***

Чеський поет Лібор Коваль (по-чеськи: Libor Koval) народився другого квітня 1930 року у столиці Чехії Празі в родині службовця. У 1949 році закінчив гімназію у Фридку-Містку, після чого поступив до салезіанської конґреґації в Оржехові. Після ліквідації всіх католицьких орденів у Чехословаччині (весна 1950 року) короткий час працював робітником, восени того ж року почав студіювати русистику та порівняльне слов’янське мовознавство на філософському факультеті Університету ім. Палацького в Оломоуці.

Koval_Libor

У 1955 році влаштувався на роботу в мовознавчому відділенні Чехословацько-радянського інституту Чехословацької академії наук у Празі. Брав участь у створенні «Російсько-чеського словника лінгвістичної термінології» («Rusko-český slovník lingvistické terminologie», 1960). У 1960 році за свою релігійну діяльність був заарештований, а після звільнення у 1961 році працював у службі збуту в Теслі, потім вантажником і комірником у Народній галереї.

У 1964–1968 роках працював референтом на різних промислових підприємствах. У 1968 році емігрував до Відня, де пройшов стажування в Слов’янському інституті при Віденському університеті, а також деякий час був режисером у Народному театрі (Volkstheater). У 1969–1973 роках студіював у Римі теологію в Папському Ґреґоріанському університеті, в 1974–1976 роках – в Папському орієнтальному інституті, де в 1976 році здобув ліценціат із теології, захистивши дисертацію «Вплив реформаторського руху Клюні на Київську Русь» («Vliv clunyevského reformního hnutí na Kyjevskou Rus»). У 1975 році був висвячений в сан священика західного та східного обряду. У 1977–1980 роках був священиком для студентів університету в Бохумі (земля Північний Райн – Вестфалія, Західна Німеччина). У 1980–1981 роках заснував і вів російські релігійні трансляції на радіостанції Radio Veritas Asia в Манілі на Філіппінах. Від 1982 року працював у різних містах Федеративної Республіки Німеччини (Ґренґенбах, Мангайм), де написав працю «Переслідування християн у Чехословаччині» («Die Verfolgung der Christen in der Tschechoslowakei»; вид.: Мюнхен, 1985). Від 1984 року жив у Фрайбурзі (земля Баден-Вюртемберґ), де проводив пасторську діяльність в основному серед емігрантів зі слов’янських країн, зокрема як греко-католицький священик. Помер Лібор Коваль 28 грудня 2003 року у Фрайбурзі.

Дебютував Лібор Коваль у студентському часописі «Світанок» («Úsvit») у 1947 році, потім публікував свої вірші в багатьох часописах на батьківщині, а також у Лондоні, Мюнхені, Римі. Активно співпрацював із декількома хорами, зокрема зі Змішаним хором Кюна (Kühnův smíšený sbor).

Поезія Лібора Коваля – це творива поета-лінгвіста, який систематично черпає з незліченних можливостей мовного матеріалу, а літературну творчість сприймає як специфічну форму гри. У прагненні проникнути що глибше у структуру мови, досягнути естетичного ефекту поєднанням, здавалося б, безглуздих слів чи ідей і таким чином розкрити нові семантичні та філософські цінності поезії, Лібор Коваль часто вибирає такі поетичні практики, як парафрази, пастиші, каліграми тощо.

У збірці «Лінгворитмомелодії, або Пісні мудрого блазня» («Lingvorytmologie aneb Písně moudrého blázna», Цюріх, 1980) Лібор Коваль свідомо продовжив експериментальні практики Крістіана Морґенштерна і з поетичною грайливістю витворив мовні ґротески, словесні ігри та поезію нонсенсу, які тяжіють також до текстів Льюїса Керрола. У збірці «Кон/тра/тексти» («Kon/tra/texty», Мюнхен, 1979), інспірованій тою чи іншою мірою експериментальною поетикою Гельмута Гайсенбюттеля, Лібор Коваль використовує мовні комбінації, що тяжіють до пародіювання точності мови науки. Збірка «Криліади» («Kryliády», Мюнхен, 1980) в основному є набором парафраз на пісенні та віршові тексти Карела Криля.

