Далі була королева – музика. То було багато різного співання і ошатних убьорів з фіранок, виходу на “велику ” сцену з бабциної спальні до покоїв, гречних поклонів перед невидимою публікою, уявних дуетів з чарівним красенем з телєєвізії  Муслімом Магомаєвим ( любила дуже його вокал ),  далі з фортеп’яном. Так як всі малі дівчатка. Забава в ” зірку ” .
Потім щось таке дуже ” натуралістичне ” полізло догори, і вже не годен був того стримати.
Тварин любила дуже завше.
Попри заборони, “гаман цілого світа” все щось приносив до хати. То була самотня пташка з поламаним крильцем, нещасна киця, яка згубила маму, красунчик-папуга, що втік з домашньої клітки, крихітні пушиночки – кролики, які спали в моїх долонях. І СОБАКИ.

Може я колись була собакою чи що. Жарт .
Не можу пройти повз. Вони махають до мене веселими хвостами і дозволяють чухати “святе  святих”, свого животяку. І вміють тихо слухати. І співпереживати всім песинським єством .
Колись бігла на роботу під шаленим львівським дощем по Дорошенка. Був ранній ранок. Ранки таке вміють . Якась почвара лишила те крихітне сіресеньке песеня в мокрій калябі .
Не змогла пройти повз…  Усвідомлювала, що то ” менінґіт ” мені з того буде. Але забрала. Воно таке крихітне, дрижакувало і довірливо залізло під маринарку.
Принесла на роботу, де “білі ” халати, І мій наймилосердніший на всьому білому світі Шеф, доктор, мене не вигнав.
– Ляна, де ми його подінемо? Де ?
Спершу поселили в бухгалтерії. І наша розумниця, Ася Пєтровна, тримала його на колінах, пишучи звіти .
– Назовьом, ” Шалфєйчіком “! Он же в фармациі! Солнєчний мальчік !
Ми організували гарнезну будку з картонних коробок з – під ноотропілу і пес був з нами. На ніч забирала додому під крики бабці :
– Псяча мама! Не дозволяю! Можеш йти з хати! Маємо Чічу на подвір’ї.
Чиєсь крихітне, летке як хмаринка життя залежить від тебе. Є таке.
Оббігала пороги всіх поважних лікарів, перепитала веселих медсестер.
Не треба. Нікому. “Ні” в “сьомому “.
Попросила Дмитра, може на сторожку, буде на “Дударику”?
Пішла спробувати.
Те мале песя мало свою тонку життєву стежку.
Не ставши собакою ліричного художника, пана Риботицького, опинилося на добрих руках Любові Григорівни  і там залишилося на все собаче життя , ставши Мазайчиком .
Коли вийшла друком книжка про Дударик, мене потішила фраза про ” хлопчиків”, які підібрали цуценя.
Може то літературний збірний образ такий. Яка, врешті, різниця.
Коли згодом залишилася з трьома собаками сама, бо всі були на гастролях, ан Франс, то першого дня нещадно спізнилася на роботу .
Пішла зранку з тріо на рухливу прогулянку.
Мій швидкісний шекспірівський Робін полетів на “третій космічній “. Мазайчик чемно біг, роблячи фігурні сальто, біля моїх ніг.
Найбільша біда була з царівною Ласочкою .
Неймовірної краси і впертості, розкішною російською спаніелихою .
Поважна дама на все мала свою думку . І слухала хіба господаря – дириґента. І то не все.
Мені просто всілася серед блиску бруківки і юж. Я її гречно просити, далі поволі тягти . Та яке!
Зупинився рух, мужчинки всі на нервах , голосно сигналять, матюками гнуть. То смішно і грішно. Пес важкий, трохи . Котрийсь добрий чоловік мені допоміг, врятував просто .
Прийшла, трусячись, до хати, всі невдоволено гарчать, мисками голосно дзвонять. Робін все миттю голосно заковтнув, Ласка ” думу думала” і пішла спати .
Мазюха чемно чекав своєї черги в коридорі .
Їв обережненько , ледь торкаючись .
Надвечір Ласка застрибнула в ліжко на правах ” господині ” . Бо так їй належало . На диригентському місці . Мій пес дзвінко дзявкнув – огризнувся , бо я “його ” , як не верти . В ногах як сторож .
Мазай ліг нечутно біля ліжка , з розумінням, довірливо лизнувши руку.
“Кіно і німці “, не інакше.
Зранку попросила приїхати Миколку, порятувати від “погибелі “. Псяча колонія готувалася до перевороту.
За класикою, коли “низи не хочуть жити по – старому “.
– Ну, Лянка, як ти ? Не хоче псина йти сходами ?
Ми їй прискорення надамо. Допоможе нараз. А що робити ? Не будемо ж ми брами мити .
Що ще ? Не їсть Ласочка кишки ?
Всім дієта корисна. А кров’янку і ми не погордуємо. Побачиш, приїдуть і скажуть, що собаки їли забагато .
То говорило “раціо “.
Коли ґазда приїхали, то обійнявши міцно улюбленого собакуся , сказали :
– Нащо ти їх так розгодувала, Ляночко?

Уляна КАЦАЛ – для “Майдану”

Світлина від Леоніда Ґольберґ.