Коли все було – джаз

Попри  всі перипетії першої половини буремного XX сторіччя, з його технологічними проривами, політичними колізіями, війнами (а може. саме завдяки цьому), світ заполонила джазова лихоманка. Джаз, з його особливою метроритмічною стилістикою, специфічним драйвом, дав поштовх до розвитку безлічі танцювальних мелодій (регтайм, фокстрот, твіст, шейк, шіммі, лінді хоп, бугі-вугі, чарльстон, джайв), породив нові музичні форми – як академічні, елітарні, так і естрадно-пісенні.

ty-tango-zaspivaj-meni...-801394.800x800w

Звучали джазові мелодії і в СРСР, музику для джаз-оркестрів писали відомі композитори-пісняри – Матвій Блантер (художній керівник Державного джазу СРСР у 1936-1938 роках), Олександр Цфасман, брати Покрасси, Валентин Кручинін, Євген Жарковський. Не сумніваюсь, що більшість знає також пісні Ісака Дунаєвського («Как много девушек хороших», «Дымок от папиросы» тощо), та з задоволенням наспівує його знамените «Сердце» з кінофільму «Веселые ребята» у виконанні Леоніда Утёсова та його джаз-оркестру.

Однак, переконана, що ця ж більшість не чула ніколи іншої пісні  «Серце»  авторства Богдана Весоловського, якого цілком  слушно  називали «королем українського джазу». Також для більшості залишається невідомим існування цілого пласту української естрадно-джазової музики, яка розвивалась на теренах Західної України в першій половині минулого сторіччя.

Народження короля

Богдан Остапович Весоловський народився 30 травня 1915 року в інтеліґентній українській родині у Відні. Після Першої світової війни родина переїхала до м. Стрий на Львівщині. Батько Богдана –  Остап Весоловський, був шанованою людиною, головою окружного суду й одним із найвпливовіших місцевих політиків. Мати – Марія Весоловська, була відомою громадською діячкою, головою Союзу українок Стрийщини й поеткою, яка друкувала свої вірші під псевдонімом Маруся Грабовецька. Вона походила з відомого роду Охримовичів і була родичкою знаменитої Соломії Крушельницької. На жаль, батькам Богдана судилася важка доля політв’язнів: батькові – у санаційній Польщі, матері – в СРСР.

Писати музику Весоловський почав у 16 років, навчаючись у Стрийській філії Львівського Вищого музичного інституту імені М. Лисенка. В цей час з’являється його перший твір – музика до уривку з поеми Тараса Шевченка «Перебендя» («Вітер віє»). Він засновує ансамбль молодих гімназистів «Ревелєрси», де разом з ним співав навіть майбутній Глава УГКЦ Іван-Мирослав Любачівський! У «Ревелєрсах» був і брат молодої стрийської поетки Іванки Патолі, на слова якої Весоловський написав свою ранню «перлину» – «Тихо без слів», більш відому як «Ти танго заспівай мені»».

Невдовзі його пісні почали виконувати Анатолій Кос-Анатольський, Степан Гумінілович, брати Андрій і Роман Якимови, об’єднані харизматичним і талановитим веселуном Леонідом Яблонським у молодіжну капелу «Ябцьо-Джаз». Учасники цього гурту спочатку грали на позичених банджо, барабані, саксофоні та власному купленому акордеоні, однак «Ябцьо-Джаз» швидко став одним з найпопулярніших гуртів, які виконували саме українську естрадну музику. Богдан, який тоді вже студіював право у Львівському університеті, та водночас навчався у Вищому музичному інституті імені Миколи Лисенка, в цьому гурті також виступав у ролі піаніста і акордеоніста. Група набирала обертів і, як згадують сучасники, у полонізованому Львові нова українська танцювальна музика навіть посунула польську на другий план!

Богдан став відомим коли зазвучала пісня-танго «Ти і твої чорні очі» на слова Ярослава Масляка. Всезагальну ж любов він отримав після виконання його танго «Прийде ще час» солісткою групи Іреною Яросевич. Їх поєднувала щира любов до музики, вона була його нареченою і першим коханням, але дороги їх розійшлися  кардинально різними напрямками.

Доля у стилі танго

Й справді життя людське робить такі неймовірні кульбіти! За іронією долі, пластунка Ірена, дядько якої Остап Нiжанкiвський (священик, композитор, диригент, керівник Стрийського повітового комісаріату уряду ЗУНР) був  1919  року розстріляний поляками, а брат товаришував з Бандерою i Шухевичем, через роки стане зіркою польської естради та кінематографу, відомою під сценічним псевдонімом Ренати Богданської. Більше того, її називатимуть берегинею польської нації!

