– Пане Іване, даруйте за відсутність оригінальності, але хочу розпочати нашу розмову із до банальності простих запитань: яким минулий рік видався для Східниці та що вдалося зробити із запланованого?

– Сказати, що ми зробили усе, що було потрібно, не можна. Відтак кожен розуміє, що курорт – це велика господарка, де селищна рада разом із громадою зобов’язана постійно щось робити, щоб забезпечити його розвиток. За великим рахунком, на прожитий 2017 рік нарікати немає підстав, бо для Східниці він виявився вдалим. Ми виграли європейський ґрант на будівництво очисних споруд. Це суттєва інвестиція у розвиток курорту. Завдяки нашій перемозі у конкурсі, що проводився Євросоюзом у рамках транскордонного співробітництва Польща – Білорусь – Україна, нам вдалося залучити додатково для розвитку інфраструктури селища порядку 25 мільйонів гривень. Це значні кошти. Окрім того, упродовж року ми виконали дуже багато робіт. Загалом сума коштів, які було витрачено у 2017 році селищним бюджетом на упорядкування та розвиток інфраструктури селища складає більше 18,5 мільйона  гривень. Тільки по КП «Господарник» витрати на виконання робіт склали понад п’ять мільйонів гривень.  У мене під руками є дві довідки, кожна із яких містить перелік робіт із кільканадцяти пунктів конкретно виконаних робіт із благоустрою селища у минулому році. Проте я хочу сказати про інше. Минулий рік підтвердив, що Східниця сьогодні випереджує тенденції розвитку, характерні для розвитку більшості населених пунктів Львівщини. Упродовж останніх семи років розвиток курорту відбувався шляхом реалізації невеликих проектів із обсягом фінансування в межах 200 тисяч  гривень, які сьогодні пропонує область. Цей етап курорт подолав упродовж останніх п’яти-семи років, використовуючи фінансовий ресурс власного бюджету. Сьогодні Східницю цікавлять більш масштабні завдання, реалізація яких  потребує значних ресурсів. Приміром, селище виготовило проектно-кошторисну документацію на будівництво двох мостів. Собівартість будівництва першого по вул. Івана Франка буде складати два з половиною мільйона гривень. Вартість другого – 25 мільйонів. Це міст на вулиці Кропивницькій, через який проходить автомобільна дорога, що з’єднує більшість гірських сіл Дрогобицького і Турківського районів із Східницею та містами Борислав, Дрогобич, Трускавець і навіть Львовом. Зараз це міст, збудований нафтовиками у середині минулого століття із труб, потрохи руйнується. Його треба негайно перебудовувати. Проте коли намагаєшся вести мову про його будівництво, чуєш у відповідь: «Чого ви порушуєте питання, яке не на часі». Скидається на те, що мову про цей міст треба вести тоді, коли він впаде від тягару часу чи транспортних потоків, які постійно зростають. Реконструкція моста на вулиці Кропивницькій є надто важливою не лише для Східниці, але й для усього регіону, тож його необхідно робити уже сьогодні, а не чекати коли він впаде.

За рахунок коштів власного бюджету Східницька селищна рада реалізувати подібний проект у найближчі декілька років не в силах. Тому невеликі ґранти, які сьогодні розігрує область, не можуть задовольнити потреб розвитку курорту. Зрозуміло, що селище бере активну участь у конкурсах мікропроектів місцевого розвитку та розглядає їх, як реальну можливість залучити додаткові ресурси для розвитку селища. Проте реалізація малих ґрантів для Східниці сьогодні не настільки актуальна, як, скажімо, втілення значимих інфраструктурних проектів, які потребують значних матеріальних і фінансових ресурсів та матимуть безпосередній вплив на подальший розвиток курорту на багато років вперед.

– Думаю, не помилюся, коли зауважу, що, окрім вагомих інфраструктурних проектів, у селищі завжди є чимало повсякденної роботи, якої не видно і яку потрібно робити щодня. Що скажете з цього приводу?

