Як славно лунає Твоє ім’я, якою красою та багатством, ще від самомго народження Ти обдарована.

Найвельможніші, найродовитіші пани позаздрили б Твоїм величі та статкам.

Та чомусь, моя рідно, від усього того гонору не додає…

Тому, що нам, Твоїх рідних кровиночок, великих спадкоємців з окраденою долею, обшарпаною, зі штучними злиднями, хочеться порівняти з бідною вдовою з її дітьми, яку хто не йде — той скуюне!

Та ми все одно любимо Тебе й надалі повсякчас пишаємося Тобою .

Як завше: століттями, роками, що вже давно стало традицією — віримо в Твою Незалежність!