Деякі дослідники вважають, що його родина належала до сунітів, але більшість дослідників відносять її до шиїтів. Після народження другого сина родина перебралася до Бухари, яка була одним із головних центрів науки й культури ісламського світу. Освітою Ібн Сіни спочатку займався його батько, потім батьків знайомий «знавець філософії» Абу Абдаллахан-Натілі. Коли Ібн Сіна здав іспит на знання Корану напам’ять, отримав звання гафіз. У 12-річному віці почав цікавитися медициною (за порадою лікаря та філософа Абу Салаха Аль-Масихі), від 14 років вже навчався самостійно, оскільки вчитель вже був не в змозі давати відповіді на його численні запитання. Тоді Ібн Сіна почав досліджувати працю Аристотеля «Метафізика»; у розумінні метафізики йому допомогла книга Аль-Фарабі «Тези метафізики», яку він придбав на базарі за три драхми. Лікарську практику розпочав спершу під керівництвом бухарського медика Абдул-Мансура Камарі, а згодом провадив її самостійно. Вже в 16-річному віці його запросили до палацу лікувати еміра Бухари, правителя Самонідської держави. Лікування пройшло вдало, тож молодому лікареві в нагороду дозволили користуватися бібліотекою Самонідів. У 18-річному віці Ібн Сіна листувався з відомим вченим Аль-Біруні. На замовлення впливових і шанованих бухарців написав декілька книг. У праці «Зведене» («аль-Маджму») викладалися базові знання з усіх наук, крім математики. Питанням етики присвячена праця «Діяння добра і гріх» («аль-Барр ва-льІсм»). Коментарі з філософських питань «Підсумок і результат»(«аль-Хасил ва-ль-Махсул») нараховують 20 томів. У 1002 році помер його батько, тож відтепер він мав утримувати родину. Та й під час завоювання Бухари караханідами згоріла бібліотека, де він займався науковими дослідженнями. Тому Ібн Сіна того ж року з родиною перебрався в Ургенч, до двору правителів Хорезму, де за службу отримував належну грошову винагороду. Незабаром в Ургенч прибули Аль-Біруні й Аль-Масихі. Разом із ними Ібн Сіна займається науковими дослідженнями з фізики, хімії, астрономії. Тут він починає роботу над філософською енциклопедією «Книга зцілення». Існує припущення, що в Ургенчі Ібн Сіна одружився і в нього народився син. У 1010 році Ібн Сіна відмовив султанові Махмудові Газневі, правителю сусідньої Газневідської держави, який запрошував його до себе на службу. Через переслідування султана Ібн Сіна був змушений покинути Ургенч. Він перебрався до Горгана, міста на південному узбережжі Каспійського моря. Подорож тривала два роки, адже дорогою Ібн Сіна зупинявся на довший чи коротший час в Абіверді, Несі, Нішапурі, щоб заробляти там на прожиття лікуванням. У Несі навколо нього навіть згуртувалася група учнів, для яких він написав декілька трактатів про математичні теореми, про кути, про паралельні лінії на сфері. Заняття геометрією підштовхнули його до дослідження земних мір, так був написаний трактат «Про екватор». Дістався до Горгана Ібн Сіна у 1012 році, займався там практичною медициною, працював над своїми книгами. У Горгані в нього з’явилася група учнів, яким він викладав логіку й астрономію. Серед тих учнів був і Абу-Убейд Джузджані, який відтоді супроводжував Ібн Сіну до кінця життя. У Горгані Ібн Сіна почав роботу над книгою «Канон лікарської науки» («аль Канун фі-т-тібб»), своєю найвідомішою працею. Коли залишатися там стало небезпечно (через покращення стосунків між султаном Газневі й місцевим еміром), Ібн Сіна на запрошення правительки сусіднього міста Рей – Саїди – перебрався туди. У Реї Ібн Сіна перебував недовго, вилікував там сина Саїди, написав близько 30 невеликих творів, серед яких і філософська «Книга вказівок і напучувань» («Кітабал-ішарат ва-т-танбіхат»). Потім недовго перебував у Казвіні. У 1017 році Ібн Сіна перебрався в Гамадан, де еміром став Шамс ад-Давлю, який призначив його своїм лікарем. Згодом Ібн Сіна отримав посаду візира. Після смерті еміра його звільнили з посади візира й переслідували. Через ці переслідування Ібн Сіна написав листа до префекта міста Ісфаган, в якому пропонував свою службу. Між правителями Гамадана й Ісфагана в той час тривала війна, тож через цього листа Ібн Сіна був на чотири місяці ув’язнений у фортеці Фардджан, де написав повість «Живий, син Пильного», закінчив «Книгу зцілення» і трактат «Про правильний шлях». Після падіння Гамадана у 1024 році Ібн Сіна, передягнувшись дервішем, разом із братом, учнем і двома слугами вирушив до Ісфагана. Останні роки життя Ібн Сіна провів в Ісфагані при дворі еміра Абу Джафара Аль-Аддаула, де для нього створили сприятливі умови для наукової праці. Він був головним лікарем і радником еміра, супроводжував його навіть у військових походах. Тут він закінчив свій «Канон лікарської науки». Під час військового походу на Гамадан в Ібн Сіни виявилася важка хвороба шлунка, від якої сам себе він вилікувати не зміг. Помер Ібн Сіна 18 червня 1037 року в місті Гамадан (Персія), де його поховали біля міської стіни, а через вісім місяців прах перевезли до Ісфагана, де перепоховали в мавзолеї еміра.