Мовознавчі зацікавлення та знання культури Далекого Сходу спричинили виникнення двох збірок Лібора Коваля. Парафрази класичної японської поезії, писаної у формі хайку і танка, склали збірку «Краплі на склі» («Kapky na skle», 1991), а парафрази давньої корейської поезії у формі сіджо – збірку «Квіти старої Кореї» («Květy staré Koreje», Лондон, 1987; розширене видання 1994). Показовими прикладами парафразів форми танка є хоча б такі тексти зі збірки «Краплі на склі»:

***

Як крапля, що на склі –

і слово так сія.

Чи перли сліз зловлю

у верші строф

і я?

***

В повітрі

крил пташиних вир:

вальдшнепи

відлітають

в ирій.

***

Відлига. Провесна.

Чекає світ обнови.

І серце тане теж,

про це немає

й мови.

(Переклав Володимир Лучук).

Збірка «Квіти старої Кореї» спершу вийшла німецько-корейським виданням під титулом «Blumen des alten Korea» (Вайтерштадт, 1986), а вже потім мовою оригіналу в Лондоні. Показовим є хоча б такі фрагменти збірки «Квіти старої Кореї»:

***

Без слів цей коник пісеньки

В траві виспівує веселі;

Хоча не має він оселі,

Йому тривога невтямки.

Ти мислиш, говорити вмієш –

Тому його й не розумієш.

***

Самотньо в даль бреду я

З ціпком – і сум пойма.

Бо скільки не мандрую,

А все в душі зима.

Піду довкола світу –

Чи не зустріну літа?

(Переклав Ігор Качуровський).

Ця тенденція до змістовності орієнтальної поезії, в якій виразився потяг до рефлективної поезії, не послабила потягу Лібора Коваля до експерименту. У книжці «Поетичне скерцо» («Poetická scherza», Мюнхен, 1991), яка є монтажем найрізноманітніших текстів, Лібор Коваль витворив літературний еквівалент мистецьких колажів і муляжів, а до віршів вмонтував назви різних чеських і чужих літературних і кінематографічних творів, есеїв тощо. У рамках цього «колажу-відзвуку», заснованого на конфронтації оригінального і наново витвореного контексту, Лібор Коваль спробував цілком самобутньо інтерпретувати твори низки сучасних чеських поетів. Духовна поезія Лібора Коваля тяжіє до традиційної форми марійської поезії («Моравські мадонни» – «Moravské madony», 1990) та псалмів («Псалмики» – «Žalmíčky», 1997).

Збірка Лібора Коваля «Місяці» («Měsíce», 1984) мовою оригіналу вийшла в Коулпорті (штат Пенсильванія, США), двомовним чесько-німецьким виданням з’явилася у Мюнхені («Zwölf Kalenderblätter», 1985; переклав на німецьку мову П. Древз); потім виходила під назвою «Дванадцять листків з календаря» («Dvanáct listů z kalendáře», 1996). Видав Лібор Коваль також збірку «Ми горіти?» («My hořet?», 1992), частина якої пізніше вийшла під титулом «Ми» («My», 1997), а також збірку «Напиши мені…» («Napiš mi…», 1997), яка є частиною виданої раніше збірки «Криліади».

У перекладацькому доробку Лібора Коваля найвідомішою є інтерпретація «Осінньої пісні» Поля Верлена («Podzimní zpěv»), це 28 варіант перекладу цього вірша в чеській літературі.

Українською мовою окремі вірші Лібора Коваля переклали Ігор Качуровський ([Вірші] // Всесвіт. – 1994. – № 3; З книжки «Квіти старої Кореї» // Качуровський І. Круг понадземний. Світова поезія від VI по ХХ століття: Переклади. – К., 2007), Володимир Лучук (Квіти старої Кореї // Ратуша. – 1991. – 29–30 травня).

Коли у квітні 1996 року я був у Фрайбурзі, провівши там кілька тижнів, то став хресним татом сина Назара Гончара та Христини Назаркевич – Юліана-Івана-Михайла. Так от, священником, який проводив обряд хрещення у фрайбурзькій церкві, був саме Лібор Коваль. Тоді мені довелося й «дякувати» (від слова «дяк») при ньому. Я його знав вже й до того, особисто, коли він на початку девяностих років приїздив до Львова. Тоді я й опублікував (зі своєю передмовою) добірку перекладів мого тата з його поезії (у своїй рубриці «Парнасленд» у львівській вечірній газеті «Ратуша»).

