***

Чеський письменник Йозеф Томан (по-чеськи: Josef Toman) народився шостого  квітня 1899 року в Празі в родині ливарника. Його дружиною стала письменниця Мирослава Томанова. Дитинство провів в Рожміталі під Тржемшином, страждав від серйозної хвороби кісток, розвиток якої вдалося припинити операцією в 1915 році. Після навчання в реальній гімназії у Празі на Сміхові (1910–1911) і в Рокицанах (1911–1915), студіював у комерційній академії в Празі, яку закінчив у 1918 році, після чого коротко працював банківським службовцем.

Toman_Josef

У 1920–1921 роках працював у посольстві в Римі, а потім у торгівельній фірмі з осідком в Палермо, що йому дало змогу пізнати певну частину Середземномор’я. Після повернення до Праги працював знову службовцем. У 1923–1945 роках був секретарем, а пізніше директором видавництва Спілки образотворчих митців «Mánes». У 1930-х роках брав участь у діяльності Чехословацького кінотовариства, очолюваного Владиславом Ванчурою, а також Клубу сучасних видавців «Плем’я» («Kmen»). Від 1945 року працював у Міністерстві освіти й інформації, спершу завідувачем театрального відділу, а від 1948 року – керівником відділу пропаганди мистецтва. У 1953 році вийшов на пенсію по інвалідності, і з тих пір присвятив себе виключно літературі. Помер Йозеф Томан 27 січня 1977 року в рідному місті.

В літературу Йозеф Томан увійшов у 1920-х роках як поет, натхненний декадентським культом краси та мистецтва (збірка «Свято літа» – «Slavnost léta», 1925) та віталістичним сприйняттям буття (збірка «Гей, хто пахне корицею» – «Háj, který voní skořicí», 1927). Йозеф Томан видав також поетичні збірки «Дозрівання» («Zrání», 1926) і «Вірші з окопів» («Verše ze zákopů», 1946).

Йозеф Томан видав романи «Давид Грон» («David Hron», 1929), «Людина нізвідки» («Člověk odnikud», 1933), «Осине гніздо» («Vosí hnízdo», 1938), «Люди під горами» («Lidé pod horami», 1940, перероблений 1958), «Дон Жуан» («Don Juan», 1944), «Слов’янське небо» («Slovanské nebe», 1948; пристосований для молоді 1962), «Картковий будинок» («Dům z karet», 1956, перероблений роман «Осине гніздо»), «Там, де дідько каже на добраніч» («Kde lišky dávají dobrou noc», 1957, спільно з М. Томановою), «Після нас потоп» («Po nás potopa», 1963), «Сократ» («Sokrates», 1975, спільно з М. Томановою).

До інших прозових творів Йозефа Томана належать «Про несміливого Кришпіна та нетерплячу Катерину» («O nesmělém Kryšpínovi a nedočkavé Kateřině», 1934, для дітей), «Таборовий вогонь» («Táborový oheň», 1953, для молоді, перероблено 1959, спільно з М. Томановою), «Італійська палітра» («Italská paleta», 1962, подорожні нотатки, спільно з М. Томановою).

До драматургічного доробку Йозефа Томана належать п’єси «Чорне сонце» («Černé slunce», 1929, прем’єра 1937, у співавторстві з Їндржіхом Гонзлом), «Світ без вікон» («Svět bez oken», 1933, прем’єра того ж року), «Річка чарує» («Řeka čaruje», 1936, радіо-п’єса), «Приятелька» («Přítelkyně», 1936, прем’єра того ж року, спільно з М. Томановою), «Жаба у джерелі» («Žába na prameni», 1938, прем’єра того ж року, спільно з М. Томановою), «Виноградник» («Vinice», 1941, прем’єра 1946, спільно з М. Томановою), «Слов’янське небо» (1949, прем’єра 1948, за однойменним романом), «Народний король» («Lidový král», 1951, прем’єра цензурованої версії 1938; прем’єра друкованої версії 1951, спільно з М. Томановою), «Дон Жуан» (1967, перероблена 1971, за однойменним романом).

