У мистецькій галереї «Дзиґа» відкрилася надзвичайно інтелектуальна виставка: відома польська художниця-візуалістка Кристина Пйотровська представила серію робіт «Кохання чи війна». Виставка присвячена пам’яті видатної польської поетки, леґенди варшавської богеми 1930-х років Зузанни Ґінчанки (1917−1944).

Кристина Пйотровська створює роботи, які поєднують фотографію, графічні техніки та живопис. Вона також є авторкою інсталяцій та відеоробіт. Художній проект у «Дзидзі» представляв і чоловік пані Кристини — відомий польський журналіст, один із активних членів «Солідарности» Гжегож Ґауден. Свого часу був редактором газети «Rzeczpospolita», а донедавна – директором Польського Інституту книги.

Творчість Кристини Пйотровської переважно зосереджується на темі ідентифікації та пам’яти. Саме тому львівська виставка «Кохання чи війна» — ремінісценції життя і творчості майже забутої після трагічної смерті поетеси Зузанни Ґінчанки, єврейки з походження, яка через сто років після народження активно повертається у культурний обіг двох своїх батьківщин — Польщі та України.

А поштовхом для звернення до творчости поетеси Ґінчанки для художниці Пйотровської стало те, що батько пані Кристини свого часу навчався разом із Ґінчанкою у польській гімназії в Рівному. Народжена у Києві, Зузанна дитинство та юність провела у Рівному, а під час війни переховувалася від німецьких окупантів у Львові. Саме там її видала гітлерівцям двірничка будинку, Хомінова, але Зузанні вдалося втекти. Зузанна втекла до Кракова, але там за трагічним збігом обставин вона таки потрапила до лап гітлерівців. Ґестапо замордувало талановиту поетесу, якій тоді виповнилося лише 27 років…

«Ця виставка перш за все стосується теми жіночності, жіночій ідентифікації, що так важлива у творчості Зузанни Ґінчанки, — розповіла „ВЗ“ Кристина Пйотровська. — Вона була єврейкою, але не була релігійною єврейкою, вона жила у світі польського культурного контексту. Ось, бачите, тут є зображення дівчаток-підлітків. Вони ще мають дитячі зачіски — кіски, але вже підмальовані вуста, що свідчить про те, що вони вже хочуть бути жінками. Власне про цей вік між дівчинкою і жінкою Ґінчанка багато писала. Уже у  15 років вона писала про жіночність, що народжувалася у ній. Серед своїх робіт я знайшла такі, що дуже добре відповідають настрою, з яким поетка творила свої поезії».

Представлені візуальні зображення та відео дійсно дуже добре віддзеркалюють атмосферу тих років. Це візуалізація у сіро-чорній гамі, із використанням ретро-фотографій самої Зузанни та її сучасників. Але навіть найбільш трагічні події тут подано через призму жіночності. Наприклад, загибель, смерть, символізують поламані дитячі ляльки. Є тут навіть графічне відсилання до творчості видатного дрогобичанина Бруно Шульца. Адже жили вони в один період із Ґінчанкою, їхні долі схожі (обидва мистці загинули від рук гітлерівців), і хто знає, можливо, вони свого часу навіть були знайомі.

Юлія ЛІЩЕНКО, “Високий Замок”