Його довжина становила понад 120 метрів, а для приготування використали 640 кілограмів  картоплі. Традиційну грибну мачанку для пирога приготували учасники АТО.

40544402_1912044142422865_3770772735161008128_n_1535899001

На свято завітав голова Львівської обласної державної адміністрації Олег Синютка, директор з питань культури, національностей та релігій Львівської ОДА Мирослава Туркало, військовослужбовці Збройних сил України, представники влади, громадські та культурні діячі, громадськість тощо

40582683_1912085829085363_7480487850169860096_n_1535899002

 

 

“Сьогодні тут ми маємо можливість святкувати і тішитися життю, мріяти. А все тому, що за тисячі кілометрів від Львова стоїть українське військо, українська армія. Озброєна не тільки зброєю, але й українським духом. За нас, за нашу Україну, за єдність нашого народу давайте спільно промовимо: “Слава Україні!”, – зазначив Олег Синютка.

Усі присутні спільно помолилися за цьогорічний врожай та мир і спокій в Україні. Також освятили камінь, де у майбутньому збудують новий дошкільний освітній заклад.

Очільник Львівщини зазначив, що упродовж цього року та території Львівської області відкриють шість нових дошкільних освітніх заклади.

Довідка:

Обжинки — стародавній український народний звичай.
Недарма останній місяць літа на Україні називають серпнем. З приходом серпня для серпів і кіс було завжди багато роботи. Завершували жнива, збіжжя звозили на токи, готувалися до обмолоту. Живе у народі гарний звичай проведення обжинкових свят.
У день завершення косових хліба господарі залишалися вдома, готуючись до приходу женців. З тієї нагоди у хаті варили багаті страви, пекли, прибирали у дворі, в світлиці.
На полі женці доручали вижинати останні стеблі найкращому косареві і найвправнішій в’язальниці. Приготувавши обжинковий сніп, женці качалися по стерні, борюкались, щоб не боліли спини, а земля-матінка давала нові сили до одвічної праці.
Дівчата шукали польові квіти і прикрашали обжинковий сніп. Цей сніп головний косар підносив на руках, повертався лицем до сонця і дякував Господу Богу, що допоміг щасливо докінчити жнива. Усі низько кланялися, хрестилися. Після цього усі гуртом з піснями йшли в село до господаря. Попереду йшла жінка зі снопом, зв’язаним із закрутом, за нею йшов косар з обжинковим снопом, а потім всі інші зі своїм робочим інвентарем. Ставши коло воріт, женці викликали господаря, той відчиняв ворота і просив усіх у двір за святковий стіл.
Сніп передавали господареві, він окроплював його свяченою водою, а потім — усе те, що було на столі, зі словами: “Да освятиться сей хліб насущний!”.
Так наші предки вшановували обряд останнього снопа, дякуючи Богові за врожай.

 

40585864_1912043709089575_3316820216964448256_n_1535899001