Три попередні едиції Фестивалю відбувалися в закарпатському Виноградові. Нині — й уже назавше — локацією вибрано вітцівщину славетного Франка.

Два дні, 25-26 серпня приймали Нагуєвичі більше ніж два десятки авторів з Львівщини (Дрогобич, Стрий, Жовква, Львів), Закарпаття, Рівненщини, Івано-Франківщини, Харкова, багатьох інших місць та реґіонів.

Щоправда, заповідалося більше учасників та гостей, але в силу обставин багато хто не приїхав. Скажімо організатори (Василь Кузан та Тетяна П’янкова) чекали на приїзд лавреата Шевченківської премії Петра Мідянки, та поет не зміг приїхати.

Фестивалю передувала кропітка робота журі (серед членів якого — дві авторки “Майдану”: Анна Багряна з Софії та Оксана Луцишина з американського Остіна), яке оцінювало надіслані добірки учасників. А також книжки поетів-початківців.

А вже у Нагуєвичах, у перший день, на мальовничій галявині Франкового заповідника учасники та члени журі читали власні вірші. І було то не просте читання, адже якщо “Карпатський Пегас”, то й має бути справжній, хоч і не крилатий кінь. От і читав вірші люд фестивальний, сидячи на коні… Серед читців – і п’ятирічний Юрко Кузан, який читав поезію свого тата.

IMG_0005

 

IMG_0115

 

IMG_9920

Відтак по читаннях була файна забава-вечірка з шашликами, кулішем й правдивим і добрим закарпатським вином.

А ввечері у музеї Франка відбулося нагородження переможців. Та про це напишемо згодом.

Цьогорічний “Пегас” збігся з вельми засяжним Етнофестом, організованим Державним історико-культурним заповідником «Нагуєвичі». Тут уже можна було побачити й вироби місцевих ковалів, і почути народну музику Бойківщини, Гуцульщини, інших реґіонів, скуштувати карпатського меду й міцненьких напоїв на підставі цього поживного продукту… А ще були концерти, лекції, спілкування…

IMG_0148

І треба сказати, що свято поетичне вдалося, роз’їхалися 27 серпня його учасники задоволені, з бажанням повернутися до Франкового села ще раз.

Треба віддати належне й організаторам, котрим, попри чималі труднощі (різного роду буває злодійство, от і у Тетяни П’янкової та Василя Кузана один спритник намагався вкрасти й бренд заходу й сам Фестиваль, та, на щастя, без успіху) вдалося зробити “Карпатський Пегас” важливою складовою Етнофесту в Нагуєвичах.

Леонід ҐОЛЬБЕРҐ

Світлини автора

КОЛО-1

Хіба воскресати – то примха лише для земних?!..
Волові – людське, а людині – волове і Боже.
Каміння летить, мов прокляття, збиваючи з ніг
тебе і мене… Ми – на конях, котрих не стриножать
ні люди, ні сили – оті, що з громів та вітрів,
ні водні стихії – оті, що потопами правлять…
Каміння мовчить, ніби стрілки старих дзигарів,
розлука була – як найважча камінна розправа.
Ми знову у цій – не позаздрять! – застиглій імлі
ланцями прив’язані – не розірвати без крику.
Кривавиться світ, на холодній від смерті землі
дороги криві – надзвичайно печально і прикро…
Але воскресати – у себе самих чи… куди?!..
Ми – тут, на порозі, ми тут – безпорадні і рідні…
Людині – людське… Із райського саду плоди
насправді були непотрібні.

IMG_0051

Анна БАГРЯНА

 

***
пастух ночі
випускає волохатого пса
щоб зігнати зіркових овець
у кошару

а ті розбрелися м’яким пасовиськом
і не зважають
тишу жуючи

пузатий піп
тікаючи від коханки на вечірню
зашпортався
на баранця налетівши

його велике кадило
вирвалося з руки
і котиться чумацьким шляхом
дим пускаючи

пахне ладаном і бринзою
ця ряса
серпня

19.08.18

Василь КУЗАН

IMG_9869

До неба

Молюся, синє Небо, прихились.
Втомилися слова у підземеллі.
Пробач мені, що думкою колись
втопила світло в темній акварелі…

Шовкова сукня вечора. Гроза.
І блискавка стрілою золотиться.
Спекотно так, що зорі допізна
шукатимуть, де місячна криниця.

Вплела у коси стрічку лепеха,
вилискують порічкові рубіни.
Небесні струни вітер колиха…
Торкаюся нахиленої сині…

40192576_569673446783912_7338406466547613696_n (1)

IMG_0060

Наталя МРАКА (Стрий)

Там, де він косить…

Ще  сизий  світанок
не  вмитий
парним  молоком,
ще  сплять  ящірки
в  незагребених
свіжих  покосах…
А  ти  –  навпростець,
як  та  ласка,
розплетена  й  боса,
аби  притулитись
до  сонця
вологим  чолом.

Ще  клепле
твій  суджений
косу  студену  вгорі,
щоб  зрізати  трави,
що  свідчили  вам
проти  ночі.
А  роси  такі,
що  аж  квітам
випалюють  очі,
й  подолок
твоєї  лляної  сорочки
змокрів…

Пташки
розспівали  діброви
на  всі  голоси,
з  надрізу
небесного  лона
схід  сонця  кервавить.
А  трави
тремтять  під  тобою,
розпатлані  трави!..
І  чути  здаля,
як  посвистує
лезо  коси…

А  промінь  –
у  пазуху,
промінь,
немов  ланцюжок,
вплітається
поміж  нитками
черлених  коралів.
А  ти,
витираючи  піт,
берегами  все  далі,
все  важче
і  важче
дається  повітря  ковток.

А  там,
де  він  косить,
поля,
мов  рясне  вишиття,
лисніє
на  сонці  гора,
перетягнута  плаєм.
А  він-то  не  знає,
мій  падоньку,
він-то  не  знає,
що  ти,
як  та  брунька,
в  якій  зав’язалось  життя…

Наталя ДАНИЛЮК(Перегінське, Івано-Франківщина)