***

Чеський письменник Йозеф Тополь (по-чеськи: Josef Topol) народився першого квітня 1935 року в місті Поржічі над Сазавою. Його батько був машиністом на державних залізницях, мати працювала у лісовому господарстві. Початкову школу закінчив у рідному місті, до реальної гімназії ходив у Бенешові (1950–1953).

Topol_Josef

Після матури перебрався до Праги, де спершу працював бібліотекарем та архіваріусом, потім – лектором в Еміля Франтішека Буріана в тодішньому Армійському художньому театрі (Armádní umělecké divadlo, пізніше D 34) до 1956 року.

У 1954–1959 роках студіював театрознавство та драматургію на театральному факультеті Академії виконавських мистецтв (DAMU – Divadelní fakulta Akademie múzických umění). Після закінчення навчання був «вільним художником». У 1965 році перебував на чотиримісячній стипендії Фонду Форда в США. У тому ж році Йозеф Тополь став одним із засновників Театру за воротами (Divadlo za branou), де працював лектором, а також режисером. Після заборони прем’єри вистави за його п’єсою «Дві ночі з дівчиною» та закриття театру (1972) Йозеф Тополь на довший час втратив можливість публікуватися й бачити свої п’єси на сцені. У 1974-1975 роках працював коректором видавництва «Вишеград» («Vyšehrad»), а в 1977 році після підписання «Хартії 77» («Charta 77») восени коротко працював будівельником, але невдовзі вийшов на пенсію по інвалідності. Помер Йозеф Тополь 15 червня 2015 року в Празі.

Вірші й есеї Йозеф Тополь публікував спорадично в багатьох часописах. Пєси Йозефа Тополя друкувалися в різних часописах. В часописі «Театр» («Divadlo») – «Кінець м’ясопусту» («Konec masopustu», 1963, перероблена 1968), «Кішка на колії» («Kočka na kolejích», 1965), «Соловей на вечерю» («Slavík k večeři», 1967), «Година кохання» («Hodina lásky», 1968). В часописі «Листки – Читання на літо» («Listy – Čtení na léto») – «До побачення, Сократе!» («Sbohem, Sokrate!», 1984, прем’єра 1991), «Переселення душі» («Stěhování duší», 1988). В часописі «Revolver Revue» – «Переселення душі» (скорочено 1987, знову 1991).

У самвидаві вийшли п’єси Йозефа Тополя «Дві ночі з дівчиною, або Як обікрасти злодіїв» («Dvě noci s dívkou aneb Jak okrást zloděje», 1976, вид. 1991, прем’єра 1994) і «До побачення, Сократе!» (1977). Йозеф Тополь давав свої твори в рукописні та самвидавні збірники й антології «Темп 1» («Tempo 1», Брно, 1968), «Вітання Ярославові Сейферту» («Pozdravy Jaroslavu Seifertovi», 1971), «Погляди 1» («Pohledy 1», 1976), «Писання для Домініка Татарки» («Písačky pro Dominika Tatarku», 1983), «Поети та самітники» («Básníci a samotáři», 1984), «In memoriam Б. Ф.» («In memoriam B. F.», 1984, збірник, присвячений Бедржіхові Фучіку), «Зустріч. Пану професорові Вацлавові Черному до вісімдесятилітття уродин («Setkání. Panu profesorovi Václavu Černému k osmdesátým narozeninám», 1985), «Про театр 2» («O divadle 2», 1987). У самвидавному періодичному виданні «Одною ногою» («Jednou nohou») Йозеф Тополь публікував під псевдонімом Jetel переклади оповідань Ісаака Башевіса Зінґера.

Йозеф Тополь є одним із найвидатніших чеських драматургів. Попри сміливі пошуки та відмову від вже сформованих до нього тенденцій, його творчість зберігає виразну внутрішню спадкоємність, що полягає, зокрема, в акцентуванні на етичному вимірі буття. Персонажі п’єс Йозефа Тополя перебувають, як правило, під тиском межових ситуацій, які відсувають зовнішню реальність до глибинніших природних явищ. Нестримне стриміння життя до смерті, а любові до ненависті у драматургії Йозефа Тополя поєднані із надзвичайно акцентованим мотивом часу. Його перша п’єса, віршована трагедія «Опівнічний вітер» («Půlnoční vítr», 1955), виражає сучасну нехіть до збитих істин, очищає такі затерті поняття, як відвага і любов.

