Матей Бор

(зі словенської)

Віслюк є віслюк і без вух

Віслюк прийшов до перукарні,

підстригтися хотів,

та й вуха, бо вони негарні,

зголити він велів.

На забаганки ці примарні

цирульник відповів:

«Голити їх – потуги марні,

не вуха є ознакою ослів».

01.11.2013

 

Дора Ґабе

(з болгарської)

Любов

Наше небо є надто глибоким,

надто великими є наші зорі,

наша земля є безкрайня,

все це у серці моїм неозорім!

 

Це ти, матінко моя рідна,

любов таку здатна була створити,

що світ весь у ній помістився,

а її в жоден світ не вмістити?

 

Обіймаю з любов’ю до тебе, мамо,

нашу землю, квітками покриту,

орошену дощем ополудні,

і райдугу золоту серповиту.

 

Серце мені полум’яно гріють:

сонце з неба і розлогі ниви

рано-вранці у срібнім тумані

і увечері після теплої зливи.

 

Наше небо є надто глибоким,

надто великими є наші зорі,

наша земля є безкрайня,

все це у серці моїм неозорім!

 

26.01.2014

 

[Фраґменти гайдуцьких пісень]

(з сербської)

***

Вже пройшло із сорок років,

Романію-гору я пильную,

краще, ніж своє обійстя,

шлях пильную через полонину,

із Сараєва молодиків чекаю,

відбираю золото і срібло,

і чудові сукна й оксамити,

одягаю і себе, й ватагу,

наздогнати можу і втекти,

вистояти можу на страшному місці,

не боюсь нікого я, їй-богу!

 

***

Ой синочки, мої соколочки!

Чи вам видно прокляте Лієвно,

Де у ньому вежа білосніжна?

Там поб’ють нас і замучать,

Поламають наші руки-ноги,

Повиймають наші очі чорні.

 

***

Та сказіться, турки із Лієвна!

Не скажу вам ні про бистрі ноги,

що пришпорюють коней уміло,

ні про ті юнацькі руки,

що списи й шаблі ламають,

ні про очі, що пильнують зірко

з полонини ті шляхи низинні,

де проходять турки і торговці.

 

***

Двадцять цвяхів узяли поганці

І загнали Радові під нігті;

Але серце в нього затверділе –

Не здригнувся, ані не скривився.

 

 

***

Було ясно, але стало хмарно,

Із небес заморосило,

Оросило наймитів і поле,

Оросило гайдуків у лісі,

Гайдуки стяги попіднімали,

Тільки Джюра стяг свій не підніме,

Мав він дев’ять братиків миленьких,

Але всі загинули за нього.

«Та і я загинув би за нього,

Як ті дев’ять братиків миленьких,

Хай уже йому добра не буде».

Стрельнула рушниця із діброви,

Впала куля Джюрові між очі.

 

12.02.2014

 

Ганс Маґнус Енценсберґер

(з німецької)

Про труднощі перевиховання

Направду величними є

великі задуми:

рай на землі,

тотальне братерство,

перманентні перетворення…

Це було б цілком досяжним,

якби не люди.

Люди тільки заважають,

плутаються під ногами,

весь час чогось хочуть.

Від них – самі неприємності.

Треба йти на штурм – визволяти людство,

а вони йдуть до перукарні.

Сьогодні на карб поставлено

все наше майбуття,

а вони кажуть:

от би випити пива!

Замість того, щоб боротися

за праве діло,

вони ведуть боротьбу

з епідемією грипу,

зі спазмами,

з кором чи кашлюком!

У часи, коли вирішуються вселенські долі,

їм потрібна поштова скринька

чи постіль для кохання.

Напередодні золотого віку

вони перуть пелюшки,

варять зупу…

Чим вони тільки не займаються?

Бренькають на гітарах,

ріжуться в карти,

гладять кішок,

няньчать дітей.

Та скажіть-бо,

чи можливо з ними збудувати

могутню державу?

Все йде прахом!

Обивателі,

ходячі пережитки минулого,

збіговисько ницих посередностей,

позбавлене думки!

Що ж із ними зробити?

Адже не можна їх усіх знищити!

Не можна їх умовляти цілоденно!

Якщо б не вони,

якщо б не люди,

яке б життя настало!

Якщо б не вони,

як би нам було легко,

як би все було просто!..

Якби їх не було,

о, тоді б,

тоді…

Тоді б і я не заважав вам своїми віршами!

