Народився Марко Марулич 18 серпня 1450 року в місті Спліт (тоді Венеційська республіка, тепер Хорватія) у Далмації на Адріатичному узбережжі у шляхетській родині Маруличів, яка від 1436 року називалася і Печеничами (Pečenić, Pecinić, Picinić). У Спліті закінчив гуманістичну школу; не відомо, де він продовжив освіту, існує припущення, що вивчав право в університеті в Падуї. Більшу частину свого життя провів у рідному місті, лише час від часу відвідував Венецію та Рим, деякий час провів на Шолті, яка згадується у поемі «Риболовля та рибальські приповідки» Петара Гекторовича. У Спліті займався юридичною практикою, був суддею, екзаменатором нотаріальних записів і виконавцем заповітів. Марко Марулич став ключовою особою сплітського гуманістичного кола.

Про молодечі літа Марка Марулича існують дві протилежні версії: з одного боку, Франьо Божичевич Наталіс у біографії Марка Марулича («Vita Marci Maruli Spalatensis» – «Життя Марка Марулича зі Спліту») написав, що той у молодості вів розгульний спосіб життя, а з іншого боку, є відомості, що від початку він вів напіваскетичний спосіб життя. Активно допомагав Марулич хорватським воєводам у боротьбі проти турків. Поетові заклики до боротьби проти турків випромінюють хорватський патріотизм. Хорвати для нього є головними представниками боротьби проти османів, а поняття «угри» навіть не згадується в його вірші «Молитва супроти турків» («Molitva suprotiva Turkom»). Помер Марко Марулич п’ятого  січня 1524 року у Спліті.

Писав Марко Марулич латинською (понад 80 відсотків збережених творів) і хорватською мовами. Збереглися три листи і два сонети, написані вульґарною італійською мовою. Хорватська мова Марка Марулича – це сплітська чакавиця з помірним уживанням старослов’янізмів, раґузизмів (від латинської назви Дубровника – Раґуза) і штокавизмів. Латина Марка Марулича відображає середньовічні лексику та стиль.

Латинською та хорватською мовами Марко Марулич писав прозові та поетичні твори. Як християнський гуманіст, намагався сполучити античну мудрість і поетику з біблійним профетизмом і християнською духовністю. Творчість Марка Марулича надихала Біблія та агіографія, твори античних авторів і отців церкви, сучасні йому події та християнські моральні постулати. Європейську та світову славу Марко Марулич здобув своїми духовними та моралістичними творами латинською мовою, які в XVI і XVIІ ст. витримали багато перевидань, були перекладені багатьма мовами і належали до найбільш читаних тогочасних духовних творів.

Поема Марка Марулича «Давидіада» («Davidias», 1517) є релігійним і героїчно-історичним епосом у 14 книгах на 6765 гекзаметричних рядків. Епос написаний за Верґілієвим зразком класичною латинською мовою з деяким домішком біблійних і середньовічних неолатинізмів. Поема написана на високому художньому рівні, у ній сполучені біблійні (розповідь про царя Давида) й античні мотиви, але з виразною християнською тенденцією, це суцільна алегорія: Давид є Христом, а Саул – євреями. У кінці поеми знаходиться ключ до аналогії: «Алегоричне тлумачення Давидіади» («Tropologica Davidias expositio»). Поема «Давидіада» була віднайдена в 1924 році в Турині, тоді знову втрачена й остаточно віднайдена в 1952 році. Вперше була опублікована у 1954 році.

«Про приниження та славу Христа» («De humilitateet gloria Christi», 1518) – це христологічні роздуми на основі старозавітних пророків, у яких євреям доводять, що Христос є обіцяним Месією.

«Повчання для благочестивого життя за зразком святців» («De institutione bene vivendi per exempla sanctorum») – це моралізаторський трактат, натхненний Біблією й агіографією, збірка повчальних розповідей і анекдотів, релігійний, моральний і повчальний твір у шести  книгах, написаний у 1498 році і виданий у Венеції в 1506 році. Цей найвідоміший твір Марка Марулича був перекладений на найбільшу кількість мов, ще за життя автора був перекладений і японською мовою, передруковувався понад 60 разів (4 рази ще за життя).

«Про останній суд Христа» («De ultimo Christi iudicio») – це риторична проповідь із цитуванням класиків, написана у 1520 році, вперше видана у 1901 році.

«Старозавітні особи» («De veteris instrumenti viris illustribus commentarium») – це компендіум із Старого Заповіту, створений у 1517 році, вперше виданий у 1901 році.

«Діалог про Геркулеса, якого перевершили Христові шанувальники» («Dialogus de Hercule a Christocoli ssuperato») був створений коло 1519 року, надрукований у 1524 році. У діалозі Поет і Богослов роздумують про вживання міфології й алегорії в поезії. У вступі Марко Марулич захоплюється Еразмом Ротердамським.

«Епістола Марка Марулича Сплітянина Адріанові VI» («Epistola Marci Maruli Spalatensis ad Adrianum VI») – це лист Папі Римському Адріанові VI, у якому автор просить допомоги в боротьбі з османами, які саме вторглися в хорватські землі.

«Євангелістарій» («Evangelistarium») – це трактат у семи книгах про практичну християнську етику, заснований на опрацюванні трьох богословських чеснот: віри, надії та любові. Цей найважливіший морально-богословський твір Марка Марулича був створений у період від 1480 до 1500 року, вперше надрукований у Венеції в 1516 році, передруковувався 60 разів. У творі йдеться про етичні основи й моральні обов’язки, якими повинен керуватися християнин.

«Grata salutatrix» – це елегійне послання Франьові Божичевичу  Наталісу.

