І багато доброго не робиться тільки тому, що в передчутті  майбутньої  критики та  осуду, намагаєшся все передбачити, зробити все досконало, і так до реалізації не доходить.

Та й загалом виявити свою мудрість, шляхетність і доброту багатьом легше коментарями та критикою – мінімум зусиль, натомість так швидко зростаєш у своїх очах! (це , доречі, позитив Балу – дати вийти тому гною, що декого мучить:  теж свого роду  терапія)
Але правда в тім, що помилка є складовою успіху, бо це і урок, і нові ідеї, і поштовх до розвою (з іншого боку, скільки ідеальних заходів стали одноразовими!).

Тому справжнім подвигом є почати і робити, а відтак – пережити  всі несправедливі коментарі та докори й навіть в тому гною знаходити  для себе певні уроки й продовжувати щось робити. Зрештою, такі критика і осуд очищають наші добрі справи від домішків амбіцій і самолюбства та марнославства. Саме тоді діла наші  даватимуть ще більший плід.
Перший Доброчинний Бал відбувся на Стрітення, і це надавало йому особливого значення.

Ми всі, як праведний Симеон, живемо для зустрічі – зустрічі з Господом,яка наше життя робить виправданим. Так, вмирають всі, але не всі – живуть. А людина живе тільки тоді, коли вона любить, а життя є виправданим, не змарнованим, коли ти хоч трохи зробив світ кращим. Навіть з біології знаємо, що доки клітина є жива, вона ділиться, адже життя є діленням.

Всі знаємо як зустрітись з Господом – “Істинно кажу вам: усе, що ви зробили одному з моїх братів найменших – ви мені зробили” (Мт 25,40). І не залежно від того, чи людина вірить чи ні, важливо, щоб життя було виправданим, а служіння і жертва стають зустріччю з Ним.
Бал був потрібним, є потрібним – добре, що відбувся, і, маю надію, він стане доброю традицією, чекаю вже наступного.

Ми й без того живемо серед бруду і хаосу, вони стали для нас буденністю і поволі заповнюють нас, і саме краса дозволяє нам над тим піднестися, не миритись з тим, очищатись, ставати кращими і красивішими.

Один з моїх друзів, доволі популярний в 90х роках музикант, що жив на повну і вповні використовував свою популярність, розповідав про своє навернення, про те, що не дало йому опуститись, потонути в тому всьому. Після вечірки він був страшено п’яним, його чи загубили, чи лишили, притуливши десь до дерева. І він бачив перед собою зоряне небо, і все, чим він жив, здалось таким штучним, бридким, негідним людини…. Не був то якийсь емоційний надрив, але якась внутрішня переміна, що почалась зі спраги, що є в кожному в нас – спраги за добрим, справжнім, красивим ( цікаво що гебрайською це одне слово – “тов”: красиве, добре, корисне…).
А краса, ото добро, не завжди практична, її ККД і ефективність дещо інші та інакше вимірюються. Мені здається. що успіхом Балу була не сума зібраних коштів, а сама нагода бути красивими, і хотів би, і молюсь, щоб щось незворотне добре і красиве сталось з тими. хто на ньому був. Всі були красиві, і думаю, не тільки завдяки макіяжу і вишуканим сукням. Симпатія з грецької – спів-чуття, спів-переживання, і саме це робить нас красивими, натомість зосередженість  на собі не заховаєш і за шарами макіяжу.
Прикро, коли ті. хто має комплекс бідності, намагається його придушити й,  бажаючи виглядати багатим, вкладається тільки в “понти”.

Насправді ж багатий і успішний той, хто вміє ділитись; без цього ж вміння це просто людина, яка має гроші, до того ж залежна від них, і цим вона майже нічим не різниться від тих, хто їй люто заздрить – різниця в грошах не суттєва.

Світлина від Igor Tsmokanych.
Бал став нагодою стати багатим і красивим, і, сподіваюсь, поштовхом до того. А це і є успіх, воно того вартувало.

Світлина від Igor Tsmokanych.
З певних причин я пропустив захід “За що я люблю Дрогобич”.

Дякую організаторам, гостям, друзям за нагоду і насолоду спілкування.

О. Ігор ЦМОКАНИЧ,

світлини автора