Друга п’єса Йозефа Тополя «Їхній день» («Jejich den», 1959, перероблена 1960) позбавлена згущеної метафоричності його дебютної п’єси. У ній він увів до чеської драматургії молодого сучасного героя, який, на відміну від попередників із часів соціалістичного реалізму, сумнівається та шукає, відмовляється керуватися здискредитованими правилами ґенерації батьків. До характерного збагачення образної мови, сповненої поетичними одкровеннями й автентичним звучанням говірки, Йозеф Тополь приходить у своїх наступних творах. П’єса «Кінець м’ясопусту», дія якої відбувається в сучасному селі, належить до т. зв. «сільських драм», але принципово змінює дотогочасні схеми. Реальні долі персонажів переплітаються у карнавальних танцях, виходячи на символічний рівень, підносячи дію до поетичних висот. Соціальні відносини переростають в етичний конфлікт, показуючи втрату ідентичності колективізованого села, а також втрату давніх цінностей, які марно намагається захистити останній селянин-одноосібник.

Три наступні п’єси Йозефа Тополя зосереджені на інтимній тематиці, на основоположних стосунках між людьми, на ключових моментах життя. У п’єсі «Кішка на колії» діалог коханців, які чекають пізно вночі на поїзд, переростає в екзистенційні питання про сенс життя, любові та смерті. До театру абсурду Йозеф Тополь наблизився у п’єсі «Соловей на вечерю». У ній розповідається про те, як гість, запрошений на вечерю, має бути там «з’їдений», але це йому тільки сниться. Межі між дійсністю, сном і грою розмиваються, а рівень абстрактності персонажів і дії виражає діалог закоханої пари у п’єсі «Година кохання». Це все були одноактові п’єси, а до повноформатної драми автор повернувся у п’єсі «Дві ночі з дівчиною».

Із первісного задуму створити комедійну історію, закорінену в опереті та «комедії дель арте», виникла драма зі сливе детективним сюжетом, в якому метафорично відображені реалії т. зв. «нормалізації». П’єса «До побачення, Сократе!» є безперервною бесідою учасників вечірки в скульптурній майстерні, в якій (завдяки складному нашаруванню смислів) обговорюються теми сенсу життя, мистецької творчості та минущості кохання. Ця п’єса виникла без живого контакту з театром, проте дає влучну характеристику стану суспільства. Тема підсумування життєвого досвіду поєднує монодраму «Переселення душі» та п’єсу «Голоси птахів» («Hlasy ptáků», 1989), в яких знову сильно акцентується тема наполегливого пошуку сенсу мистецької творчості та автентичності власного буття.

Поетичний доробок Йозефа Тополя охоплює ту ж тематику, що і його п’єси. Як поет він виступив перед ширшим загалом своїм авторським вибраним «Вірші» («Básně», 1997), до якого увійшли поезії, писані упродовж чотирьох десятиліть, починаючи від середини 1950-х рр., і публіковані лише спорадично. Стилістично вишукані, медитативні поезії сповнені внутрішньої напруги, в них вільний вірш перемежовується з традиційними метричними формами, витворюючи простір для поетового повернення до країни дитинства, до того, що було безповоротно втрачено, до спостережень над часом і провиною, над коханням з усім його вібраційним спектром. У поезії Йозефа Тополя також відображено марноту та порожнечу «комуністичного безчасся» 1970-х років, авторові складні пошуки віри та порядку у власній душі, минущість фізичного існування.

