11 липня Греція вигнала двох російських дипломатів. Один із них – співробітник посольства Віктор Яковлєв. Ім’я другого депортованого невідоме. Ще двом російським дипломатам відмовлено в дозволі в’їхати до Греції. Всіх їх звинуватили у «втручанні у внутрішні справи і незаконних діях щодо національної безпеки Грецької держави».

Тепер для комплексності сприйняття картини пригадаємо, яка ще знаменна подія трапилася саме цього дня – 11 липня. На саміті НАТО в Брюсселі Македонія отримала запрошення вступити до цього військово-політичного блоку. Ще на саміті в Бухаресті 2008 року (тому самому злощасному, на якому Україні й Грузії було відмовлено в наданні Плану дій щодо членства в НАТО) цій колишній югославській республіці було обіцяно запрошення до Північноатлантичного альянсу, щойно вона вирішить суперечку з Грецією про свою назву.

Ця, здавалося б, безглузда суперечка між Атенами і Скоп’є ніяк не вирішувалася десятками років. Македонські націоналісти не бажали поступатися грекам, греки ж, своєю чергою, консеквентно блокували всі євроатлантичні та унійні ініціативи македонців.

 

І лише через десять  років після Бухареста Македонії та Греції нарешті вдалося досягнути компромісу. Цьогріч 17 червня Атени й Скоп’є підписали угоду про зміну назви Македонії. Греки наполягали, аби нова назва виелімінувала навіть теоретичні претензії македонського уряду на територію Південної Македонії, яка входить до складу Греції. І македонці врешті-решт погодилися наректи свою державу «Республіка Північна Македонія». Цим вони, зокрема, відкрили собі шлях до Європейської Унії та НАТО.

Тож НАТО зважило на залагодження грецько-македонського конфлікту, й тепер Македонія стане наступною після Чорногорії (чорногорську тему ми ще зачепимо в цьому тексті) членкинею Північноатлантичного Альянсу. Чого Скоп’є домагалося останні два десятиліття.

Та повернімося до висланих російських дипломатів. Атени звинувачують їх у спробах збору і поширення інформації та підкупі державних чиновників. Існує, зокрема, інформація, що росіяни намагалися завадити укладанню тієї самої угоди між Грецією і колишньою югославською республікою Македонією щодо назви цієї держави. Таким чином Москва робила все, щоб чергова балканська держава не долучилася до військового блоку, який Кремль вважає ворожим до себе.

Але й це ще не все. Жорсткі дії уряду Греції щодо російських дипломатів обумовлені також намаганням Кремля посилити свій вплив у церковній Греції, який, окрім іншого, пов’язаний з діяльністю Імператорського православного палестинського товариства (ІППТ). Що ж це за структура така дивна?

Ця організація вважає себе прямим нащадком однойменної організації царських часів, заснованої ще 1882 року за указом імператора Олександра III. Зараз ІППТ очолює Сергій Стєпашин. Пригадуєте такого? Ну, той, що був у 1990-х міністром внутрішніх справ Росії. А потім, після Єльцинового «нє так сєлі» у травні 1999 року на кілька місяців очолив російський уряд. Саме він міг стати «прєємніком», але все ж у грі за першість переміг тодішній керівник ФСБ Володимир Путін. Стєпашину ж дісталася як відступне посада голови Рахункової палати. А нині він має таку собі синекуру у вигляді ІППТ. І чомусь зовсім не дивує, що релігійну структуру очолює колишній силовик.

Саме через Імператорське православне палестинське товариство Кремль намагається вплинути на ортодоксальне грецьке духовенство. Йдеться про спроби здійснення впливу через грошові винагороди на муніципальні й реґіональні структури грецької православної Церкви, а також про те, щоб заручитися впливом на горі Афон.

Адже останніми роками відбувається практично неоголошена війна між Російською православною церквою і Константинопольським патріархатом. Гостра боротьба, зокрема, ведеться за вплив вуЄрусалимі, на Святій землі, за контроль над Єрусалимським патріархатом і конкретними церковними об’єктами. Окрема розмова – зусилля як Московського патріархату, так і російської держави, спрямовані на зміцнення свого впливу на Афоні. Адже гірська система монастирів дуже впливова в ортодоксальному світі. Тож Кремль і намагається перетягти на свій бік Афон у протистоянні з Константинопольським патріархатом.

У контексті цієї війни й виник шанс України на розрекламований нашою владою Томос. Москва ж намагається всіма силами оспорити його легітимність й не допустити автокефалії української Церкви. Тож таким чином і Київ трохи причетний до дипломатичного скандалу між Грецією та Росією.

