– Захотілося  створити такий заклад – розповідає підприємець, щоби був однаково він цікавий і дрогобичанам, які небайдужі до історія Дрогобича, зокрема – міжвоєнного міста, й подорожнім… То ж і створили ресторан з назвою суто дрогобицькою, адже в Дрогобичі в період між двома війнами було декілька рафінерій, чиї працівники полюбляли посидіти в гарній компанії в одній з чисельних місцевих кнайп…

Справді продуманий і гарно оформлений ресторан вражає, адже значно різниться від тих, до яких ми звикли. Тут і відповідні, на замовлення виготовлені меблі у стилі 20-30 років минулого сторіччя, й оформлення зал (їх тут дві), стіни яких прикрашено репродукціями світлин доби розквіту наших промислових рафінерій, а також картин славетного маляра- дрогобичанина Мавриція Ґотліба…

Окремого слова вартує кава, яку тут готують, Встановили в «Рафінерії» надсучасну італійську кавову машину, й на сьогодні, уже мав нагоду пересвідчитися, кращої кави в Дрогобичі годі шукати.

Гарно підібрано й персонал. Переважна більшість працівників уже мають досвід роботи в сфері харчування, й після доволі ретельного підбору  родина Мулів влаштувала саме цих молодих людей у своєму щойно відритому закладі.

Світлина від Леоніда Ґольберґ.

До речі, гарні умови створено в новому закладі не лише для гостей-гурманів, але й для працівників. Вони мають гарно обладнану кімнатку для відпочинку, сучасну душову кімнату, що, погодьтеся, навряд чи десь іще зустрінеш у наших локалях.

Бізнес у Романа Муля – справа родинна, й керівничкою та менеджером нового ресторану є його донька Ярина Муль, від якої в «Рафінерії» залежить практично все.

Вона свого часу вивчала право у Львівській політехніці, відтак закінчила Бізнес-школу УКУ. Та окрім навчання, вже спробувала себе в бізнесі. Як розповіла сама.

До того, як я почала «ставити на ноги рафінерію»  чимало вже перепробувала, ще під час навчання мала невеличкий бізнес – продавала шуби – розповіла Ярина.

– У вас були інші можливості, могли залишитися у Львові, але повернулися до Дрогобича. Що спонукало?

– В сімейному бізнесі я від народження: я виросла в родині підприємців. Тому, відколи себе пам’ятаю, всі розмови вдома були про бізнес, про навчання, про інновації. Батьки завжди наголошували: вчитися не пізно ніколи, треба розвиватися постійно, здобувати новий досвід. Тому й не зупинилася на одній освіті. А ще багато мені дало перебування в Америці за програмою «Work and Trawel». Там, у Штаті Юта я працювала в Макдональдсі. Здавалось би, чого можна навчитися в фастфуді?Та я побачила, як класно там все організовано. Нема такого, щоб не вийти на роботу, не буває, щоби хтось нею був незадоволений. Там все чітко організовано й налагоджено, чого тоді, 2012 року, в Україні бракувало. Подекуди й сьогодні з цим є проблеми.

Мої американські керівники порадили мені розвиватися в напрямку управління людськими ресурсами. Й по поверненні до України, я подалася до бізнес-школи Католицького університету. Саме там я навчилася як правильно набирати персонал, як його навчати, розвивати, активізувати, як будувати команду. Так я знайшла себе в бізнесі, де потрібно керувати великою (100150 осіб) людей. Зараз, щоправда, починаю з малого: команда наразі складається всього з десяти осіб. Але я на прийдешнє маю плани грандіозні. Й стосовно ресторану, й стосовно мережі «Ромашка», де б хотіло ще додати продаж нашого печива, що називається, «з коліс», тобто просто з печі..

Торкнулися ми в розмові також теми кухні й того, на якого клієнта розраховують у «Рафінерії».

Що до меню, то передовсім, як пояснили й пан Роман й пані Ярина, переважатимуть м’ясні та рибні страви, багато рецептів будуть мати «галицький акцент», але буде й українська, й європейська кухня. Також уже є цікаві десерти й власне, вельми смачне, різноманітне печиво.

Перш ніж говорити про тих,  на кого розрахований ресторан, Роман Муль процитував Оскара Вайлда:  «В разі великих неприємностей я відмовляю собі у всьому, окрім їжі і пиття» і продовжив: «Ми прагнемо, щоби кожен, хто завітає до «Рафінерії» не просто вийшов звідси задоволеним, а й не аз повернувся до нас.

Пані Ярина ж зауважила: – Мені дуже подобаються слова відомого іспанського майстра кулінарії Феррана Адрії: «Головний успіх ресторатора полягає у вмінні робити людей щасливими. Я сам обслуговую своїх відвідувачів й кожне блюдо подаю з поясненням, яке кулінарне  диво вони куштуватимуть. Особистий контакт з людьми, котрі люблять і розуміють твою кухню, дуже важливий. Ми з командою даруємо своїм гостям задоволення, виховуємо в них смак до гарної кухні. Це, дорожче, за будь-які гроші.

Я вважаю, що бути інтелектуальним і здібним може бути будь-хто. Але вкладати душу, емоції та особисті переживання в свою справу – на це здатен далеко не кожен. Це будь-якого фаху стосується. Навіть якщо ти працюєш у полі і збираєш виноград.

Це як з архітектурою. Тобі візуально подобається будівля, стиль, в якому воно збудовано, ви дивитеся на нього й у вас з’являються емоції. Але ви не можете уявити, як важко його будували, на чому воно тримається, адже ніколи не вчилися архітектурі та проектуванню Те саме й з ресторанами”. Саме так прагнемо працювати й ми.

Розраховуємо на ділових людей, які зможуть і смачно тут пообідати нашими стравами (це будуть великі порції), які дозволять на годин чотири-п’ять не думати про їжу.

Також з завдяки й інтер’єрові, й тому, що розташований заклад в історичній частині міста, неподалік унікальної величної Хоральної синагоги  очікуємо, що не оминатимуть «Рафінерію» й туристи.

Назва нашого ресторану є похідною від слова «очищення», тож людина має тут очищатися від негативу, позбуватися від недобрих думок, від повсякденних клопотів, хоч на хвилю відволіктися від тягаря буденности.

Світлина від Леоніда Ґольберґ.

Отже, маємо ще один заклад харчування в Дрогобичі. Ресторан, який доводить, що й заклад харчування може бути ще й об’єктом туристичним…

Фото автора