25 лютого – день народження Лесі Українки.
Напередодні, як і в попередні роки, до її могили на Байковому цвинтарі прийшли письменники, працівники Публічної бібліотеки імені Лесі Українки, шанувальники Лесиного таланту.
І буквально остовпіли, побачивши сплюндрований пам’ятник великій поетесі – від величних бронзових гірлянд, які зусібіч прикрашали пам’ятник, зосталися лиш металеві штирі.
Яка мерзота це вчинила?.. Чия рука осквернила пам’ять геніальної Лесі?..
Керівництво Національної спілки письменників України готує звернення до правоохоронних органів з вимогою провести розслідування цього злочину.
Також ми будемо звертатися до Міністерства культури з клопотанням щодо відновлення пам’ятника.
При цьому варто принагідно дещо зазначити.
Насамперед – може, до 150-річчя з дня народження письменниці українська держава нарешті спроможеться хоча б розпочати видання вже давно анонсованого 16-томника творів Лесі Українки? Чи все відзначення знову перетвориться на ганебний державний пшик – як це було з 200-річчям від дня народження Тараса Шевченка чи 100-річчям з дня смерті Івана Франка?.. Нагадаю, що досі найбільш повним виданням письменниці вважається виданий ще наприкінці більшовицьких 1920-х років 12-томник, коли М.Зеров, мабуть, дещо передчасно, запевнив, що «нарешті виріс читач для Лесі Українки». А вже сторінками 12-томника, який вийшов у 1979 році, нещадно пройшлися мародери з гебістсько-комуністичної цензури.
І ще. Не помилюсь, якщо скажу: Леся Українка в нас дотепер не лише повністю не видана, але й належно не прочитана. Чому? Нехай кожен, хто мислить, сам знайде відповідь. Але насправді читач і досі не доріс до Лесі Українки. А ідеологічний образ «великої хворої» радянських часів нині дехто силкується замінити на не менш вмотивований ерзац «емансипованої постмодерністки».
Насправді ж Леся Українка, ця світового рівня аристократка української національної культури, – поза часом і над марнотою облуди…

Світлина від Михайла Сидоржевського.
Ніби передбачаючи гірку історичну перспективу на сто років наперед, вона пророче писала: «Тоненька смужка // Брехню від правди ділить у минулім. // Але в прийдешньому нема вже й смужки»…

Микола СИДОРЖЕВСЬКИЙ