На першій із трьох розмов (тобто на засіданні) після коротеньких офіційних церемоній, які є обов’язковими вимогами жанру, першим слово мав Десмонд Іґен з Ірландії. Всесвітньо відомий поет вельми стурбований наступом ґлобалізації на повнокровне функціювання мови, нехай навіть такої поширеної і захищеної, як англійська. Тому й доповідь його мала назву «Ґлобалізація і загроза мові». Збіднення мови, зокрема – в інтернеті та мобільному зв’язку, коли замість повноцінних слів використовують різноманітні скорочення, переходить і на інші рівні мовного спілкування. І саме поети мають священний обов’язок оберігати мову від тотального збіднення. Згадав він і про рідну ірландську мову, якою послуговується також вряди-годи. А продемонструвати Десмонду Іґенові свою поезію в читаному вигляді, ба навіть в авторському співаному виконанні, довелося того ж вечора на персональній (єдиній, до речі, такого зразка в рамках симпозіуму) поетичній акції. Потім виступив я з доповіддю на тему «Слов’янські назви місяців у ґлобальному плані». Після мене виступив Роберт Мінгіннік з Уельсу (Валлії), Велика Британія. Для назви доповіді він використав заголовок своєї антології валлійської поезії «Язик перелюбників», до якої увійшли вірші шести сучасних валлійських поетів в оригіналі та в англійському перекладі Мінгінніка. У Валлії з трьох мільйонів мешканців лише півмільйона розмовляє валлійською. І хоч валлійська мова є старшою від англійської, а найдавніша поезія валлійською написана ще півтори тисячі років тому, все одно перед нею стоїть загроза вимирання. Спричинено це і численними міґраціями, і дешевою ціною на землю (до прикладу, за ту саму ціну можна купити або будиночок у Лондоні, або цілу вулицю в будь-якому населеному пункті Валлії, навіть у його столиці Кардіффі), і немилосердним засиллям англо-американської культури. Проте ще не все втрачено, бо багато валлійців саме тепер повертаються до рідної мови. Та й, зрештою, і сам Мінгіннік навернувся до рідних джерел уже у свідомому віці, маючи вищу освіту та певний літературний досвід.

Там, у Загребі, як логічно можна припустити, я й познайомився з цими поетами, ще й мій виступ був обрамлений саме їхніми виступами. І от я поєднав їх, кельтів, в одному матеріалі.

***

Найвидатніший після Шеймуса Гіні сучасний ірландський поет Десмонд Іґен (Desmond Egan; прізвище вимовляється також як Іґан) видав майже два десятки своїх оригінальних поетичних збірок. Мовою оригіналу його творів є англійська і це не є якимось винятком для ірландської літератури, яка тотально твориться не рідною ірландською мовою, а таки англійською.

Результат пошуку зображень за запитом "desmond egan"

Народився Десмонд Іґен п’ятого  червня 1936 року в місті Атлон в Середній частині Ірландії на межі графств Вестміт (провінція Ленстер і Коннахт) і Роскоммон. Закінчив університет у Дубліні. У 1972 році заснував видавництво «Goldsmith Press», в якому виходять твори переважно ірландських авторів (зокрема, тут вийшли у 1984 році «Зібрані вірші» Патріка Каванаха). Живе в Дубліні. Десмонд Іґен є почесним доктором літератури Вошберн-університету (Washburn University) у місті Топека в штаті Канзас в США.

Дебютував Десмонд ґен поетичною збіркою «Внутрішня частина країни» («Midland», 1973). Найвідомішими його збірками є «Пісня про мого батька» («Song for My Father», 1989), «Двоїться в очах» («Seeing Double», 1991) і «У Голокості осені» («In the Holocaust of Autumn», 1994). «Зібрані вірші» («Collected Poems») Десмонда Іґена вийшли в 1984 році, а «Вибрані вірші» («Selected Poems») – у 1992 році. Сам Десмонд Іґен своїм найкращим поетичним вибраним вважає книгу «Елегії» («Elegies», 1996), бо його віршам загалом притаманний саме елегійний настрій, – у нього постійно відчувається туга за чимось втраченим. Та Десмонд Іґен не тільки втрачає, але дещо й здобуває. От, наприклад, до цього часу вже вийшло понад два десятки його поетичних книжок у перекладах на різні мови. Французькою мовою вийшло п’ять книжок, італійською – чотири, німецькою, чеською та російською – по дві, по одній книжці вийшло румунською, японською, китайською, польською, болгарською, голландською, іспанською, хорватською та угорською мовами.