– Таке наше життя, що буденна робота є завжди. Кожен день вулиці селища треба прибрати, вивозити сміття. Десь треба замінити лампу чи поставити додатковий світильник або доасфальтувати вулицю. Цілком зрозуміло, що до новозбудованих очисних споруд  необхідно підвести колектори, після будівництва яких також треба буде виконати роботи із благоустрою вулиць. Це ті речі, від яких нікуди не дінешся. Окрім того, потрібно також зважати на те, що мешканці Східниці дедалі частіше починають виявляти ініціативу і цікавляться, чому в тому чи іншому мікрорайоні, де вони проживають, нічого не робиться. Йдеться передовсім про ті мікрорайни, де років п’ять чи сім  тому було прокладено асфальт, облаштовано хідники та вуличне освітлення. Люди з часом забувають, в яких умовах жили раніше і цілком справедливо починають вимагати змін.

Візьмімо, для прикладу, вулицю Франка, яка була заасфальтована однією з перших у Східниці. 2011 року там інтенсивно розпочалося індивідуальне будівництво і, відповідно, міст не витримав навантажень. Будівництво моста, як я вже говорив вище, оцінюється приблизно у два з половиною мільйони гривень, і ці кошти необхідно десь віднайти.

Проте люди цього розуміти не хочуть. Вони вже забули, що донедавна ця вулиця була не асфальтована, і вимагають, щоб селищна рада продовжила облаштовувати мікрорайон. І це добре, що впорядкована інфраструктура селища почала сприйматися людьми як норма. Але зробити все і відразу не можливо. Ми пам’ятаємо, що у селищі є ціла низка вулиць та провулків, які з тих чи інших причин взагалі не бачили асфальту. Це при тім, що за останні п’ять-шість років у Східниці зроблено дуже багато хідників та пішохідних доріжок. І цю роботу треба продовжувати. Проте я хочу наголосити на іншому. У Східниці можна простежити, наскільки швидко людина звикає до нормального життя і починає вважати це нормою. Воно так і повинно бути. Люди сплачують податки, за які, власне, і виконуються всі роботи по благоустрою селища. Зрозуміло, селищна рада не всесильна, щоб за рік-два зробити виконати обсяги робіт на суму 250 чи 300 мільйонів, коли, для прикладу, у рік Східниця заробляє 14 мільйонів. Люди мають розуміти, щоб вийти на 140 мільйонів, потрібно десять років. Це при тому, що 2010 року кошторис селища складав 600 тисяч гривень. Ніхто не заперечує, що вартість грошей на той час була дещо іншою, але 18,5 мільйона гривень дохідної частини бюджету говорять самі за себе.

– Ви дуже багато говорите про бюджет. Проте мене, як і більшість читачів, цікавить інше: на чому базується нинішній  добробут Східниці? Що забезпечує сталий розвиток курорту упродовж останніх років?

– В основі сьогоднішнього благополуччя Східниці лежать справедливо сплачені податки. Основним критерієм оцінки роботи Східницької селищної ради є бюджетні надходження. Не буду приховувати, але виховання сумлінного платника податків є наріжним каменем діяльності селищної ради. Ніхто в Україні не встановлює надмірних податків. На посаду Східницького селищного голови я прийшов із бізнесу, тож знаю, які та скільки податків сплачує окремий підприємець, як і те, скільки він повинен витримати різноманітних перевірок, коли веде легальну діяльність. Тому у своїй роботі багато уваги надаю питанням виховання сумлінного платника податків. Бізнес повинен розуміти, чесно сплачені податки є основою розвитку селища, адже, тільки за наявності коштів у бюджеті, можна виконувати значні обсяги робіт, спрямовані на розвиток інфраструктури курорту.

–  Свого часу  депутатський корпус селищної ради виступив із ініціативою від’єднання від Борислава та створення окремої об’єднаної територіальної громади із центром у Східниці? Наскільки актуальним є сьогодні питання утворення Східницької ОТГ?

– Мушу відразу внести ясність: не депутати Східницької селищної ради виступили із ініціативою відокремлення від Борислава. Ситуація виглядає дещо інакше. Завдяки ухваленню у лютому 2015 року Верховною Радою України закону «Про добровільне об’єднання громад» у державі склалися такі реалії, які дали можливість східницькій громаді запропонувати своє бачення подальшого розвитку рекреаційної зони Карпат у рамках нового адміністративно-територіального устрою держави. Повірте, Східниці за умови збереження нинішнього «статус-кво», не потрібно взагалі висувати якісь пропозиції чи брати на себе відповідальність за найближче майбутнє інших громад реґіону.

