Я навмисне не хотіла нині нічого  писати. Вранці я приїхала до Львова, додому, подалі від шпиталів, процедур, німій, томографів. Так, ніби можна поїхати якнайдалі від власної реальности.

Хоча б десять днів у звичній обстановці, у власному помешканні, щоби побачитися з друзями, щоби встигнути хоча б трохи перепочити й не думати, не думати…

Але я все одно напишу. Й буде це довгий текст.

Сьогодні – Всесвітній день боротьби з раком.

Звучить смішно – боротися з хворобою раз на рік. Для тих, хто не з чуток знає, що таке жити з діагнозом, ця днина розтягнута на роки, а часом вона тягнеться всю решту життя.

Але для інших це хоча би спонука дослухатися до себе, (чи все гаразд?)Ю озирнутися навколо (чи можна комусь допомогти), замислитися серйозно (як уберегти себе та близьких?). Це через те, що більше ми не маємо на кого розраховувати.

Я пишу тому, що живу й лікуюся в Україні. Країні, де нещодавно Постановою Кабінету міністрів України ввійшов в дію закон про національний перелік ліків, доступних для лікування в медичних закладах. Й до цього переліку не ввійшли препарати для лікування онкології мого типу (як і безліч інших, життєво необхідних ліків). Тобто нам свідомо відмовлено бути живими. Державний бюджет готовий відшкодувати вартість 23 відсотки ліків для дорослої онкології, починаючи з йоду й закінчуючи паклітакселом, який за ціною і поруч не був з інноваційними препаратами, що входять до всіх міжнародних протоколів лікування.

(В нас країна багатих людей, І найбільш заможні – онкохворі. Тому будуть лікуватися власним коштом. А ми їм пенсію за інвалідністю піднімемо до 50$ на місяць! Ось такі наші реалії…).

Наше МОЗ вважає за необхідне виділяти засоби не на лікування онкології, а на ранню діагностику та профілактику. Це профанація. В нас немає ні адекватної ранньої діагностики, ні гідної профілактики (не знаю, чи існує вона взагалі). В 90 відсотках рак виявляють на пізній стадії. Так було й зі мною. Довкола нас є люди, котрі хворі на рак, але не знають цього…

Допоки не стикаєшся з діагнозом, не уявляєш, яким страшними цифрами оперує статистика. Щодня лише в Україні онкологічний діагноз отримують понад півтисячі осіб. Щодня! Більше ніж половина з них помирає (найчастіше – в муках).

Тому що й паліативної медицини в нас немає як такої.

Нині у всьому світі відбуваються доброчинні акції та заходи. Хоча б цього дня активісти анти-ракового руху намагаються привернути увагу громадськости до проблеми.

Здавалося б, наука та медицина розвиваються, а ситуація не поліпшується. І навіть якщо раптом з’явиться новий революційний засіб від раку, в Україні його ніхто не отримає, адже він не входить до національного переліку лікарських засобів.

Треба буде збирати Кабінет міністрів, вносити поправки, виносити на розгляд, проштовхувати, чекати, сподіватися…

А в нас немає часу чекати! В мене його немає. В мене є лише ви. В нас є тільки ми. В кожного є тільки він сам.

Господи, як мені хочеться обійняти та захистити кожного, попередити, запобігти, не дозволити. Дорогі мої, будьте пильні! Не бійтеся обстежень, не нехтуйте перевірками, дивіться за старшими родичами, бережіть близьких.

Час до часу до мене звертаються люди, яким щойно поставили діагноз, або ж ті, хто проходить лікування, або ж ті, кому в лікуванні відмовили. В них багато запитань. Не завше я можу дати на них відповідь або чимось розрадити. Але якщо ви знаєте таких людей, порадьте знайти їм спільноту «Онкобудні» в Живому журналі, Фонд «Лаванда-центр», профільні співтовариства в Фейсбуку (можу підказати, які). Там часто можна отримати компетентну відповідь, підтримку, контакти фахівців,довідатись про свої права та варіанти лікування.

Нас багато, не залишайте нас сам на сам з бідою.

Я вірю, що можна бодай щось змінити, переламати хід подій. У це вірять усі, хто бореться з діагнозом. Нині я знову й знову дякую вам за участь у моїй долі, за допомогу та підтримку, за ті кошти, які все ще надходять на мої рахунки й дають мені можливість продовжувати лікування.

Ви викуповуєте мене в смерті щодня. Я не маю чим віддячити, окрім факту мого існування. Ви даруєте життя одній конкретній людині! Й будь-які слова тут безсилі, окрім слів любови та вдячности.

Залишаю реквізити для адресної допомоги. Я дуже хочу дожити до того часу, коли рак буде виліковний навіть у четвертій стадії.

Олена КАСЬЯН

5.03. 2018 р.

Джерело
Приватбанк (гривні): 5363542303409164 (Елена Касьян)
Сбербанк (рублі): 4276380016878493 (Соколова Наталя Сергіївна,тел:+79266154958 )
LT987180300014726113 – мультивалютний
LT217180300280733121 (EUR) – картковий
PayPal: in4jam@gmail.com
Western Union: Olena Kasyan, Ukraine
WebMoney:
Z402098126663
E307310512671
R120053675292
U431930863790