«Тлумач старих написів» («Inepigrammata priscorum commentarius») був створений після 1503 року, присвячений Дміні Папаличу. Це збірка з 142 античних написів з Італії та Салони (античного іллірійського далматинського міста, яке стало пізніше ядром міста Спліт) з рясними моралістичними коментарями.

«Insomnum diurnum» – це нарікання на незгоди старості, твір присвячено ФраньовіМартиничу.

«Діяння хорватсько-далматинських королів» («Regum Dalmatiae et Croatia egesta») – це вільний переклад частини «Літопису попа Дуклянина», т. зв. «Хорватської хроніки», створений у 1510 році, вперше виданий у 1666 році, присвячений Дміні Папаличу.

«Repertorium» (відомий також під назвою «Multa et varia») – це збірка витримок (переважно етичного характеру) із Біблії, із творів античних, патристичних і гуманістичних авторів. Вперше надрукована щойно у 1998 році.

«П’ятдесят оповідок» («Quinquaginta parabolae») – це збірка притч на зразок новозавітних, написана у 1510 році, присвячена Томі Ніґеру.

«Житіє св. Ієроніма» («Vita di vi Hieronimi») було написане у 1507 році, до нього доданий полемічний трактат «Ine osquibeatum Hieronymum Italum esse contendunt» проти тих, хто твердив, що св. Ієронім був італійцем.

Латинською мовою Марко Марулич писав також віршовані твори: елегії, епіграми, послання, віршовані житія святих, гімни, а також любовні вірші. Найвідомішими є такі його твори: «Вірш про науку Господа нашого Ісуса Христа, розіп’ятого на хресті» («Carmen de doctrina  Domininos triIesu Christi pendenti sin Cruce», витримав понад 80 видань) і «Гімн Богові» («Hymnus ad Deum»).

Збереглася тільки назва твору «Психологія про фундамент людської душі» («Psichiologia de ratione animae humanae») у списку творів Марка Марулича у Наталісовій біографії. Це перша фіксація слова «психологія» у літературних джерелах, ще за 60 років перед тим, як його вжив німецький філософ Рудольф Ґокель (Rudolf Gockel), якого зазвичай вважають творцем цього поняття. Все ж латиномовний доробок Марка Марулича, такий відомий колись у цілій Європі, спіткала загальна доля творів гуманістичного жанру цих століть: він був забутий.

Для історії хорватської літератури найважливішими є твори Марка Марулича, написані хорватською мовою. У них Марко Марулич сягнув вершини, яка дотепер залишається нездоланою. Головним хорватськомовним твором Марка Марулича є епічна поема «Юдита» (повна назва «Libar Marca Marula  Splichianina V chomses darsi Istoria Sfete udouice Iudit u uersih haruacchis losenachac hoonaubiu o iuodu Olopherna Posridu uo ischegne goue i o slodobi puchisrael schio due liche pogibili»), створена у 1501 році й опублікована у Венеції у 1521 році. Це релігійний епос, заснований на позаканонічній казковій «Книзі Юдити» і написаний чакавським (рідним для поета) діалектом, натхненний старозавітною героїнею Юдитою й тогочасними подіями (османське вторгнення в хорватські землі).

«Сюзанна» («Suzana») – це біблійна поема на 780 рядків, заснована на оповіді про вавилонську єврейку, помилково звинувачену в перелюбі. У кінці поеми є згадка про тогочасні хорватські книжки.

«Тужіння міста Єрусалима» («Tuženje grada Hjerosolima») – це анти турецькі ламенти (плачі).

До побожних і моралізаторських віршів Марка Марулича належать «Добрі науки» («Dobri nauci»), «Діві Марії» («Divici Mariji»), «Від воскресіння Христового» («Od uskarsa Isusova»), «Втіха нещастя» («Utiha nesriće», діалогічний вірш), «Від вознесіння Господнього» («Od uzvišenja Gospina»), «Верх муки Ісуса Христа» («Svrh muke Isukrstove»), «Порядки духовні» («Uredi duhovni»).

Вірші «Сповідь черниці про сім смертних гріхів» («Spovid ko ludric od sedam smartnih grihov»), «Анка Сатира» («Anka Satira»), «Карнавал і піст» («Poklad i korizma») є світськими, вони присвячені поетовій сестрі Бірі.

Вірші «Блаженній Діві Марії» («Oficij Blažene Dive Marije») і «Від наслідування Ісуса Христа» («Od naslidovanja Isukarstova») є перекладами з латинської мови зі збірника Томи Кемпійського «Dei mitatione Christi».

«Молитва супроти турків» – це поема на 172 подвійно римовані віршові дванадцятискладові рядки, написана між 1493 і 1500 роками. Поема має прихований акростих «Тільки Бог може врятувати нас від страждання од наших ворогів турків» (Solus deus potes liberare de tribulatione inimicorum Turcorum sua potentia infinita nos), який відкрив відомий сучасний хорватський поет Луко Палєтак. Українською мовою «Молитву супроти турків» Марка Марулича переклав Дмитро Павличко («Мала антологія хорватської поезії у перекладах Дмитра Павличка», Київ, 2008).

Відомі також два листи Марка Марулича до Катаріни Обіртич.

Все ж літературний доробок Марка Марулича ані естетично, ані стилістично не перевершив творів його попередників – деяких дубровницьких поетів. Лірика Марка Марулича поступається ліриці Ганібала Луцича, а драматизм його творів поступається творам Марина Држича. Проте утвердженню Марка Марулича як «батька хорватської літератури» посприяв збіг фактів і обставин: лише він здобув славу за життя (як ніхто з його попередників), завдяки «Юдиті» він став осердям хорватського ренесансного патріотизму, власне «хорватськості» як такої. Тож його «батьківський» статус є стійким і на підлягає сумнівам.

Іван ЛУЧУК