Селище має у своєму розпорядження достатньо ресурсів для забезпечення сталого власного розвитку на декілька десятиліть. Проте в умовах адміністративно-територіальної реформи ми вважаємо, що Східниця здатна стати тим локомотивом, який спроможний потягнути за собою стрімкий розвиток сільських населених пунктів рекреаційної зони Карпат Дрогобицького та Турківського районів. Правильність поглядів депутатів Східницької селищної ради на майбутній адміністративно-територіальний устрій рекреаційної зони Карпат Дрогобицького та Турківського районів згодом була підтверджена Розпорядженням Кабінету Міністрів України № 1158-р «Про затвердження Перспективного плану формування територій громад Львівської області». У вказаному переліку об’єднаних територіальних громад Дрогобицького району є сім  ОТГ із центрами в містах Дрогобичі, Трускавці, Бориславі та Стебнику, а також селищах міського типу Меденичах, Підбужі та Східниці. Не буду приховувати, цю думку сьогодні поділяє дуже багато людей як в області, так і Києві і десь дивуються, чому громадськості нав’язується адміністративно-територіальне об’єднання із центром у Бориславі. Адже йдеться не стільки про адміністративне підпорядкування гірських сіл, скільки про напрямок розвитку всього реґіону.

Об’єднана громада навколо Східниці та Борислава – це дві цілком різні речі. Формат Великого Борислава передбачає  інший напрямок розвитку об’єднаної громади, який буде визначатися самою структурою об’єднання навколо промислового міста.

Скажіть, як пов’язати cпільними інтересами розвиток сільських населених пунктів Дрогобицького району Довгого Гірського чи Майдану із Бориславом? Чи візьмімо, для прикладу, Бистрицю Гірську та Старий Кропивник. Чим громади цих сіл повинні зацікавити Борислав, щоб об’єднана територіальна громада могла знайти спільний вектор розвитку, який би враховував інтереси мешканців невеликого гірського села та потужного промислового міста. Цілком погоджуюся із думкою Бориславського міського голови Ігоря Яворського щодо доцільності приєднання до Борислава Попелів, Модрич і навіть Дережич. Так історично склалося, що ці села межують із Бориславом і в тій чи іншій  мірі інтеґровані у структуру міста. Утворення об’єднаної Бориславської ОТГ у подібному форматі логічне, чого не можна сказати про Східницю, яка навіть спільної межі із Бориславом не має. Про інше якось говорити не випадає.

– А на мій погляд, говорити потрібно про все. Думаю, вам відомо, що підґрунтям ідеї об’єднання громад навколо Борислава є фінансово-економічна спроможність новоутвореної ОТГ. Адже щоб не говорили прихильники утворення Східницької ОТГ, формат Великого Борислава має значно більші перспективи для розвитку, аніж окремі Бориславська, Східницька та Підбузька ОТГ. Що скажете про це?

– Візьмімо, для прикладу, Борислав із 35-ти тисячним населенням. Додамомо сюди дві з половиною тисячі мешканців Попелів – і отримаємо майже 38-тисячну об’єднану територіальну громаду із площею майже 90 квадратних кілометрів, де є більше 100 кілометрів доріг, зношена система водопостачання та цілий комплекс нерозв’язаних місцевих проблем. Якщо до цього об’єднання додати також і Ясеницю Сільну, то територія ОТГ збільшиться ще на 42 квадратних кілометри і складатиме 132 квадратних кілометрів До цього величезного об’єднання, що переповнене своїми внутрішніми проблемами місто хоче долучити територію, що майже у шість разів перевищує територію самого Борислава. З розбитими дорогами, знищеною економікою та практично нерозвиненою інфраструктурою. Що з того об’єднання буде? Знову замість того, щоб розвивати територію, будемо чекати, коли щось зміниться в нашій державі чи нам дадуть гроші. Я не маю жодних сумнівів щодо важливості ролі та місця, яке займає Борислав у реґіоні. Просто, з огляду на реалії  сьогодення, пропоную бориславській громаді відмовитися від безперспективної ідеї та змінювати сам Борислав, як нам це вдається робити із Східницею.