Десмонд Іґен виявляє схильність до експериментальних поетичних форм. Тематика його віршів коливається між відверто політичними мотивами й тонкими ліричними спостереженнями.

Перекладає Десмонд Іґен лише з давньогрецької і лише драматургію: в його перекладацькому доробку є, зокрема, Евріпідова «Медея» та Софоклів «Філоктет».

Не цурається ірландський поет і есеїстики, вибір із якої надрукував під назвою «Смерть метафори» («Death of Metaphor», 1989).

Десмонда Іґена часто порівнюють із Шеймусом Гіні. Для цього є багато підстав, життєві та творчі долі в них подібні, от тільки Гіні є нобелівським лауреатом, а Іґен ще не може цим похвалитися. Зрозуміло, що вони є самобутніми особистостями й поетами. Вони майже однолітки, творчість обох відома не тільки в Ірландії, але й далеко за її межами. Обидва народилися в невеличких містечках, Гіні – в Північній Ірландії, Іґен – в Республіці Ірландія. І місце народження, і патріархальний побут наклали свій відбиток на кожного з них. Обидва здобули вищу освіту: Гіні – в Королівському університеті Белфаста, Іґен – в Дублінському університеті. Обидва працювали викладачами в коледжах, обидва почали писати вірші ще в юності, а перші книжки видали досить пізно: Гіні видав дебютну збірку «Смерть натураліста» в 1966 році, а Іґен свою дебютну збірку «Внутрішня частина країни» аж у 1973 році у віці 36 років. Обидва є перекладачами: Гіні переклав з давньоірландської «Божевільного Свіні» та з давньоанглійської «Беовульфа», а Іґен переклав твори давньогрецьких трагіків. Гіні багато їздив по світу з презентаціями своїх книжок та на різноманітні літературні заходи, Іґені далі вельми часто їздить в різні країни в літературних справах. Обидва наділені видатними ораторськими здібностями. І Гіні, й Іґен були упорядниками антологій поезії для дітей. Значний вплив на обох справив Патрик Каванах, до якого як народного поета обоє ставилися з пієтетом. Проте всі ці риси й факти мають радше формальний, ніж сутнісний характер. У кожного з них яскрава поетична індивідуальність, яка виявляється і в поетичній мові, і в інтерпретації подій ірландської історії, і в образній системі, і в манері письма: римовані вірші в Гіні й відмова від рими та традиційного ритму в Десмонда Іґена.

Дослідник Браян Аркінс відзначав, що подібно до того, як існує Дублін, відтворений Джеймсом Джойсом на сторінках «Улісса», так само існує й Середня частина Ірландії (Midland), в якій народився Десмонд Іґен й оспівав її у своїй дебютній збірці «Внутрішня частина країни». В однойменному з назвою збірки вірші, яким вона розпочинається, Десмонд Іґен змальовує не лише «Торф’яники Аллена» («Bog of Allen»), що знаходяться в його рідному краю, але й будинок на їхньому тлі, з комина якого в’ється димок. Це є символом освоєння людиною болотистих торфовищ, типових для Середньої частини Ірландії, а саме освоєння є щоденним тихим подвигом. Образ малої батьківщини в Десмонда Іґена складається з різних компонентів: це й одноманітна природа Ірландії, і річки, і рукотворні канали, і містечка, мешканці яких не впізнають один одного в обличчя.

У збірці «Пісня про мого батька», до якої увійшло 18 віршів, Десмонд Іґен змальовує образ свого батька Томаса, який є для нього прикладом для наслідування. Тут відображено майже ціле батькове життя: від першого вірша «Дивлюся на фотографію», в якому батько насолоджується щасливим сімейним життям, – до останнього вірша, який є епітафією на його могилі. Батько для Десмонда Іґена назавжди залишився живим, завжди залишиться для сина еталоном людяності та життєлюбності.