Йозеф Томан часто публікувався у різноманітних періодичних виданнях. За його ідеєю були зняті фільми «Люди під горами» (1937, режисер і сценарист Вацлав Вассерман) і «Річка чарує» (1945, режисер і сценарист Вацлав Кршка, Ярослав Баранек). За романом «Там, де дідько каже на добраніч» була здійснена телевізійна інсценізація «Коржанів ліс» («Kořanův les», 1986, режисер і сценарист Петр Тучек). На радіо-п’єси Йозеф Томан переробив свої прозові твори «Людина нізвідки» (1937) і «Про несміливого Кришпіна та нетерплячу Катерину» (1941). Спільно із Мирославою Томановою написав радіо-п’єсу «Загибель Титаніка» («Zkáza Titaniku», 1939).

У прозі та драматургії Йозефа Томана зразком стали стилістичні пошуки його приятеля Владислава Ванчури. Від по-ніцшеанськи баченого протиставлення генія та людської посередності («Давид Грон», «Чорне сонце») Йозеф Томан незабаром наблизився до концепції героя як противника суспільних негараздів і захисника безправних («Людина нізвідки»). Соціальні теми супроводжують сливе всю його творчість. Деколи його твори спираються на реалістичні, а подеколи натуралістичні деталі («Світ без вікон», «Осине гніздо»), відповідають традиційним жанровим формам, наприклад т. зв. «будівничого роману» 1950-х років («Там, де дідько каже на добраніч»).

Для Йозефа Томана все ж більш властивими є твори, в яких використано казкові мотиви та моделювання персонажів, стриміння сюжету до ідеалу повнокровного, наповненого сенсом життя («Річка чарує», «Люди під горами», «Жаба у джерелі»). Після окупації Йозеф Томан звернувся до історичної тематики. Спершу у його творах значне місце займали сюжети з народно-мотиваційним стержнем («Виноградник», «Народний король»). Його увагу привабили інтерпретація відомих літературних сюжетів, відображення духовної атмосфери середньовічної Іспанії («Дон Жуан»). Ідеалізація простолюду й актуалізація слов’янської міфології характеризують романну та драматичну версії «Слов’янського неба».

Основні риси авторового напряму – замилування до природних і пристрасних типів людей, екзотичність, експресивна ліризація та безпосереднє соціальне оновлення теми – залишаються присутніми в обох його останніх романах. У великій, історично виваженій фресці з часів ранньої Римської імперії «Після нас потоп» тема конфлікту між аристократичною та плебейською мораллю супроводжується психологічно поглибленими портретами імператора Тиберія та філософа Сенеки. У вигаданій біографії грецького філософа Сократа головний герой сприймається і як втілення людської мудрості та гармонії, і як попередник сучасних ідей соціальної рівності.

Вибрані твори («Vybrané spisy») Йозефа Томана вийшли у 1958–1962 роках у п’яти томах.

Українською мовою роман Йозефа Томана і Мирослави Томанової «Сократ» переклав Дмитро Андрухів. Переклад друкувався у часописі «Всесвіт» (1979, № 4–5) і вийшов окремим виданням у 1979 році. От із книжки, а не з журналу я його і прочитав.

***

Чеська письменниця Мирослава Томанова (по-чеськи: Miroslava Tomanová) народилася дев’ятого  жовтня 1906 року в місті Градец Кралове. Дівоче прізвище – Сакова (Saková). Виростала в родині інженера-хіміка, який працював на цукрових заводах, у державній адміністрації, в торговельній інспекції. Дитинство провела в Чернівцях на Буковині, яка, як і Чехія, тоді належала до Австро-Угорщини. Реальну гімназію почала відвідувати в Оломоуці, а закінчила в Празі, куди родина переїхала у 1921 році. Матуру здала у 1925 році, того ж року вийшла заміж за письменника Йозефа Томана, присвятила себе літературній співпраці з чоловіком, власній літературній праці. Із чоловіком побувала в Італії, разом із ним відвідала й інші середземноморські країни, у другій половині 1960-х років сама подорожувала по Радянському Союзу, відвідала низку інших країн. Брала активну участь у діяльності Спілки чехословацьких письменників. Померла Мирослава Томанова 25 квітня 1991 року в Празі.

