Власне, видання про нього, що має назву «Антонич від А до Я», продовжило серію абеткових пізнавальних книг від «Видавництва Старого Лева». Досі читач мав змогу ознайомитися з «Шептицьким від А до Я»«Франком від А до Я» та «Шевченком від А до Я». Інформацію для книги зібрав Данило Ільницький, а візуальне оформлення створили Людмила та Володимир Стецьковичі.
Чому ж саме цей мистець впав в око видавцеві?
Імпозантний чоловік з «японською чемностевою» усмішкою, дбайливий «тесля слів», неповторний у своїй авторській манері… Мабуть, через це. Проте читаємо в книзі: «Антонич – особливий письменник. Його життя не настільки цікаве, якщо життям вважати веселощі, розваги, відчайдушні пригоди чи ризиковані вчинки. Своє правдиве обличчя – яскраве, кольорове, усміхнене, іронічне й розумне – він заховав у мушельку творів і хоче, щоб ми у неї зазирнули». І скажу правду: структура мистецького видання, графічна складова та першочергово персоналія спонукають дізнатися більше.
Читаючи вірші, зауважила те, що кожен образ промальовується в моїй голові. Це так естетично, ніжно, глибоко. Буває, відчуваєш багато, а як це оправити в потрібну форму? Антоничу вдавалося. Хоч він в одному з віршів мовив:
Широкий світ, від серця ширший
І ширший вітер на селі.
Не помістити в цьому вірші
ні зір, ні неба, ні землі.
За життя автор видав три збірки: «Привітання життя» (перша), «Три перстені», «Книга Лева». «Велику гармонію» скомпонував, але не видав. Уже після смерті було видрукувано ще дві – «Зелену Євангелію» та «Ротації». Кожну зі збірок Богдан Ігор ділив на цикли, глави та інтермецца. Вони різняться стилем, настроєм, образами та тематично. Антонич перший в українській літературі присвятив цикл віршів спортивній темі («Бронзові м’язи»).
Окрім поезій, у газетах письменник друкував оповідання, статті й переклади. Також написав роман «На другому березі». Загалом він цікавився літературою, музикою та малярством, а ще знав багато мов, любив книги (створював власну книгозбірню), грав на скрипці, захоплювався роботами художників, зокрема італійця Джорджа де Кіріко та українця Михайла Андрієнка. Натомість сам передавав живописні образи у віршах. Вважав, що осінь – малярська пора року, а весна музична. Останню він просто обожнював. Саме тому багато віршів і присвячував. Зокрема в поезії «До весни» автор каже:
Весно – слов’янко синьоока,
тобі мої пісні складаю!
І додає:
Це ти мене заворожила
на смерть і на життя.
Гурт «Kozak System» в кооперації з Тарасом Чубаєм в альбом «Пісні самонаведення» вмістив композицію, в основі якої лежить вірш Богдана Ігоря, присвячений однойменній улюбленій порі року.
Уважний читач книги «Антонич від А до Я» також дізнається про справжнє прізвище письменника, ім’я його коханої дівчини, улюблене число, про те, що він любив ніч (але писати волів зранку), якого значення він надавав окулярам та про багато інших життєвих подробиць людини, яка навіть у звалищі старих машин бачила радше «цвинтарі мертвих авт». Комусь, можливо, його погляд на світ видасться трішки наївним, але для мене він, маю переконання, єдиний правильний.
Стовно його ставлення до України, то й ця думка, трансльована Данилом Ільницьким, мені близька: «Україна для Антонича – не просто щось зовнішнє, наприклад, одяг чи патріотичні гасла політиків, це, передусім, особливий, унікальний спосіб бачити світ, належність саме до цієї землі та мови і водночас відчуття єдності з іншими країнами».
На завершення скажу таке: колись читала книгу «Маленька паризька книгарня» Ніни Джордж. У ній головний герой – Жан Одинак (читач душ) – допомагає людям, підбираючи кожному окремо підхожу літературу, що відведе смуток, тугу чи зневіру. Антонич теж надає схожу поміч, але йому це вдається мінімальним засобом – красивим, рафінованим, естетично скомпонованим віршем (або вершем, як кажуть на Лемківщині). І не залишається нічого іншого, ніж купатися в цьому красивому потоці української мови. Таких людей мало. Від того шкода стократ. Тож читання «Антонича від А до Я» може стати першим кроком до відкриття безмежної душі цього сонячного життєлюба.