***
Хто? Як? Коли? – зруйнує Карфаген?
Як витравити в людях рабський ген,
що в них живе та дітям надається
у спадщину? Що виникне з руїн?
Та Карфаген живе. Й жорстокий господин
над нами, грішними, сміється.
Повзіть, комахи! – так міркує він.
Наш світ великий та міцна фортеця –
не зруйнувати вам фортецю ту.
Ви самі приповзете під п’яту.

Що відповім? Ні, краще вже мовчати.
На пагорбі стоїть Вітчизна-мати
понад  Дніпром з погрозливим мечем,
Навіщо зброю ту в руці тримати?
Та й ми тулимся до плеча плечем,
війни тривалої засмучені солдати.

Я бачу вежі й стіни Карфагену.
Я чую регіт та брехню шалену,
нірозуму в мене, ні сил нема.
І все, що я говорю вам – дарма.
Що нам робити, громадяни Риму?
Без вогню, кажуть, не буваєдиму.

Стоїть Вітчизна мовчки, меч трима.

Набережная

Лучше ходить вдоль берега по полосе
асфальта, чем садиться на камни на берегу.
Все ходят по набережной. Я такой же как все,
ем, что хочу, здоровье не берегу.
Я оставил в детстве трехколесный велосипед.
Я оставил в юности гантели и кожаный мяч.
Я твердо знал, что куренье приносит вред,
но меньший, чем в школе решение сложных задач.
И вот иду по набережной, встречаю разных собак,
которых весенние граждане водят на поводках.
И вспоминаю юность, приблизительно так,
как разглядывают сувениры на приморских лотках.

***
який-небудь пан у минулому коханець імператриці
відкривав що в його володіннях в давнину жили дивні люди
писав в академію і по історичнійдовідці
починав розкопки серп і молот знаходили всюди

перехрещені з бронзи куля земна в колосах
дивні ікони чи лисий святий чи вусатий
потім знаходили ідола і тягнули його на полозах
у панський сад де вже стояло декілька давніх статуй

багато монет але ні срібла ні злата
вози залізні не зрушиш з місця й мумія тракториста
на стінах залишки написів зразки староруського мату
на полицяхзуби і бублики із скам’янілого тіста

багато пляшок все більше простих півлітрових
етикетки що майже зітліли залізні замки та відмички
ножи з алюмінію з назвами давніх їдалень совкових
календар за п’ятнадцятий рік вирішальної п’ятирічки

мужики копали без втоми стояло літо боліло серце
зріли яблука горіли торфовища випаровувалися болота
приїжджий мудрець порадив закопав би ти пан усе це
а то подивишся й вмерти хочеш до того ж така спекота

***
хранится надежда в груди, а деньги в сберкассах,
преданность коммунизму хранится в народных массах,
классовые противоречия сохраняются в классах
средней школы за партой или у черной доски.

как вспомнишь – так вздрогнешь и ужас сердце берет в тиски.

и видишь тоннель коммунального коридора.
горького пьяницу мочащегося у забора,
маму, что штопает износившиеся носки.

***
Люблю церквушку, не люблю попа.
Люблю людей, но ежели толпа
идет на площадь – лишь рукой махну.
Люблю пейзаж, но не люблю страну.
Смешно сказать – мне нравится протест.
Народ во все глаза начальство ест.
Подавится – невелика печаль.
Не съест и не подавится, а жаль.
Смешно сказать – мне нравится бардак,
когда он не бордель, а просто так.
Люблю, когда повсюду старый хлам,
не нужный людям с горем пополам.
Люблю дворцы, но ненавижу бар.
Люблю театр, но посещаю бар.
Люблю бедлам. Люблю безумцев в нем.
Люблю, когда в душе светло, как днем.

 

 

***

Ті, хто служили зіркам, тепер навпаки
вчаться в Зірки співати щедрівки-колядки
Спасіння на відстані витягнутої руки.
Янгол диявола уклав на обидві лопатки.

Але дідько- не дурень – схопився і всім показав язик –
ми ще повоюємо, з нами – великий Ірод.
З нами – давіній, відлитий із золота бик.
З нами – злодії, кривдники вдів і сиріт!

А з астрономами – хлопчик, якому янгол співа,
пастухи, теля, вислюк, Зоря різдвяної нічки .
У універсамах знижки до Ніколи і до Різдва.
У церкві співають старенькі і запалюють свічки.

 

***
И ему грустно, и другим тоскливо глядеть
на осунувшееся лицо. Такую маску надеть
на карнавале в Венеции будет себе дороже.
Страстная неделя. Звучит колокольная медь.
Спеленутого Христа кладут на смертное ложе.
Оплакать Бога – это нужно уметь,
и видеть спасение запекшееся в каждой ране,
и Пасхе радоваться заране,
так от начала было и будет впредь.
Отражения мостиков подрагивают в глубине
зеленоватой воды. Как хочется мне
вверх ногами гулять в отраженном Господнем мире,
который похож на картинку, сделанную вчерне.
И сколько тяжести в черной греховной гире
на весах у ангела, стоящего в стороне!

 

***
Ніхто не побачив, я вийшов з власної шкіри,
як виходять до магазину з квартири,
стоять у черзі, беруть якусь ковбасу,
несуть додому. Що я додому несу?

Аж нічого. Чи, як казав ЛаоЦзи – порожнечу.
Я втік з власноїшкіри – ніхто не побачив утечу.
Ніхто не затримав, ніхто не наздогнав,
Вартові мовчали – мабуть ловили ґав.

Шкіра лежить на підлозі. Душа летить гола-боса
у порожнечу: збулас мрія даоса.
Припинилися думи, згасли усі почуття.
Я втік із власної шкіри. Починаю нове життя.

 

***
за столом сидят седые маги
разбирают старые бумаги
справки и квитанции из ЖЭКа
две повестки из военкомата
все что было в жизни человека
жизнь как жизнь замарана измята
старые открытки с первомаем
паспортные фотки неизвестных
все храним а ничего не знаем
кроме старых шуток неуместных
за окном весна и птичья стая
обживает прошлогодний город
а бумаги сжечь не разбирая
где на них орел где серп и молот

 

***
трасса здоровья дыхание кеды и велосипед
там за деревьями море едва шевелится
по лужайке бежит овчарка взявшая след
ходят бегут и едут сплошь незнакомые лица
едва плетусь удивляюсь сколько здоровья вокруг
больше чем молодости где-то на два порядка
а где-то в квартирке лежит мой болезненный друг
вдвоем с меланхолией отдыхают после припадка
а я вдыхаю воздух морской вместе с тоской
а выдыхаю чистый воздух тоска внутри остается
едва шевелится внизу волна суеты мирской
банальных мыслей вода и пена ложный эмоций
по лужайке бежит овчарка взявшая след
я лезу в карман за “Примой” но достаю лекарство
ибо куренье на трассе здоровья приносит вред
а лекарство нам облегчает путь в небесное царство

 

***
Доки ворог не нападе –
не знайдеш друга ніде.
Ні в долині, ні на горах,
непотрібен нікому твійжах.
Ніхто на морському дні
не допоможе мені.

Доки ворог не вб”є –
не знає ніхто, що я є,
ні в чужім, ні в ріднім краї
не знають про думи мої.
Всі дивляться крізь мене,
доки сердце охолоне.

Доки ворог не переміг,
я йду у книгарню на ріг
Катерининської, бо там
залишилося місце нам.
Біля полиці, біля книг,
доки ворог не переміг.

Борис ХЕРСОНСЬКИЙ – для «Майдану»