Візьміть Попелі, змушуйте сплатити всіх податок, «затягніть» інвестора в шахту, запропонуйте приватному капіталу вдихнути нове життя у підприємства, які ще залишились у Бориславі. Розвивайте місто. Не кажіть: ми не відпустимо Східницю, а робіть у своєму місті так, щоб ви стали цікавими не лише для Східниці та навколишніх сіл, але й реґіону та України.

– Свого часу подібні труднощі, які нині, переживає Борислав, переживало польське місто-побратим Борислава Валбжих. Сьогодні польський Валбжих засвідчує, що після кризи настає період інтенсивного розвитку. До речі, досвід економічного розвитку польського побратима Борислава свідчить, що в рамках сучасного мегаполісу можуть успішно розвиватися не лише промисловість, але й відпочинкова галузь. Що ви скажете з приводу того, що в рамках Валбжиха успішно функціонує курорт Шавно-Здруй?

– Найперше, на чому хочу наголосити: Шавно-Здруй не підпорядковане мерії Валбжиха, а є самоврядною територією і має статус міської ґміни. На відміну від Східниці, територія польського курорту практично межує з  містом і сприймається як його частина. Та й саме місто Валбжих займає територію близьку 90 квадратних кілометрів і не має таких територіальних амбіцій, які виявляє Великий Борислав. Окрім того, не можна забувати, що польське міське самоврядування базується на Маґдебурському праві, а демократичні самоврядні принципи в управлінні територіями в Польщі мають глибокі традиції, чого, на жаль, не можна сказати про Україну.

Я розумію, що українцям притаманне бажання взяти під контроль якомога більше земельки. Проте слід також враховувати, що не завжди кількість здатна трансформуватися в якість. Особливо, коли це стосується підходів до вирішення такого важливого питання, як творення самодостатніх ОТГ. Тут треба виходити з реалій життя, а не керуватися владними амбіціями. Філософія адміністративно-територіальної реформи полягає у тому, що реформа повинна активізувати внутрішні ресурси територій і дати поштовх до їхнього стрімкого розвитку. На мій погляд, перспективні плани майбутнього адміністративно-територіальний устрою держави мали би пропонуватися і затверджуватися на підставі серйозного аналізу з економічними прогнозами розвитку територій на найближчі п’ять – десять районними радами, а не формуватися в обласних центрах чи Києві. Як на мене, усе що зараз відбувається із перспективними планами майбутнього адміністративно-територіального устрою регіонів виглядає якось нелогічно. Говоримо про децентралізацію та демократію, а продовжуємо на практиці керуватися принципами епохи соціалізму: хочу – дозволю, а можу і не дозволити.

– На що очікують Східниця та східничани у новому 2018 році?

Насамперед закінчення війни, бо вона не дає нікому спокою. Коли в Україні запанують мир та спокій, тоді можна буде  рухатися вперед стрімкіше, впроваджувати реформи, змінювати наше життя на краще. Ще  з чим пов’язує надії подальшого розвитку в новому році Східниця? З реалізацією європейського ґранту в рамках програми транскордонного «Польща – Білорусь – Україна 2014 – 2020 роки». І нарешті третє, мабуть, найважливіше: східничани все ще вірять, що Господь у новому році дасть можливість нашим найближчим сусідам проаналізувати реальний стан справ у власних громадах, а також ті переваги, які відкриває для розвитку населених пунктів гірської зони утворення окремої спроможної територіальної громади із центром у Східниці.

Ми твердо переконані, що люди врешті-решт повинні зрозуміти, що йдеться  не про інтереси Східниці чи реґіону, а про майбутнє їхніх дітей та внуків. Адміністративно-територіальна реформа вперше дає можливість мешканцям Нового Кропивника, Рибника, Довгого чи Майдану вирішити свою долю самим і цим правом гріх не скористатися. На жаль, часу, щоб зробити це, залишилося зовсім мало.

Розмовляв Петро МАГУР