Саме тому й вирішили в Школі журналістики УКУ започаткувати 2016 року  проект «Мовчазні свідки ХХ століття». Й у коротких документальних стрічках студенти Школи доводять, що історична пам’ять – це те, що люди направду пам’ятають, а не оманлива картинка, нав’язана нам недолугими політиками чи пропаґандистами.

Й героями вже двох серіалів стали свідки,  які не інтерпретують історію, а розповідають те, що бачили самі.

Восени минулого року чотири групи студентів УКУ працювали в різних реґіонах над стрічками, що розповідають про Голодомор і Голокост, про Другу світову та життя в СРСР.

Результатом стали відзняті 20-а авторами з України та Німеччини під час другої академії відео серіалу  «DOCemotion»,   фільми «Молодість 1927», «Головний експонат», «День молоді» та «Мешуге», знятий у Дрогобичі.

Фільми ці показали вже на Громадському ТБ (25 листопада в День пам’яти жертв Голодоморів та політичних репресій), презентували в німецькій столиці та Чикаго. Тепер черга й дійшла й до Дрогобича, де 25 січня, напередодні Міжнародного дня пам’яти жертв Голокосту,  в приміщенні театру «Альтер» відбулася презентація серіалу.

Шкода (хоча для Дрогобича вже давно «доброю традицією»  є лише декларування потреби у збереженні історичної пам’яті), попри широко анонсований показ,  небагато людей прийшло побачити вельми цікаві, непересічні фільми,  поспілкуватися з авторками, що відзняли дрогобицьку стрічку, – Олесею Бідою, Анастасією Іванців, а також  Вікою Слободою, куратором дрогобицької частини проекту, викладачем Школи журналістики Омеляном Ощудляком та керівником школи журналістики Українського католицького університету Ігорем Балинським.

Цікаво, що не було й тих, хто «розмахував прапорами» й виголошував дивні гасла через появу у Дрогобичі таблиці на честь Праведника народів світу Ебергарда Гельмріха. Не прийшов  – а це все ж дещо дивує – й жоден з колег-журналістів.

Можливо, все це через те, що надалі тяжіють над нами хибні уявлення й не сприймаємо ми багатонаціональну історію як спільну. Для декого (подібне за словами Ігора Балинського було й у Чикаго) з українців унікальна історія подвигу мужнього Гельмріха є чужою і непотрібною…

Мусимо наголосити: той, хто не прийшов минулого четверга до вілли Яроша, втратив неймовірно багато.

Вечір був справді вартісним та потрібним: під час перегляду було представлено чотири  документальні стрічку і всі вони дуже різні за сюжетом, проте їх об’єднує  одне – усі герої, свідки ХХ століття живуть донині, тож є свідками не спотвореної інтерпретаціями історії трагічного ХХ сторіччя. Найстарша директорка музею з села Березань колишня вчителька Галина Рих, яка врятувала пам’ять про Голодомор у селі, мешканці постголодоморного села Вовчик, котрі живуть ностальгічними споминами про «щасливе життя» в СРСР, непрості долі народжених 1927-го дивізійника та бійця Червоної Армії з Бродів і нарешті – історія Дрогобича в часи Голокосту та збереження пам’яти про це сьогодні…

Саме такої історії – очима конкретних людей та героїв нам часто бракує. Студенти Школи журналістики УКУ, які уже справжніми фахівцями намагались показати героїв  такими, якими вони є. А вже висновки робити глядачеві.

На окрему   увагу заслуговує фільм «Мешуґе», знятий у Дрогобичі і котрий розповідає по місцевого  Шиндлера – німецького офіцера, який під час  Другої світової війни рятував євреїв.

На слушну думку Ігоря Балинського, подвиг Гельмріха, можливо, більш вагомий, ніж подвиг Шиндлера. Адже важко навіть уявити, що майор Вермахту стає на захист тих, кому загрожувала неминуча смерть…

Ми нині, на жаль, ще не так багато знаємо про багату й цікаву історію міста, навіть про те, що відбувалося якихось 70 а то й менше років тому. Одну зі сторінок власне показав фільм, який уже сьогодні багато хто вважає чи не найкращим з усього серіалу.

По перегляді відбулася цікава дискусія. Чимало було запитань до авторів, які стосувалися саме того, як знімалися фільми. Головне, як наголосили журналісти-документалісти, щоби вдалося «розговорити» героя і щоби все відбувалося природньо, без жодних «постановочних» моментів…

Підсумовуючи зустріч, Ігор Балинський сказав, що, окрім Франка та Шульца, котрі є візитівками Дрогобича, місто має вельми багату багатонаціональну історію, яка заслуговує на те, щоб про неї знало якомога більше людей…

Нагадаймо, що у фільмі про Дрогобич взяли участь голова Дрогобицької єврейської громади Йосиф Карпін та журналіст «Майдану» Леонід Ґольберґ.

Єва РАЙСЬКА,

Кіндрат ВІТЧЕНКО

Світлини – архів ґазети “Майдан”