***

Мій прихисток – дім із пелюсток й листків,
із диких троянд несміливих ростків;
із ірисів диких і лілій, з люпин,
з тендітних конвалій, із різних шипшин.
Фортеця моя із гілок й корневищ,
із темряви нетрищ, із жару кострищ,
з ранкових туманів з-над рік та боліт.
там вежа і варта, там рів й живопліт;
там день і там харч; там і тут, і тепер;
там всі врятувались, ніхто не помер;
там більші і менші міста і доми,
там степ і шляхи, і вечірні дими;
там зела живі, ковила й полини;
там мама й сестра; там немає війни.

Він був, але зник, мій найкращий з домів.
Я знову би там опинитись хотів.

 

***
Ниточка тонка, тонка.
Мамина тремка рука.
Довге літо, дощ, бузок,
а на дні калюж – пісок.
Жовтий м’ячик, день без сліз.
Всі в суботу їдуть в ліс.
Бадмінтон з собою в нас.
В лісі щось цвіте весь час.
В мене бедрик на плечі.
Старший брат згубив ключі.
Зранку молоко й млинці.
Кольорові олівці.
Сон обідньої пори.
Цуценята у дворі.
Яблука зелені ще.
Червень. Вишні. Пам’ять. Щем.
Вітер в лісі щось гойда.
Мама каже: час – вода.
В брата двоє, дід помер.
Де ця ниточка тепер.
Катерина БАБКІНА, Відень резиденція “KultrKontakt”.

Травень, 2018.