У літературному доробку Йозефа Тополя є також чимало перекладів п’єс. Він переклав, зокрема, такі п’єси: «Чайка» (1961, перероблена під псевдонімом Ян Качера, прем’єра 1975), «Три сестри» (1966, спільно з К. Краусом) та «Іванов» (1971, спільно з К. Краусом) Антона Чехова, «Ромео і Джульєта» (1964) і «Марні зусилля кохання» (1970) Вільяма Шекспіра, «Іфігенія в Авліді» (1984) Еврипіда. Йозеф Тополь також переклав з латини й опрацював п’єсу чеського діяча Яна Амоса Коменського «Діоген цинік» (прем’єра 1974, під псевдонімом Вацлав Врба), переклад був надрукований у 1992 році в часописі «Театральний вісник» («Divadelní revue»).

Його дружина Їржіна Топольова (Jiřina Topolová, нар. 1931) є дочкою письменника Карела Шульца (Karel Schulz, 1899–1943). Старший син Яхим Тополь (Jáchym Topol, нар. 1962) є письменником, молодший син Філіп Тополь (Filip Topol, нар. 1965) є також письменником, автором пісенних текстів, фронтменом гурту «Psí vojáci».

***

Чеський письменник Яхим Тополь (по-чеськи: Jáchym Topol) народився четвертого серпня 1962 року в Празі в родині поета і драматурга Йозефа Тополя та Їржини Тополової, дочки письменника Карела Шульца. У 1981 році закінчив середню школу, у 1981–1984 роках студіював соціальне право у спеціалізованій школі, проте завчасу кинув її. У той час в його квартирі в празькому районі Радліце відбулася ціла низка літературно-драматичний акцій. До 1986 року працював вантажником, кочегаром, перевізником вугілля, потім до 1990 року отримував інвалідну пенсію.

Topol_Jachym1

Від 1991 року Яхим Тополь є професійним письменником. У 1996 році записався слухачем на відділення етнології філософського факультету Карлового університету в Празі, проте студій не закінчив. Приблизно від 1980 року був вокалістом і автором текстів пісень андеґраундної рок-групи «Пси вояки» («Psí vojáci»), фронтменом якої був його брат Філіп Тополь (1965–2013). Пізніше Яхим Тополь був вокалістом групи «Національний клас» («Národní třída»), його вірші поклала на музику Моніка Начева (Monika Načeva). До 1993 року був головним редактором часопису «Револьвер ревю» («Revolver Revue»). Був членом редакції тижневика «Респект» («Respekt») від його заснування в 1990 році до 2007 року.

У 2009–2011 роках працював в редакції щоденної «Народної газети» («Lidové noviny»), тепер працює директором програм Бібліотеки Вацлава Гавела (Knihovna Václava Havla). У червні 2012 року Яхим Тополь був кандидатом до Сенату від Партії зелених у виборчому окрузі Млада Болеслав; у серпні зняв свою кандидатуру у звязку зі зростаючими проблемами зі слухом. Живе в Празі, має дружину Барбару Тополову-Мазачову та двох дочок (Марія та Йозефіна).

Яхим Тополь пише зазвичай розмовною мовою. Починав як поет, перші його поетичні збірки вийшли у самвидаві, зокрема «Ескімоський пес» («Eskymáckej pes», 1981), а збірка «Кохаю тебе до божевілля» («Miluju tě k zbláznění», 1988) отримала премію Тома Стоппарда з неофіційної літератури. Офіційне видання збірки «Кохаю тебе до божевілля» (1991) включило в себе вірші із попередніх самвидавних збірок. У збірці «У вівторок буде війна» («V úterý bude válka», 1992) виражено неприйнятного зовнішнього світу, до якого чутливий внутрішній світ не належить.

На початку 1990-х років Яхим Тополь переорієнтувався з поетичної творчості на прозову (схожим чином раніше це робили Мілан Кундера, Павел Когоут і Їржі Шотола). У своїй прозі Яхим Тополь нотує, здавалося б, банальні події, проте робить це екстраординарно. Спершу вийшло оповідання «Екскурсія на вокзал» («Výlet k nádražní hale», 1994), яке незабаром з’явилося і в перекладі англійською мовою («A Trip To The Train Station», 1995). Розлогий роман «Сестра» («Sestra», 1994) є грубо-натуралістичним і водночас поетичним, у ньому переплетені дійсність і сон; він був у 1995 році відзначений премією ім. Еґона Гостовського, перекладений німецькою («Die Schwester», 1998, 2004), англійською («City Sister Silver», 2000) і польською («Siostra», 2002) мовами.

