Галицькі композитори ХІХ – початку ХХ століття прагнули зберегти і продовжити традиції українського хорового співу.

Композитори М.Вербицький, І.Лаврівський, В.Матюк, А.Вахнянин, І.Воробкевич, О.Нижанківський, Д.Січинський, Г.Топольницький, П.Бажанський, Я.Лопатинський, Й.Кишакевич, Я.Ярославенко належать до різних  мистецьких  генерацій, проте в своїй творчості вони є дуже близькими один до одного, звертаються до схожих художніх і стильових ідеалів.

Вельми  актуальним є висвітлення і дослідження хорової творчости галицьких композиторів ХІХ – початку  ХХ століття. Адже цей  історична доба є надто  цікавою та переламноюв історії хорового мистецтва.

Хорове музичне життя Галичини в останні десятиріччя ХІХ і на початку ХХ століття набуло доволі широких та різноманітних форм хорового виконавства, саме тоді відбулося становлення концертної хорової композиції. Свою активну діяльність розгортали численні музичні об’єднання, гуртки та хорові товариства, які відображали нові тенденції музичного життя краю. Співочі товариства «Лютня», «Гармонія», «Товариство Друзів Співу», «Просвіта», «Теорбан», «Ехо», «Хор академічної молоді», «Боян», «Бандурист», «Сурма» були осередками національної хорової культури.

Перші галицькі композитори М.Вербицький, І.Лаврівського, В.Матюк, А.Вахнянин, І.Воробкевич, О.Нижанківський, Д.Січинський, Г.Топольницький, П.Бажанський, Я.Лопатинський, Й.Кишакевич, Я.Ярославенко відграли велику роль у становленні хорового мистецтва, зокрема, через діяльність співочих товариств. У своїй творчості вони піднесли хоровий жанр на високий мистецький рівень, зробили його домінантним в українській музиці.

1891 року у Львові, із створенням товариства «Боян» з музичним видавництвом при ньому, розпочинається заснування «Боянів» і в інших містах Галичини: у Перемишлі (1891), Станіславові (1896), Стрию (1894), Коломиї (1895), Тернополі (1901) тощо. Велику роль у діяльності цих товариств відіграли західноукраїнські композитори Д.Січинський, О.Нижанківський [7, 258]. Своєрідні «артистичні мандрівки» хорів, що входили до складу «Боянів» сприяли піднесенню музично-культурного рівня населення Галичини.

24 січня 2018 року виповнюється 155 років від дня народження композитора, диригента, видавця, культурного і громадського діяча Остапа Йосиповича Нижанківського (24 січня 1863 – 22 травня 1919). Серед галицьких композиторів-аматорів саме отець О.Нижанківський, священик УГКЦ (капелан), який був одним з молодших представників музичного руху в Галичині 80-х років ХІХ ст., вповні реалізував себе як композитор хорового жанру та організатор співочих товариств [3, 7]. Остап Нижанківський був одним із перших галицьких послідовників Миколи Лисенка, активно популяризував його творчість.

Остап Нижанківський народився у Стрию, початкову школу закінчив у селі Великі Дідушичі. Відтак переїхав  до Дрогобича, здобув там освіту у гімназії. Саме у дрогобицькій гімназії Остап оволодів грою на флейті та скрипці, пізнав основи дириґування. До цього часу належать записи зібраних українських народних пісень і написання майбутнім композитором перших музичних творів , переважно –  вокальної лірики на слова українських поетів [6, 136].

1888 року майбутній композитор закінчує Львівську семінарію і стає священиком у Завадові на Стрийщині. За роки свого перебування у Львові Остап Нижанківський зробив великий внесок  у розвиток національного хорового мистецтва Галичини. Зокрема, 1885 року він заснував музичне видавництво «Бібліотека музикальна», яке видавало твори українських композиторів  А.Вахнянина, М.Лисенка (вперше в Галичині), П.Ніщинського, М.Вербицького, С.Воробкевича та інших. Тим самим він збагатив репертуар численних хорових товариств. Також Нижанківський розгортає активну діяльність у справі збирання в Галичині українських народних пісень, організовує студентський хор «Академічного братства» [5, 185]. Численні концерти та «артистичні мандрівки» хору мали величезне значення для формування і зростання української хорової культури в Галичині.

