У фантастичному романі Андрія Цаплієнка перед читачем постають два постапокаліптичні суспільства, одне з яких упевнено торує прогресивний шлях розвитку, а інше — просто деградує. «Ідея роману “Стіна” почалася з того, що хтось з хлопців на фронті запитав: “А як воно буде? Війна рано чи пізно закінчиться, то що буде за 10 чи 20 років? “, розповів Андрій Цаплієнко. – Звісно, це питання було адресоване  не конкретно мені  й не вимагало відповіді взагалі. Це радше були роздуми, запущенів Космос.  Але я спроектував їх на себе. І оскільки час у відрядженнях є:  дорога з Києва на фронт займає близько 10-12 годин туди і звідти, щотижня. У понеділок чи вівторок виїжджаємо, у п’ятницю повертаємося. Тобто до 20 годин в тиждень на написання книжки у мене було. І я скористався цим вільним часом, почав моделювати ситуацію: що буде через 40 років, коли закінчиться війна. Ця тема поглинула мене, почали снитися сюжети майбутньої книжки. Наприклад, 12-й розділ я повністю побачив уві сні: коли герой уявляє, як потрапляє в зруйновану Москву після розпаду Росії, що він бачить, з ким зустрічається і який код він раптово згадує (я справді бачив цифри цього коду). Найцікавіше, що ця вигадана реальність із кожною сторінкою тексту обростала матерією, я бачив перед собою модель світу, крутив її, вносив корективи. І потім несподівано зауважив, що створений мною світ вже живе своїм життям».

Світлина від Леоніда Ґольберґ.
Герої роману «Стіна» перебувають у постійному напруженому антагонізмі. Війна між ними триває одночасно на кількох рівнях — від збройних сутичок до зіткнень душ та внутрішніх переконань. А Дикі Поля, які залишаються після великих і малих протистоянь, — це як незагойні рани, ракові пухлини: вони продовжують кровоточити, демонструючи людству, що війна породжує тільки війну. Зрештою, назва книги також  неабияк символічна. Автор додає: «Оскільки я пишу про майбутнє, яке проростає на руйнації (а саме руйнацію програмно запроваджує Росія), то жанр роману виник автоматично – антиутопія. Гадаю, реальність, яку росіяни собі обрали, веде саме до змальованої мною картини світу…  І найголовнішим питанням є: як нам зберегти свій код, як віднайти в народній пам’яті момент, коли ми втратили право на власну історію?  Адже саме з того моменту почалася агресія проти України… Це складно, бо знищення здійснювалося поступово, гібридно, впродовж декількох століть. То як нам згадати все і захистити себе? Ставлячи собі ці запитання, я знайшов назву роману. Тобто явище “Стіни” у книжці  з одного боку фізичне, а з іншого – метафізичне, ритуальне, культове».

 

  • Запрошуємо відвідати зустріч-дискусію за мотивами книжки під час Книжкового Арсеналу, що відбудеться:
    четвер, 31 травня, 18 година  «Стіна»: розвінчування нищівних соціальних моделей минулого, які отруюють наше майбутнє». Учасники: Андрій Цаплієнко, Мар’яна Савка, Дмитро Кириченко, Юрій Щербак, Володимир В’ятрович.

Довідка:

Андрій Цаплієнко  журналіст, військовий кореспондент, письменник. Народився 1968 року у Харкові. Від кінця 90-х і дотепер – військовий кореспондент Українського телебачення. Новини про події в багатьох «гарячих точках» планети українці отримували саме від нього. Близький Схід, Кавказ, Балкани, Африка, Латинська Америка – складно окреслити географію його небезпечних подорожей. Від початку 2014-го висвітлює конфлікт на сході України. Автор кількох романів та публіцистичних творів. Роман «Стіна» – це дебют Андрія Цаплієнка у жанрі антиутопії, авторська спроба зазирнути в світ майбутнього.

Олена ГУТИК, речниця “Видавництва Старого Лева”