Ventspils. Semper Apertus (Вентспілс. Завжди відчинено)

 

1

Ці дві прямі – твої, вузькоколійко, губи,

що вимовляють лівським діалектом

соснову пам’ять кладовища шхун.

Цей простір – згусток алхімічних варив.

Шукаєш ляпіс – ляпаса отримав,

і знов шукаєш, знов ідеш по соснах.

А за віконцем ратуші, де спиш

ти маківкою до старого храму,

що через площу, – зблизька чути мову

й до мови. Терпнуть пальці маяків.

 

2

Млосно черемха в легені проковзує,

Пристрасно пахне із порту мастилами,

Ровером їдеш повз якорі космосу,

Котишся дзінтарською намистиною.

 

Зтято траву – і травою теж пахне

До очманіння. Як в ліжку люди,

Чайки кричать, не злізаючи з даху, –

Де там котам. Хімія всюди.

 

3

У цьому місті якорів і корів

тебе неможливо стягнути з велосипеда.

Їдеш до пляжу –

повз радянського штибу їдальню.

Далі – вглиб сховища запахів,

до притулку Поїдача журавлини;

Вента впивається в Балтику,

Лівонський замок – у міжніжжя порту.

Доїхати б на ровері до Ужавського маяка.

 

4

Як золото робити з василісків,

Навчать вас тут, у Вентспілсі. Для цього

Вам треба розшукати василіска –

Він мешка під старим човном в Остгалсі.

А далі просто носиш під пахвою

Його неквапом вулицями міста:

По Лісовій, Березовій, Вербовій,

Або Шпаків, чи Глухарів, чи Дятлів,

Чи Капітанів, Якірній, Рибацькій,

Аж поки в нього обертом не піде

Голівонька. Тоді вам неодмінно

На Сонячну, вона керує Злотом.

Відтак — за місто. Привидів ієла

Вас приведе до сховку однорогів,

Там лев ковтає сонце, Сірка з Ртуттю

Зливаються у кіновар – цинобру;

Гра кольорів, мінливість мінералів,

Набіглість, втеча, вічний Уроборос,

Який з кущів покличе андрогіна

І василіску зтиха підморгне.

 Поїдач журавлини

                                                                                         Поїдач журавлини

Лієпая

 

дерев’яні будинки на вулицях Лієпаї

ця епоха навіщось тебе спокушає

посади на фундамент шляхетну панянку,

щоб відкрити коньяк і невидиму клямку

два приголосних на чотири голосних –

хімічне весілля, і ти на нього встиг

Лієпая

 

Талси

 

О них не волнуется нива,

И речка о них не журчит.

Прибрежная речь* терпелива,

Но все это только на вид.

 

Где древние курши в озерах

Держали своих мертвецов,

Чужого бессмертия ворох

Похож на рыбацкий улов.

 

Остатки оружья и сбруи

Разбросаны были по дну.

В 20-х за ними нырнули,

Когда доставали блесну.

 

Вилкмуйжас** – часы Сальвадора

Дали посредине холмов,

И воины чомгами споро

Выныривают будь здоров.

 

Народы из плоти и крови,

И что ей, беспечной, опять,

Связуя исток и низовье,

Внутри городищ не играть?

 

Как пневме, стремящейся к лону,

Подводному Талси, куда

Она попадает с разгону

И путает все невода.

 

*Ли́вский язы́к (самоназвание līvõ kēļ «язык ливов» или rāndakēļ «прибрежный язык») – язык ливов, принадлежащий к прибалтийско-финской подгруппе финно-угорских языков. Исторически сложился как родной язык ливов, ныне не используется в живом общении.

 

** Озеро Вилкмуйжас является хранителем старинных предметов куршей и известно археологам  далеко за пределами Латвии. Озеро также представляет собой местом захоронений трупосожжения 11–14 века. На восточном берегу находилось место культовых обрядов трупосожжения. Вместе с умершим сжигали оружие, рабочий инструмент, украшения, а остатки костра погружали в озеро. Первые старинные предметы в озере нашел житель города Талси зимой 1928 года. В поисках сорванной блесны он граблями обыскивал дно, и каждый раз вытаскивал старинный бронзовый или железный предмет.

 

 

Рига

 

Искомая сила живет в голосах,

Горчайшая, может, из всех.

О чем бы ни ведал последний размах –

Раскрыться б до первых прорех.

Юнее себя на частотах таких

Выслушивать голос, пока не затих,

А сестринства ль, братства ли мера –

Тревожное contra spem spero.

Однажды вдвоем продышали насквозь

Лавину внутри поцелуя.

И Игорю Ригою впрямь удалось

Нащупать изнанку живую.

Уметь возвращаться – сумел же Орфей.

Накрыло, но можно остаться целей

Аптечной латыни и склянок.

Теперь же, попав к средоточью вещей,

Античный простор посадивших на клей,

Шагать между ними по Риге своей

Ad libitum и спозаранок.

Рига