Tomanova_Miroslava

Дописувала до часописів і газет «Трибуна» («Tribuna»), «Квіти» («Květy»), «Власта» («Vlasta»), «Світ соціалізму» («Svět socialismu»), «Прага–Москва» («Praha–Moskva»), «Життя партії» («Život strany»), «Сільськогосподарська газета» («Zemědělské noviny»), «Червоне право» («Rudé právo»), «Праця» («Práce»), «Молодий фронт» («Mladá fronta»), «Літературний місячник» («Literární měsíčník»), «Творчість» («Tvorba»). Співпрацювала з Чехословацьким радіо, була авторкою радіо-п’єс «Загибель Титаніка» («Zkáza Titaniku», 1939, спільно з Йозефом Томаном) і «На левів дамо золото, матінко!» («Na lvy dáme zlatou, maminko!», 1975).

В літературу Мирославу Томанову увів її чоловік Йозеф Томан. У 1930-х роках вони разом написали декілька п’єс, що базувалися на актуальній суспільній проблематиці та суспільно-критичних тенденціях, спрямованих проти капіталістичного суспільства та буржуазної моралі. Їхні драми критикують безробіття та недооцінку ролі жінок у суспільстві («Приятелька» – «Přítelkyně», 1936, прем’єра того ж року) та негативний вплив сільського багатія на життя села («Жаба у джерелі» – «Žába na prameni», 1938, прем’єра того ж року). У часи наступу фашизму та окупації також спільно писали п’єси, які своїми історичними паралелями та притчами мали на меті підтримувати національний дух. Так на замовлення Еміля Франтішека Буріана виникла п’єс про Вацлава IV «Народний король» («Lidový král», 1938), яка змогла бути поставлена лише після значних цензурних скорочень у 1951 році. Під заборону цензури потрапила і п’єса «Виноградник» («Vinice», 1941), перероблена й поставлена у 1946 році. Першою самостійною п’єсою Мирослави Томанової була романтична історія про суперництво у коханні, що відбулася в Празі за часів Рудольфа II, яка закінчується апофеозом баламкання нового дзвону, що було виявом оптимізму та любові до батьківщини («Дзвін мого міста» – «Zvon mého města», 1944).

У післявоєнний період подружжя Йозефа та Мирослави Томанів написало прозову книжку для молоді «Таборовий вогонь» («Táborový oheň», 1953, перероблено 1959) про дружбу піонерів з Чехословаччини та Німецької Демократичної Республіки. Спільно з Йозефом Томаном Мирослава Томанова написала роман «Там, де дідько каже на добраніч» («Kde lišky dávají dobrou noc», 1957) і подорожні нотатки «Італійська палітра» («Italská paleta», 1962). У пізніших виданнях роману Йозефа Томана «Сократ» («Sokrates», 1975) Мирослава Томанова була введена як співавторка, зокрема у словацькому виданні 1979 року та чеському 1987 року.

Сама Мирослава Томанова написала на початку 1950-х років комедію з сільського життя «Весільний торт» («Svatební koláč», 1951; тексти пісень написав В. Дубський, музику – Л. Пацак), а майже через два десятиліття – роман «Срібна рівнина» («Stříbrná pláň», 1971, перероблений 1981), присвячений темі участі чехословацьких з’єднань армії Людвіка Свободи у боях за Київ, у ньому поєднана воєнна та любовна тема з дидактичною ілюстративністю, прославляється героїзм воюючих жінок.

Українською мовою роман Мирослави Томанової «Срібна рівнина» і роман Мирослави Томанової і Йозефа Томана «Сократ» переклав Дмитро Андрухів (Срібна рівнина: Роман // Всесвіт. – 1972. – № 3–5; Сократ: Роман // Всесвіт. – 1979. – № 4–5; Сократ. – Київ, 1979).

Іван ЛУЧУК – для “Майдану”