Здобуття професійної музичної освіти для О.Нижанківського було вкрай важливим і необхідним для його подальшої творчої реалізації. Спочатку він намагався здобути музичні знання шляхом самоосвіти. Згодом, 1896 року, екстерном склав у Празькій консерваторії іспит на звання вчителя співу у середніх навчальних закладах.

Хоровий спів, його поширення, популяризація серед найширших верств населення було пріоритетом мистецького життя і діяльности О.Нижанківського. З великим ентузіазмом він заснував співоче товариство «Боян» у м.Бережанах (1892), працював дириґентом товариства «Львівський Боян» (1895 – 1896), «Стрийський Боян» (з 1900) та вчителем співу в чоловічій гімназії і учительській семінарії у Львові [4, 391].

Від 1897 року Нижанківський обіймає посаду священика-адміністратора у парафії села Довжанка на Тернопільщині, а вже 1900 року переїхав на Стрийщину, де спочатку служив  у селі Дуліби, опісля  – у Завадові  як парох [6, 140].

Активна хорова та просвітянська діяльність у співочих товариствах, організація хорів, зокрема і при читальнях «Просвіти» на Стрийщині, були вагомою сторінкою в мистецькому житті краю. Без сумніву, це формувало світогляд композитора, впливало безпосередньо і на його хорову творчість, яка була, свого роду, вимогою часу. Хорові композиції a cappella на чоловічий склад стали пріоритетом творчості О.Нижанківського і були особливо потрібні. У своїй постійній праці з хоровими колективами, О.Нижанківський найбільшу увагу приділяв вокально-хоровим творам, а «Стрийський Боян» під його керівництвом досяг  свого найвищого розквіту.

О.Нижанківський найповніше реалізував свій композиторський талант у традиційних для галицької музики жанрах – духовних і світських хорах, солоспівах, вокальних ансамблях, обробках народних пісень, написав сюїту для фортепіано «Вітрогони». На жаль,  до нас не дійшла уся хорова спадщина мистця, адже багато рукописів зникли  одразу після його трагічної загибелі: були розграбовані мародерами, або ж не збереглися у архівах [2, 167].

У 70-80-х роках ХІХ ст. О.Нижанківський своїм мистецтвом торкнувся творчости Івана Франка. Кантата О.Нижанківського «Не гармати грають нині» – одна із перших музичних інтерпретацій великого Поета. Цей твір є розгорненою хоровою композицією закличного, прославного характеру, основною думкою якого є заклик до молоді  активно працювати для добра свого народу. Львівська преса відзначала, що О.Нижанківський «написав хорошу музику, яка викликала неугамонні оплески», коли його виконували на одному із музично-декламаційних вечорів «Академічного гуртка» 1885 року [1, 100]. На жаль, ноти цього твору є втрачені.

У хоровій творчості О.Нижанківський втілює свій чуттєвий мелодичний талант, вміння передати ліричні, драматичні, трагічні настрої. Майстерно володіючи хоровою фактурою мистець вміло засобами музики передає розмаїття людських почуттів.

Варто відзначити і особливу увагу композитора до тексту, що проявляється у детальному нюансуванні. Як зазначає Л. Кияновська: для хорового стилю О.Нижанківського характерні «яскраві ознаки романтичного світогляду, трансформованого в національній культурі і збагаченого рисами психологічної проникливості, достовірності» [2, 168]. Саме такі романтичні риси у жанрах духовної та світської музики були характерні для галицьких композиторів другої половини ХІХ – початку ХХ ст.

В період навчання Нижанківського в семінарії ним були написані хорові цикли «Коляди», «Слов’янські гімни», чоловічий хор «Святий Боже», «Наша дума, наша пісня» (на слова Т.Шевченка). В середині 80-х років написані чоловічі хори «Гуляли» і «З окрушків» («Золоті зорі») на слова Ю.Федьковича, кантата для жіночого хору у супроводі фортепіано «Ясна зоря засвітила» (на слова С.Сембратовича), «Вітай нам, достойний», «З низьким поклоном». В середині 90-х років з’являються хорові композиції «Піснь вечірня» (на слова Б.Кирчева), «Нова Січ» (на слова.Ю.Федьковича) та ораторія «Вифлеємська ніч» (1897), написана у співавторстві з В.Матюком [8, 130].