Вона, як учасниця  військового оркестру польського військового формування періоду Другої світової війни, яке ввійшло в історію як Другий й корпус генерала Андерса, пройшла через Середню Азію, Близький Схід та Єгипет. Коли Другий  корпус отримав перемогу над німцями в битві під Монте-Касіно (Італія), Рената стала талісманом війська, а згодом дружиною Андерса. У Лондонi, де після війни вони оселились, Рената Богданська-Андерс стала Першою Леді польської діаспори.

Пркметно, що через 30 років розлуки Ірена і Богдан зустрінуться, і вона запише пісні композитора. А поховають її поруч із чоловіком на польському військовому  цвинтарі в італійському Монте-Кассіно.

Весоловський же, здобувши правничу і музичну освіти, у 1938 році вирушить на допомогу молодій Карпатській Україні, що стала тодішнім острівцем української незалежності. Після цього він вже ніколи не повернеться додому. Політичні переслідування змусять його податися на чужину, де і промине все його життя.

Життя як пісня

У квітні 1939 року Весоловський опиняється у Відні. Тут Богдан навчається в одному із найпрестижніших дипломатичних навчальних закладів Європи – Консульській академії і стає членом Українського студентського товариства «Січ», а від 1940-го – його керівником. У Відні він захищає докторську дисертацію і розпочинає трудову діяльність. Згодом перебирається  до Канади. Там Богдан Весоловський робить кар’єру, працює на канадській радіокомпанії Сі-Бі-Сі. За час його перебування на посаді керівника української редакції компанія розширила українське мовлення з 14 до 60 годин на тиждень.

Та де б не жив, і де б не працював Богдан Весоловський, сенсом його життя була музика. Він організовував оркестри, сам брав участь у них як акордеоніст, піаніст, співак, вчив молодь, видавав ноти і займався грамзаписом власних творів. І, звичайно, він писав пісні – душевні, зворушливі, з влучним добором текстів від Олександра Олеся, Максима Рильського, Павла Тичини, Василя Симоненка, Олекси Слісаренка, Тодося Осьмачки, Ганни Чубач, Платона Воронька. Особливо йому припала до душі лірика Володимира Сосюри, на поезію якого він написав майже 20 романсів.

Весоловський був чи не єдиним українським композитором, який записав понад 20 альбомів власних творів. Його твори ставали танцювальними шлягерами. Вони звучали на найпрестижніших сценах світу в США, Аргентині, Австралії та багатьох країнах Європи у виконанні Володимира Луціва, Василя Тисяка, солістів «Метрополітен-Опера» в Нью-Йорку Іванки Мигаль і Андрія Добрянського.

Але Богдан постійно жив Україною. Саме його пісню українські еміґранти Канади зробили своїм своєрідним гімном:

Лети, тужлива пісне,через море у даль…

Неси мою любов, мою тугу і мій жаль…

Неси понад Чорнеє море, рідним степам уклін…

На Україну Богдан повернувся не лише піснею. Після смерті у 56 років (17 грудня 1971 року), його рідні перевезли прах до України  й поховали на цвинтарі у Стрию за великої кількості тих, хто прийшов провести прах композитора.. Це засвідчило, що Україна пам’ятає свого сина.

Однак, лише  1998 року  перший диск із піснями Богдана Весоловського випустив співак Остап Зорич. 2009 року  Олег Скрипка записав диски «Серце у мене вразливе…» та 2011-го  «Жоржина» на підставі знайдених у Торонто музичних матеріалів.

Суттєвий внесок у збереження пам’яті про композитора зробив відомий дипломат Ігор Осташ – свого часу Амбасадор України в Канаді, а нині Надзвичайний і Повноважний посол України в Лівані. Він написав книгу «Бонді, або повернення Богдана Весоловського». А ще дипломат 2016 року започаткував Міжнародний фестиваль української ретро-музики імені Б. Весоловського. Це стало важливим кроком до актуалізації пам’яти про композитора та загалом про таку цікаву сторінку української музики як епоха «українського чи львівського ретро»…

Доторкнутися до цього явища ви зможете 26 серпня,в Одеській Опері.

Ярослва РЄЗНІКОВА

Джерело – “Одеські вісті”