17.02.2014

 

Перо Зубац

(з сербської)

Мостарські дощі (уривок)

У Мостарі любив я Світлану осені однієї,

йой, якби знав я, хто її зараз кохає,

голову їй би розкраяв, голову їй би розкраяв,

йой, якби знав я, хто її зараз цілує,

співали б йому алилуя, співали б йому алилуя,

йой, якби знав я, хто то в мені абрикоси зриває

ще недостиглі.

 

Казав їй ти вереда, ти дівчисько,

все їй казав.

І плакала мені на руки, на мої слова,

казав їй ти є ангел, ти є диявол,

тіло твоє здорове, тож не вдавай святої,

а падали цілу ніч сині якісь дощі

над Мостаром.

 

Не було сонця, птахів не було, не було нічого.

Питала мене, чи маю брата, що студіюю,

чи часом я не хорват, чи люблю Рільке,

про все мене питала.

Питала мене, чи міг би з кожною так,

боронь Боже,

чи люблю її, тихо питала,

а падали над Мостаром сині якісь дощі,

вона була розкішно білою у кімнатній пітьмі,

але не хотіла того робити,

не хотіла чи не сміла,

біс його зна.

21.02.2014

 

Кіто Лоренц

(з верхньолужицької)

Українний Володя

Колись Володя приїхав, щоб

поглянути на поетичний сад, приїхав

зі своїми дивовижними очима

на трохи похиленій голові, похиленій

наче щоб краще почути,

на трохи кривих плечах, кривих

наче під подвійним, під нерівним тягарем…

А нас в очі увібрав, у дивовижні

очі зраненого птаха, ще раз

до нас прихилився дружнім слухом, знову

зважуючи нас на своїх плечах.

Того гарячого дня, за

згарищем музею, після тієї

його пляшки палючої горілки, на моріжку

розпитої друзями спільно: Тоді

його власний тягар став

трохи легшим, наче пташине пір’ячко лягло

на мутно-бліду долоню співучої руки.

 

02.04.2014

 

Бойко Ламбовський

(з болгарської)

Каменярство

Рука та долото методично

товчуть Ідеал. Стає нудно.

Це жорстка звичка – бути каменем,

повільний, важкий подвиг – любити…

 

03.07.2014

 

Іван Сламніґ

(з хорватської)

Меланхолія

Все те, що залишилося між нами,

просто впало в море. Ти лише

перейшла через мене та мій рушник. Розтоптала мене

і кричала матері перед її стрибком, вказуючи пальцем

на синє мортерське море: Не тут. Не тут.

Я прийшла по морю. Я прийшла по

морю, кличучи її далі. І все повторювалося, як у

вірші І. Сламніґа, доки повторював

розгублений, щойно пробуджений і загублений: Морте. Морте.

Я хотів бути стрибуном, я хотів бути, я хотів

бути відважним і зухвалим. Німкеня, англійка, чешка,

або якась зовсім перша, друга чи третя кричала

мені, якомусь зовсім іншому: aberdumusst.

 

15.03.2016

 

Добріша Цесарич

(з хорватської)

 

Прихований біль

Дехто болю свого не ховає,

Наче рану всім на розгляд відкриває.

Інший десь у глибині хова,

Не виплюскує у сльози і слова.

 

Ціпить свій тремтливий жах

У куточку згину на устах.

І у ньому терпне, терпне,

І тамує почуття нестерпне.

 

А душа той біль на дно приймає,

Наче море кинутий у нього камінь.

Хай би як пінилося бурхливо,

Та не вихлюпне його припливом.

 

Фруктове деревце після дощу

На деревце поглянь після дощу

Фруктове: крапель досхочу,

Стрясає їх, а сонце сяє,

Гілля розкішно розцвітає.

 

Лиш сонце леда-ледь зайде,

Краса із нього ізійде.

Ізнов воно собі бідненьке

Звичайне деревце маленьке.

 

09.01.2018

 

Коста Абрашевич

(із сербської)

Червона

Крівця нам червона в жилах закипає,

Блискавка червона хмару пробиває,

Небосхил червоний мріє на світанні,

Прапор наш червоний в боротьбі, змаганні,

Груди нам червона розпира ненависть,

Гнів – і той червоний, от багряна напасть.

О, тирани, чуйте – розкуються люде,

Помста наша, звісно, теж червона буде.

