Про це коментуючи вчорашнє підписання президентом Польщі Анджеєм Дудою змін до Закону про Інститут національної пам’яті зазначив відомий український історик і публіцист Ярослав Грицак.

«Підписані президентом Польщі зміни до Закону про ІНП не поширяться на історичні дослідження. Тому формально це не повинно бути проблемою, наприклад, для істориків. Однак, кожен історик є не тільки істориком у вузькому значенні цього слова, але й бере участь в публічних дискусіях, пише тексти, виступає не тільки на наукових конференціях, але й на радіо й телебаченні. Тоді виникає запитання – чи його публічні виступи підпадають під цей закон? Це спірне питання, як багато інших суперечливих питань у цьому документі. У кожному випадку, це може бути предметом юридичної справи», – підкреслив історик.

Ярослав Грицак акцентував, що проблема є насправді серйозною, бо йдеться про переписування поняття «польська нація», «польський народ», що виходить за межі чисто наукової дискусії й тягне за собою дуже важливі політичні, й навіть юридичні наслідки.

«Я не виключаю, що такі юридичні наслідки будуть. І я припускаю, що їх жертвами можуть бути не тільки українські історики, а й американські чи єврейські. Зверніть увагу, що в березні 2018 р. минає 50 років славнозвісного «березня’68» в Польщі – річниці масових студентських протестів, коли уряд Гомулки (Владислав Гомулка – генеральний секретар ЦК Польської об’єднаної робітничої партії в 1956–1970 рр. – ред.) використав антисемітську риторику, щоби очорнити учасників опозиційних протестів. Тоді це мало успіх серед широких польських верств. Зараз багато з учасників тодішніх протестів будуть приїжджати до Польщі. Серед них є і дуже відомий історик Ян Гросс, який зараз є американським істориком, а у 1968 р. був студентом у Варшаві. Власне він є автором книги про єврейський погром у Єдвабному в Польщі, коли поляки знищували своїх єврейських сусідів. І я цілком припускаю, що його приїзд до Варшави може бути предметом юридичної справи, розслідування і навіть арешту. При чому я майже впевнений, що польський уряд у цій справі не виграє, а програє», – зазначив Грицак.

На його думку, в таких умовах, українське суспільство, громадські діячі повинні продемонструвати стійкість і виваженість.

«На мою думку Міністерство закордонних справ України дало свою досить добру оцінку цим подіям. Я думаю, що публічним діячам потрібно далі робити, те що вони роблять. Цей закон для нас українців не має бути перешкодою робити те, чим ми займаємося, і говорити те, що думаємо. Бо перш за все, це є наша справа і стосується власне нас. Нам ніхто не може нав’язувати свою думку», – підкреслив історик.

Водночас він закликав солідаризуватися з польськими діячами, які теж не всі у захваті від нових норм Закону про ІНП.

«Ми мусимо розуміти одну важливу річ – Польща поділена. Там теж є дуже багато противників цього закону, з’явилося дуже багато гострих текстів. Тому моя пропозиція – українські публічні особи повинні звернутися до цих наших колег. Виразити їм знак солідарності, дати зрозуміти, що ми разом з ними, бо ми теж потерпаємо від цього закону, як і вони. Тобто, умовно кажучи, творити солідарність. Бо я не знаю, як інакше можна боротися проти цього божевілля. Тобто ми повинні дати сигнал, що з одного боку ми є сильні, ми не поступаємося. Але ми готові тою силою ділитися з людьми в Польщі, які думають так само як і ми», – підсумував він.
 Ярослав ГРИЦАК

7.02.2018

Довідка:
Ярослав Грицак – український науковець, історик і публіцист. Доктор історичних наук, професор кафедри нової і новітньої історії України Українського католицького університету. Директор Інституту історичних досліджень Львівського національного університету ім. І.Франка, гість-професор (1996–2009) Центральноєвропейського університету у Будапешті, перший віце-президент (1999–2005) Міжнародної асоціації україністів. Головний редактор наукового річника «Україна модерна», член редакційної колегії часописів Ab Imperio, Критика, Slavic Review, член наглядової ради журналу Harvard Ukrainian Studies. Почесний професор НаУКМА. Автор понад 500 наукових публікацій на історичну тематику, у тому числі «Нариси Історії України: Формування модерної української нації XIX–XX ст.», «Страсті за націоналізмом», співупорядник збірника «Страсті за Бандерою».