Загалом, як уже було сказано, скандал цей доволі неочікуваний для сторонніх спостерігачів, котрі вважали, що відносини між двома країнами надзвичайно теплі. Пригадаймо, як 2015 року новоспечений прем’єр-міністр Греції Алексіс Ціпрас спробував використовувати Росію як альтернативне до Європейської Унії джерело фінансової підтримки для Атен. А в березні цього року, коли відбувалися масові висилки російських дипломатів на тлі отруєння Скрипалів, Греція залишилася чи не єдиною країною – членом ЄУ і НАТО, яка відмовилася вдаватися до таких штрафних заходів.

Тож можна собі уявити, наскільки нахабно діяли російські резиденти, як вони допекли грецькій владі, що в тої нарешті ввірвався терпець. Але що цікаво: ще більше Атени обурила навіть не шпигунська діяльність російських дипломатів – це справа звична, а реакція російського МЗС на цілком справедливу депортацію.

Перша заява російського зовнішньополітичного відомства гласила: «Ми розглядаємо цю операцію як абсолютно необґрунтовану, не підтверджену фактами з грецького боку, що йде врозріз з характером наших двосторонніх відносин і здатну завдати їм серйозної шкоди. Очевидно, що за антиросійським рішенням уряду Греції, приуроченим до відкриття саміту НАТО, стоїть Вашінґтон, який відкрито підтримав дані дії в заяві Держдепу». Тобто Москва фактично закинула Атенам несамостійність – мовляв, греки, висилаючи російських дипломатів, діяли за наказом «вашінґтонського обкому».

Далі була заяви славнозвісної речниці російського МЗС Марії Захарової. Вона стверджувала, що Атени дали себе втягнути в «брудні ігри» проти Росії, які ведуть Вашінґтон і Лондон.

Після цього МЗС Греції звинуватив Росію в «неповазі до країни і нерозумінні цінностей грецької політики». Грецьке зовнішньополітичне відомство поширило відповідну ноту на своєму сайті, де, зокрема, зазначено: «Заява прес-секретарки МЗС Росії є характерним прикладом неповаги до третьої країни і нерозуміння сучасного світу, в якому держави, незважаючи на їхні розміри, можуть проводити незалежну, багатопланову і демократичну зовнішню політику».

Після таких обмінів люб’язностями Атенам і Москві не скоро вдасться вийти на попередній рівень взаємин. Що, власне, і добре, адже Греція донедавна вважалася однією зі «слабких ланок» ЄУ, здатної виступити проти антиросійських санкцій, запроваджених після анексії Криму та агресії на Донбасі.

І це далеко не перша поразка Росії на Балканах. Сподіватимемося, що й не остання. Пригадаймо, як 2015 року Кремль докладав зусиль для розпалення «гібридної війни» в Македонії. Тоді російські агенти впливу спровокували албанців, котрі мешкали в Македонії та в прикордонних регіонах, вдатися до збройного протистояння з владними силами.

Згодом стало відомо, що російські шпигуни й дипломати від 2008 року намагалися вплинути на внутрішню політику Македонії, щоб не допустити її вступу до НАТО. Про це йшлося в опублікованому торік розслідуванні Центру з дослідження корупції та організованої злочинності OCCRP. Свої слова працівники OCCRP підтверджують цитатами з тексту звіту македонського Управління безпеки і контррозвідки, який передали журналістам джерела в уряді Македонії.

«Упродовж останніх дев’яти років Македонія зазнає активної підривної пропаганди і розвідувальної діяльності, здійснюваної через посольство РФ в Скоп’є», – йдеться в звіті УБК. У тексті зазначається, що Росія використовує методи «м’якої сили, щоб ізолювати Македонію від впливу Заходу». Зокрема, як приклад наводять просування Росією ідей панславізму і спільної православної віри.

«Окрім того, зовнішня політика РФ перебуває в тісній взаємодії з енергетичною стратегією, мета якої – отримати контроль над стратегічними енергоресурсами через партнерство з балканськими країнами», – наголошується в документах. За твердженням македонських спецслужб, у підсумку Росія прагне «зробити Македонію повністю залежною від російської політики».

Не менш жорстко Кремль діяв у Чорногорії. У жовтні 2016 року підготовані Москвою найманці планували здійснити збройний переворот у цій балканській країні та навіть фізично знищити прем’єр-міністра Чорногорії Міло Джукановича. На щастя, чорногорські правоохоронці змогли запобігти такому розвитку подій.

Москва всі ці роки свідомо підтримувала в балканському реґіоні націоналістів, євроскептиків чи просто злочинців. Шпигування, підкуп, шантаж, вербування були звичною практикою для російської аґентури. Все це відбувалося під прапором слов’янського братства, православної ідентичності та боротьби з «фальшивими західними цінностями». Утім, попри шалений російський тиск, Балканам вдалося вистояти й продовжити рух західним курсом.

Максим МУЛЯР. “Zbruć”

26.07.2018