Поверталися сьогодні з Марією Кульчицькою, редакторкою «Медіа Дрогобиччини» та та оператором «Вварто-Галицьких новин» Тарасом Іванишиним  зі святкування 25-ї  річниці БФ “Карітас”.
На вулиці Пилипа Орлика, біля стихійного сміттєзвалища, ми побачили чоловіка, який просто лежав у купі сміття.
Спершу ми подумали, що чоловік трохи випив зайвого, перебрав, але вирішили зупинитися, перевірити, чи все з ним гаразд.
Не одні ми зупинилися – ще пара на мікроавтобусі (Наталя Сембратович) та чоловік  на легковику.
Вийшли, перенесли чоловіка якомога далі від смітника.
Провели огляд. Чоловік тверезий, на ноги підвестися не може, важко дихає, на розмову не реагує, не говорить. Згодом почалася блювота.
Не  потрібно бути медиком, щоб запідозрити інсульт.
Телефонуємо за номером 112, розповідаємо про симптоми і просимо якнайшвидше надіслати автомобіль екстреної медицини.
І чекаємо…. Чекаємо на “швидку” близько 30 хвилин !!!!!
Приїздить стара, прогнила “Газель”.  Медична команда складається з водія і лікаря.
Кажемо, що схоже на інсульт, а лікар лише незадоволено махнув рукою, мовляв “що ви знаєте?!”, не промовивши нічого. Перед тим міцно потряс чоловіка за праву щоку, а згодом, як потім дізналися, вже в машині, зробив два уколи.
Вусатий чоловік, схожий на лікаря, приніс ноші і ми взялися заван ажувати  бідолашного  до цієї страшної “Газелі”.
Саме завантаження людини – це окрема історія…. Не буду вдаватися в деталі, але весь процес евакуації хворого  – це повна катастрофа й , що є  найсумнішим, – страшенно повільна.
А якщо справді інсульт, то кожна хвилина важлива, це ж ціна  людського життя! Тут десять  хвилин – страшенні муки для хворого і ризик померти!
У цій історії до цього моменту мене найбільше вразила швидкість роботи медичної команди. Їм було байдуже. Здається їм було легше,  якби приїхали вже на труп.
Загалом від моменту нашої зупинки, оцінки ситуації, виклику швидкої, її довгого очікування та перенесення хворого в авто, минуло 40 – 50 хвилин.
Це дуже багато! А скільки він там пролежав?! Невідомо.
Але рухаємося далі.
Одразу, як ми виявили цього чоловіка, в його куртці знайшли військовий квиток  та номер телефон його родича – зятя. Ми йому зателефонували,  і той  буквально за десять хвилин був на місці. “Швидка” в той час їхала…
Ми попросили його поті зателефонувати нам  і розповісти, що саме сталося з тестем і як у нього справи.
Щойно він телефонував і розповів, що у пана Івана, так звати цього нещасного дрогобичанина, крововилив, і невідомо скільки днів він проживе і чи, зрештою, виживе….
Отже, робимо сумні висновки: за ці години, а ймовірно пан Іван пролежав там не п’ять хвилин і не десять, повз нього проїхала численна кількість людей, і ніхто не зупинився. Всім – байдуже… Ну, що такого? Лежить, то й  хрін із ним. П’яний. Полежить, поспить і піде….
А в людини інсульт і їй треба було терміново надати допомогу, проте  байдужість в цьому місті вкотре отримала перемогу. Люди, байдужість – вбиває!
Моліть Бога щоб ви не ніколи не опинилися  в ситуації  цього пана Івана, у якого стався напад. Може, в нього не має такого гарного одягу, як у вас, та й чи це ваша справа? Ви б мали  до чолловіка підійти, адже  життя у людини – одне!!!
А навіть якщо п’яний, то що?! На вулиці вже не літо… Людина може просто замерзнути, а безліч людей минатиме байдуже й не озирнеться…

Нещодавно я вже писав про байдужість людей (журналістів, активістів, громадських діячів тощо  до корупції у нашому місті, які її толерують через замовчування, тотальним “не моя справа”, “для чого говорити про погане”, й такиам чином  стають співучасниками… Тут те саме. Через байдужість гинуть люди.
Сподіваюся у пана Івана все буде гаразд,  і він виживе…
***
Нам пощастило,позаяк  в документах пана Івана знайшли контакти рідних: на картці записаний номер телефону, тому ми змогли повідомити його близьким про нещасний випадок, який трапився.
Рекомендація: носіть при собі якісь документи, і записаний на окремому клаптикові паперу  номер телефону тих, до кого можна зателефонувати: невідомо як з вами будуть проводитися, якщо ви й самі потрапите в таку ситуацію.
Може теж дверима “швидкої” по ногах лупнуть, поб’ють по щоці, а потім кинуть десь помирати, подумавши, що ви “алкаш”, а сотні байдужих людей проходитимуть повз вас.

Олег ДЬОРКА

Четвертого жовтня 2018 року, Дрогобич.