У 2008 році роман «Сестра» був екранізований (режисер Віт Панцірж – Vít Pancíř). Наступним був роман «Ангел» («Anděl», 1995), екранізований у 2000 році (режисер Владимир Міхалек – Vladimír Michálek); він перекладений німецькою («Engel Exit», 1997), французькою («Ange exit», 2002) і турецькою («Andel», 2005) мовами.

Потім вийшла книжка «Не можу зупинитися» («Nemůžu se zastavit», 2000), яка є збірником інтерв’ю Яхима Тополя з Томашем Вайсом. Роман «Нічна робота» («Noční práce», 2001) перекладений французькою («Missions nocturnes», 2002), німецькою («Nachtarbeit», 2003), польською («Nocna praca», 2004), норвезькою («Nattarbeid», 2007) і англійською («Nightwork», 2014), а також хорватською, голландською, італійською, іспанською та шведською мовами. Роман «Полоскати горло дьогтем» («Kloktat dehet», 2005) перекладений німецькою («Zirkuszone», 2007), польською («Strefa cyrkowa», 2008), іспанською («Gárgaras con alquitrán», 2009) і англійською («Gargling with Tar», 2010), а також голландською та італійською мовами.

Вийшли збірки оповідань Яхима Тополя «Золота голова» («Zlatá hlava», 2005) і «Супермаркет радянських героїв» («Supermarket sovětských hrdinů», 2007), до якої, окрім раніше публікованих коротких оповідань, увійшла і п’єса «Подорож до Бугульми» («Cesta do Bugulmy», 2005). Роман «Холодною землею» («Chladnou zemí», 2009) був відзначений премією ім. Ярослава Сейферта (2010), перекладений шведською («Kallt land», 2010), німецькою («Die Teufelswerkstatt», 2010), італійською («L’officina del diavolo», 2012), англійською («The Devil’s Workshop», 2013) і польською («Warsztat diabła», 2013) мовами. Дія роману відбувається в чеському містечку Терезіна, де в роки Другої світової війни був розташований концтабір. Хоча війна вже давно минула, проте історичні й особисті травми залишилися. Небайдужі мешканці містечка збирають всі пам’ятки часу, зберігають пам’ять, намагаються захистити від офіційної влади все, що їх пов’язувало із проминулим жахом і родинними історіями та переказами.

Останнім наразі романом Яхима Тополя є «Чуйна людина» («Citlivý člověk», 2017).

До книжки «Тернова дівчина. Історії північноамериканських індіанців» («Trnová dívka. Příběhy severoamerických Indiánů», 1997) увійшли перекладені Яхимом Тополем вибрані індіанські й ескімоські легенди та пісні.

У 2015 році Яхим Тополь отримав словенську літературну премію «Віленіца».

Українською мовою роман «Холодною землею» п.н. «Майстерня диявола» переклала Тетяна Окопна (вийшов окремим виданням у Києві в 2016 році).

Приблизно майже двадцять років тому, точно після 1997 року, бо діялося то все в мистецькому центрі «Дзиґа» (а він був відкритий того року), на другому поверсі, за столом біля вікна, що виходить на вулицю Вірменську, ми єдиний наразі раз спілкувалися з Яхимом Тополем. Пригадую, то Володя Цибулько покликав нас зустрітися з молодим відомим чеським письменником, який видавав журнал, як мені запамяталося, «Револьвер». То було вже добре поночі, я з Назаром Гончаром прийшов, а з нами ще Ярослав Павлюк. То все діялося в «хмільному угарі». Із Тополем ми спільної мови не знайшли, хоч і балакали по-чеськи. Я його назвав «пепічкою», а він мене «психопатом», на тому усе й закінчилося тоді.

Іван ЛУЧУК – для “Майдану”