1912 року О.Нижанківський пише один із своїх останніх творів – чоловічий хор кантатного типу «Із низьким поклоном». Відтоді невідомо про жодний твір, написаний композитором. Відомо лише, що деякий час він очолював філію Музичного Інституту імені М.Лисенка у Стрию [6, 142].

22 травня 1919 року О.Нижанківський трагічно загинув – під час польської окупації міста Стрия за несправедливим наклепом польська жандармерія заарештувала і розстріляла композитора. Похований композитор в Стрию.

Справі розвитку українського хорового мистецтва О.Нижанківський присвятив усе своє життя. У хоровій творчості композитор використовував багатий художній потенціал народної протяжної пісні, думні розспіви і рецитації, збагатив хорове мистецтво новими виразовими засобами. Традиція написання хорових композицій на чоловічий склад хору у Галичині (М.Вербицького, І.Лаврівського, В.Матюка, А.Вахнянина, І.Воробкевича, О.Нижанківського, Д.Січинського, П.Бажанського, Я.Лопатинського, Й.Кишакевича, Я.Ярославенка) стала домінантною у другій  половині ХІХ сторіччя.

Сьогодні мало хто знає в Україні про вагомий внесок композитора і громадського діяча Остапа Нижанківського у розвиток української хорової культури, окрім, звичайно, мистецтвознавців. Потрібно вшановувати пам’ять про цю непересічну особистість, яка своїм життям є для нашого, доволі таки нелегкого часу, прикладом патріотизму, невтомної праці та любові до рідної пісні.

Мала вітцівщина  О.Нижанківського – Стрийщина – в особливий спосіб пошановує пам’ять про свого видатного земляка. Ім’ям Нижанківського названо одну із вулиць Стрия та районну музичну школу.

Є вулиці на честь композитора  в Дрогобичі та у Львові. Доволі  символічним є те, що Львівська національна музична академія імкені М.Лисенка знаходиться саме на вулиці О.Нижанківського.

Доповнює світлу пам’ять про композитора його творча спадщина, яка є окрасою галицької хорової музики і щораз оживає у серцях виконавців та слухачів.

Світлина від Леоніда Ґольберґ.

Варто відзначити, що галицький композитор Остап Нижанківський своєю творчістю збагатив українську хорову культуру, чим відіграв велику роль у ствердженні і збереженні української мистецької самобутності.

ЛІТЕРАТУРА

  1. 1. Загайкевич М. Музичний світ великого Каменяра. – К.: Муз.Україна, 1986. – 175 с.
  2. Кияновська Л. Галицька музична культура XIX-XX ст.: Навчальний посібник. – Чернівці: Книги – XXI, 2007. – с. 164 – 173.
  3. Колодій Я. Остап Нижанківський. – Львів, 1994. – 65 с.

4.5. Людкевич С. Дослідження, статті, рецензії, виступи. Т.1. / Упор., ред., перекл., прим. З.Штундер. – Львів, 1999. – с. 390 – 400.

  1. Михальчишин Я. З музикою крізь життя: статті, спогади про творчу діяльність укр.муз.діячів / Упоряд. Л.І.Мелех-Яросевич. – Львів: Каменяр, 1992. – с. 184 – 192.
  2. Молчанова Т. Вдячна пам’ять… (до 150-річчя від дня нар.західноукр. композитора, хор.диригента, священника, гром.діяча О.Нижанківського // Стрийська ДМШ ім. О.Нижанківського. Історія та сучасний вимір: матеріали Міжн. наук.-теорет. конф. (7 червня 2013 р.) / [ред. І.Пилатюк]. – Стрий, 2013. – с. 136 – 155.
  3. Нариси з історії української музики. / Л.Архімович, Т.Каришева, Т.Шиффер, О.Шреєр-Ткаченко. – К.: Мистецтво, 1964. – с. 275 – 278.
  4. Пархоменко Л. Хорова творчість // Історія української музики. Т.2: друга половина ХІХ ст. [ред.: Т.П.Булат, М.М.Гордійчук, С.Й.Грица]. – К.: Наукова думка, 1989. – с. 99 – 134.

Марія ГЕВ

 Довідка:

Марія Василівна Гев – здобувачка наукового ступеня Львівської національної музичної академії імені М.Лисенка, викладач Львівської державної хорової школи «Дударик» імені М.Кацала та Дрогобицького музичного коледжу імені В.Барвінського.