***

Валлійський письменник Роберт Мінгіннік (Robert Minhinnick) народився восьмого  серпня 1952 року в місті Ніт у Південному Уельсі, а зараз живе неподалік у місті Портковл. Навчався Роберт Мінгінніку Валлійському університеті в Аберісвіті в Західному Уельсі і в столичному Валлійському університеті в Кардіффі. Роберт Мінгіннікстав співзасновником благодійних товариств «Друзі Землі» («Friends of the Earth») і «Стійкий Уельс» («Sustainable Wales»). Його діяльність стосується і рідного Уельсу, і виходить на міжнародні обшири. Роберт Мінгіннік був редактором часопису «Поезія Уельсу» («Poetry Wales») від 1997 до 2008 року.

Результат пошуку зображень за запитом "Robert Minhinnick"

Найбільших успіхів Роберт Мінгіннік досягнув у поезії. Роберт Мінгіннік видав поетичні збірки «Жовта пальма» («The Yellow Palm», 1998), «Нитка в лабіринті» («A Thread in the Maze», 1978), «Рідній землі» («Native Ground», 1979), «Довічне ув’язнення» («Life Sentences», 1983), «Парк динозаврів» («The Dinosaur Park», 1985), «Мародери» («The Looters», 1989), «Гей, Товстуне» («Hey Fatman», 1994), «Вибрані вірші» («Selected Poems», 1999), «Після урагану» («After the Hurricane», 2002), «Король Дрейфоліс» («King Driftwood», 2008).

Наразі єдиним романом Роберта Мінгінніка є «Море Падуб» («Sea Holly», 2007).

Роберт Мінгіннік видав збірки есеїв «Спостерігаючи за пожирачем вогню» («Watching the Fire Eater», 1992), «Безплідні землі» («Bad lands», 1996), «До Вавилону і назад» («To Babel and Back», 2005). У збірці Роберта Мінгінніка «До Вавилону і назад» описана мандрівка на Близький Схід.

Роберт Мінгіннік упорядкував есеїстичний збірник «Зелений порядок денний: Есеї про довкілля Уельсу» («The Green Agenda: Essays on The Environment of Wales», 1994).

Роберт Мінгіннік отримав премію «Forward Prize» за найкращий вірш 1999 році, у 2003 році став лауреатом премії «The Fox» Національного музею Уельсу. Його вірш «Потерпілий кораблетрощу» («The Castaway») став кращим віршем 2004 року. Товариство британських поетів нагородило Роберта Мінгінніка премією імені Еріка Ґреґорі (1980) і премією «Cholmon deley» (1998). Роберт Мінгіннік двічі отримував відзнаку за найкращу англомовну валлійську книжку року: в 1993 році за книжку «Спостерігаючи за пожирачем вогню», у 2006 році – за книжку «До Вавилону і назад».

Чималий резонанс мала упорядкована Робертом Мінгінніком антологія «Мова зрадників: Шість валлійських поетів» («The Adulterer’s Tongue: Six Welsh  Poets», 2003). Назву цієї антології можна перекласти і як «Язик перелюбників». У цій антології присутні шість поетів, твори яких переклав із валлійської на англійську Роберт Мінгіннік, який, хоча й сам є поетом, проте зі скромності не вмістив у свою антологію власних віршів у власних же перекладах (чи радше варіантах, бо він є двомовним поетом – пише валлійською та англійською мовами).

***

Про цих обидвох поетів я вже вів мову в декількох своїх публікаціях, зокрема в таких:

Лучук І. Кулінарія глобалізації. Нотатки учасника 26-х Загребських літературних розмов: Робочі мови; Розмова перша; Розмова друга; Розмова третя; Розмови після розмов // Молода Галичина. – 2003. – 28 жовтня;

Лучук І. Мовні «війни» письменників // Високий замок. – 2003. – 9 листопада;

Лучук І. Ірландські елегії // Поступ. – 2004. – 9 березня;

Лучук І. Шість-сім валлійських поетів // Поступ. – 2004. – 9 березня;

Лучук І. Кулінарія глобалізації // Лучук І. Дикі думи. – Тернопіль, 2011.

Іван ЛУЧУК – для “Майдану”

16 травня 2018 року.