Якби не підтримка ректора Валерія Григоровича щодо створення 1989 року загальноосвітнього закладу для сільської молоді, яка вступатиме до Дрогобицького педінституту, можливо, не було б теперішнього педагогічного ліцею. А що далекоглядність і передбачливість Валерія Григоровича спрацювала, свідчить виставка досягнень ліцею у фойє театру: десятки кандидатів наук – випускників ліцею, незліченні переможці олімпіад усіх рівнів, видання вісників наукового товариства Дрогобицького ліцею, збірок тез доповідей звітних науково-практичних конференцій ліцеїстів, щорічників Літопису ліцею та інше.

Стисло про життєпис Валерія Григоровича, якому завтра виповнилось би 70 років

Дитинство пройшло у селі Ситківці Немирівського району Вінницької області. 1966 року закінчив школу із золотою медаллю. Потім була служба в армії, а точніше – на підводному флоті, праця на будівництві автомобільного заводу у Набережних Челнах Татарської АРСР.

У 1973-1978 роках навчався на філософському факультеті Київського державного університету імені Т.Шевченка, був відмінником, іменним стипендіатом міжнародного фонду імені Джона Бернана.

Студентську сім’ю Валерія і Надії Скотних державна комісія скерувала на роботу до Дрогобицького педінституту. Потім була аспірантура (1978-1981 роки), праця на посадах викладача, стаошого викладача, доцента, професора катедри філософії.

20 жовтня 1988 року Валерій Григорович був обраний на посаду ректора Дрогобицького педінституту. Ці повноваження професор Скотний виконував до несподіваної смерті п’ятого листопада 2011 року.

Згадаю про експериментальну вступну кампанію до нашого закладу без вступних випробувань. Це був 1992 рік. Ректор з трирічним стажем кинув виклик довголітній традиції проведення вступних кампаній до вищих навчальних закладів і переніс ці випробування на зимову сесію. На 700 місць державного замовлення до університету надійшло п’ять  тисяч заяв з усіх реґіонів України. Про цей експеримент дрогобицького ректора писала преса колишнього Радянського Союзу (до слова: «Известия» переплутали прізвище ректора і назвали ректором його помічника Володимира Тереса). До зимової сесії дійшли 840 осіб, зараховано було трохи більше 750 студентів (Міністерство дозволило, у порядку експерименту, дещо збільшити обсяг планових місць). Через чотири  роки це був найкращий випуск, але, на жаль, міністерство не дозволило продовжити експеримент.

1998 року педагогічний інститут реорганізовано у педагогічний університет.

2004 року Валерій Григорович став доктором філософських наук.

За часи ректорства Валерія Григоровича Скотного було відкрито шість  нових факультетів, створено 27 катедр, три навчально-консультаційні пункти – у Берегові, Хусті, Підбужі. Аудиторний фонд збільшився на 15 тисяч квадратних метрів. Укладено угоди з 15 закордонними університетами Польщі, Німеччини, Росії, Австрії.

З ініціативи ректора 1991 року відкрито аспірантуру, а 2008 року створено спеціалізовану раду для захисту кандидатських дисертацій з педагогіки.

Ректор  сам активно займався науково-дослідницькою роботою, створив наукову школу, з якої вийшли низка кандидатів та докторів наук. Він – автор понад 200 наукових праць, серед яких є підручники, монографії, статті в фундаментальній тритомній «Економічній енциклопедії».

У відзначенні десятиліття  студентського капеланства в університеті взяли участь блаженніший Любомир Гузар, владика Самбірсько-Дрогобицької єпархії Ярослав Приріз, духовні та світські особи. Учасники святкування акцентували на тому, що 2002 року єдиний ректор у Львівському реґіоні світлої пам’яти Валерій Григорович відважився підписати угоду з владикою єпархії єпископом Юліаном Вороновським про функціонування у виші студентського капелана. У цьому проявилися мудрість та проникливість керівника, впевненість у тому, що церква і навчальний заклад не противники, а союзники у духовному вихованні молоді, захисті моралі та формуванні здорового способу життя громадян.

Не можу не згадати про ухвалу вченої ради закладу про надання  катедрі філософії, якою керував покійний, його імені.

Катедра філософії у жовтні 2012 року присвятила одне з філософських читань пам’яті професора Валерія Скотного.

Відбиток  духу цієї неординарної людини відчувається на усій діяльності університету зараз і буде відчуватися надалі. Свідченням цього є те, що професорсько-викладацький колектив університету з п’яти кандидатів на посаду ректора у квітні 2012 року віддав перевагу людині, яка була вірним другом Валерія Григоровича, однодумцем, дружиною – професору, докторові філософських наук Надії Володимирівні Скотній. Вибори ректора 2016 року залишили Надію Володимирівну на посаді ректора. Нехай ця передача естафети від чоловіка до дружини принесе Дрогобицькому педуніверситету нові здобутки у його розвитку і визнанні серед педагогічної громадськості України і зарубіжжя.

Юрій КИШАКЕВИЧ, професор