Ібн Сіна написав понад чотири з половиною сотні праць, з яких збереглося лише приблизно дві з половиною сотні. Більшість праць він написав арабською мовою, лише 23 перською мовою (фарсі-дарі).

Один із найґрунтовніших творів Ібн Сіни,філософська та наукова енциклопедія «Книга зцілення» («Кітабаш-шифа») складається з 18 томів, поділених на чотири частини. Перша частина присвячена логіці, в ній також викладені погляди на сутність риторики, поезії, співвідношення логіки та граматики. Друга частина присвячена фізиці, до якої Ібн Сіна відносив усі природничі науки; тут викладені загальні принципи його натурфілософії – вчення про матерію та форму, рух, час і простір, скінченність і нескінченність, теорію виникнення та зникнення предметіві явищ реальності. Третя частина охоплює всі відомі на той час математичні науки, до яких Ібн Сіна поряд із арифметикою, геометрією та астрономією, відносить і музику. Четверта частина присвячена метафізиці (власне філософії). За оцінкою Агатангела Кримського, «Книга зцілення» Ібн Сіни є взагалі найкращим втіленням середньовічної наукової думки.

Ібн Сіна писав також твори з теорії музики, які є частинами його енциклопедичних робіт; він є винахідником поширеного в Середній Азії смичкового інструмента – гиджака.

Чимало наукових праць Ібн Сіни написав у вигляді поем («Трактат про кохання», «Трактат про птахів» тощо). Дев’ять трактатів з медицини написано віршами у вигляді поем; для прикладу, поема «Урджуза» є віршованим викладом «Канону лікарської науки».

До власне літературних творів Ібн Сіни належать філософські повісті-алегорії «Живий, син Пильного» («Хай, ібн Якзан»),«Послання про птаха» («Рісалатат-тайр»), «Саламан і Абсаль». Писав Ібн Сіна і короткі вірші арабською та перською мовами, його улюблена поетична форма – рубаї, написані переважно на фарсі. Відомим є такий твір про відносність поняття дружби:

 

Мій друг, що з ворогом укупі пив і їв,

Повік не діждеться від мене добрих слів.

До біса цукор той, що був біля отрути!

Геть від метелика, що на змії сидів!

 

(Тут і далі переклав Василь Мисик).

 

Характерними рисами віршів Ібн Сіни є афористичність, простота художньо-виражальних засобів, використання філософської термінології.Писав Ібн Сіна і касиди, найвідомішою з них є «Касида про душу»:

 

Не метушись, бо всюди живе твоя душа,

Вперед, до благ найвищих – таке у неї гасло.

 

Душа – скляна судина, наука – світло в ній,

А нашу людську мудрість вважатимем за масло.

 

Воістину, живеш ти на грані небуття

Лише хвилину, поки те світло не погасло.

 

Головіні теми його поетичної творчості – вічність матерії, поширення освіти та науки, стосункиміж людьми. Своїм «доброзичливцям» Ібн Сіна присвятив таку касиду:

 

Вони прощення просять моїм гріхам, бо в серці

Таять передо мною і острах, і докір.

 

Як од страшного звіра, копають ями, хрипко,

Як пси, на мене брешуть, бо я ж і є той звір.

 

Коли встають уранці, на мене зирять косо,

Що я всю ніч працюю, томлю і думку, й зір.

 

Якби вони по правді, без заздрості судили,

То, певно б, не зганьбили мій труд, мій добротвір.

 

Як теоретик літератури, Ібн Сіна уклав коментарі до «Поетики» Аристотеля.

Наукова та літературна творчість Ібн Сіни справила великий вплив на розвиток арабської, перської, тюркомовних літератур. Для прикладу, Омар Хайям називав Ібн Сіну своїм учителем. На формування класичної фарсі як літературної мови великий вплив справила «Книга знання» («Даніш-наме»).

У Європі Ібн Сіна став відомим під іменем Авіценна.

Спадщину Ібн Сіни ґрунтовно осмислив Агатангел Кримський, назвавши її вершиною тогочасної науки.

Українською мовою окремі вірші Ібн Сіни переклали Агатангел Кримський, Василь Мисик ([Вірші] // Кримський А. Пальмове гілля: Екзотичні поезії. – К., 1971; [Вірші] // Кримський А. Твори: В 5 т. – К., 1972. – Т. 1; [Вірші] // Мисик В. Твори: В 2 т. – К., 1983. – Т. 2; [Вірші] // Мисик В. Захід і Схід: Переклади. – К.,1990).Ibn_Sina

 

Іван ЛУЧУК