11.01.2018

 

Братство

Тіло дрижить ослабле, прийшла вже смертна година,

Сил до життя не маю, чека крижана домовина;

Та я не боюся смерті – життя не було солодким –

Жодна солодка краплина не торкнулась моєї глотки.

 

Смерть мені не страшна, серце й душа промовляють,

Що житиму я довічно між тих, що спасіння бажають

Цілому людському роду.

Свого життя не шкода, бо вірші мої надихали

Мучеників всього світу, що порятунку шукали

У боротьбі за свободу!

 

15.01.2018

 

Оскар Давічо

(із сербської)

Люблю твої руки

Люблю твої руки ніжно-грайливі

і тіло, якого сливе немає.

Кицьки м’якощівсепестливі,

муркоче у стані твоїм і дрімає.

 

Де ж то знайти слова дитинні,

аби пояснити любові велич,

щоб не завдати болю тваринці.

Губцямисолодощ мою мелеш.

 

Сутінь

Скажи мені, сміше, хто не зна гіркоти гірчезної?

– Я, безмовний глек тиші глибочезної.

 

Скажи мені, ноче, хто ж то зна скільки біль триватиме?

– Я, безмежний сон, що всі дні вкриватиме.

 

Як біль, як тьма

 

Як біль, як тьма,

будь гострим і легким.

Як кров, як черв,

будь дужим і живим.

 

Як ніч, як смерть,

будь тихим і святим.

Як день, як сон,

будь хлібо-водяним.

 

16.01.2018

 

Бранко Мількович

(із сербської)

Марно її буджу

Буджу її через сонце що рослинам вістить про себе

через небо розіп’яте поміж пальців

буджу її через слова що горло обпікають

люблю її вухами

треба йти на край світу і знайти росу на траві

буджу її через далекі речі подібні на ці отут

через людей які без чіл та імен проходять вулицею

через анонімні слова

площі

буджу її через мануфактурні пейзажі громадських парків

буджу її через цю нашу планету яка можливо

є міною на закривавленому небі

через усміх у камені товаришів заснулих між

двома боями

коли небо не було більше кліткою для птахів

лише летовищем

моя любов повна іншими є частиною світання

буджу її через світання через любов через себе через

інших

буджу її хоча це марніше аніж кликати

птаху навік відлетілу

серйозно казала: нехай мене шукає і бачить що мене нема

та жінка з дитинними руками яку люблю

те дитя заснуле не витерши сліз які буджу

марно марномарно

марно її буджу

бо прокинеться іншою та новою

марно її буджу

бо уста її не зможуть їй промовити

марно її буджу

ти знаєш що вода тече але не каже нічого

марно її буджу

треба обіцяти загубленому імені чиєсь обличчя

у піску

якщо не так відрубайте мені руки

і перетворіть мене на камінь

23.01.2018

 

 

 

Лаза Костич

(із сербської)

 

Між явою і між сном

 

Серце моє самостанне,

ти відкіль таке прийшло?

неустанна плетавице,

що життя плетеш на спицях

між явою і між сном.

 

Серце моє божевільне,

що ж тобі те плетиво?

мов карга мені на горе

день плете, а нічку поре

між явою і між сном.

 

Серце моє осоружне,

гнав би я тебе притьмом!

чом розплестися живому

не даси в плетінні тому

між явою і між сном.

 

25.01.2018

 

 

 

Йозеф КаєтанТиль

(з чеської)

 

Де є мій дім

 

Де є мій дім,

де є мій дім?

Тече вода по рівнинах,

шумлять бори на вершинах,

у саду весна цвіте,

рай на землю тут зійде.

Чарівна моя країна,

земля чеська – то мій дім,

земля чеська – то мій дім!

 

Де є мій дім,

де є мій дім?

В краю милім і блаженнім

у творінні цілоденнім

люди в злагоді живуть,

щастя-доленьку кують.

Чехія – моя родина,

поміж чехів є мій дім,

поміж чехів є мій дім!

 

02.02.2018

 

 

 

Янко Матушка

(зі словацької)

 

Над Татрами громи

 

Над Татрами громи,

блискавиці, мряки.

Ми їх проганяймо,

долю здобуваймо,

оживуть словаки.

 

Наша батьківщина

досі міцно спала.

Громи грізно грають,

штурхають-штовхають,

щоби вже вставала.

 

02.02.2018

 

 

 

Іван ЛУЧУК