Лібор_Коваль

Володимир Лучук (сидить крайній справа) і Лібор Коваль (сидить посередині). Львів, 1991 рік.

***

Чеський поет Мирослав Флоріан (по-чеськи: Miroslav Florian) народився 10 травня 1931 року в місті Кутна Гора в родині поштових працівників (і батько, і мати працювали на пошті). У своєму рідному місті він у 1950 році успішно здав матуру. Ще сімнадцятилітнім учнем реальної гімназії видав свою першу поетичну збірку «Шлюбний перстень» («Snubní prsten», 1948). Ця збірка ліричної поезії визначила його дуже плідне майбутнє, його успішний шлях провідного чеського поета. Безсумнівно, одного з найвизначніших чеських поетів другої половини ХХ століття.

Florian/

Мирослав Флоріан здобув фах бібліотекаря в Карловому університеті в Празі, проте ніколи не працював бібліотекарем. Після військової служби, яку відбув на початку 1950-х років (1952–1954) в Мікулові в південній Моравії, тривалий час жив у Празі, де в редакції часопису «Чехословацький вояк» («Československý voják») завершив строкову службу. У наступні роки працював на Чехословацькому радіо (1954–1958), а відтак в редакції поезії видавництва «Чехословацький письменник» («Československý spisovatel», 1958–1977 роки), потім був «вільним художником». У 1976–1981 роках Мирослав Флоріан був депутатом Чеської національної ради. Звання заслуженого митця Мирослав Флоріан отримав у 1975 році, народного мистця – у 1982 році, державну премію ім. Клемента Ґотвальда – у 1973 році, Національну премію Чехословаччини – у 1985 році. Був багатолітнім членом президії Спілки чехословацьких письменників. Помер Мирослав Флоріан 10 травня 1996 року у празькому Народному домі під час святкової презентації щойно надрукованої книжки «Зарубки» («Vroubky») з нагоди його 65-ліття.

Вже в 1950-х років Мирослав Флоріан заявив про себе як про талановитого поета, а його друга збірка «Дорогою до сонця» («Cestou k slunci», 1953), в якій він виразив своє захоплення модерною чеською поезією, була прихильно сприйнята критикою. Ще в 1950-х роках Мирослав Флоріан видав дві поетичні збірки, які були натхненні його перебуванням на військовій службі в південній Моравії: «Близький голос» («Blízký hlas», 1955) і «Відкритий дім» («Otevřený dům», 1957). У 1957 році він видав ще одну збірку, «Памороки» («Závrať», 1957), якою відреагував на вельми актуальну в той час загрозу ядерної катастрофи, яка нависла над людством. У цій збірці також відображена і т. зв. поезія повсякдення. Хоча це тоненька збірочка, що складається з п’яти віршів, написаних верлібром, проте для післявоєнної чеської поезії вона стала одним із знакових явищ. У 1960-х роках Мирослав Флоріан видає наступні поетичні збірки, ледь не щороку: «Сліди» («Stopy», 1960), «На кожному кроці» («Na každém kroku», 1962), «Запис про потоп» («Záznam o potopě», 1963), «Сім віршів» («Sedm básní», 1964), «Тиха пошта» («Tichá pošta», 1965), «Повітряні чари» («Vzdušné čáry», 1967), «Друге дихання» («Druhý dech», 1968), «Чорний мед» («Černý med», 1969), «Свята правда» («Svatá pravda», 1969).

Творча активність Мирослава Флоріана триває і упродовж наступних років і десятиліть, протягом 70-х і 80-х років він видавав поетичні збірки також сливе щороку (деколи й по дві на рік): «Липи» («Lípy», 1970), «Ініціали» («Iniciály», 1972), «Вітальні знаки» («Smluvená znamení», 1973), «Їзда на цвіркунові» («Jízda na luční kobylce», 1974), «Зоряна лоза» («Hvězdná réva», 1975), «Книга любові» («Knížka lásky», 1975), «Синь із неба» («Modré z nebe», 1976), «Весно, скажи мені» («Jaro, napověz», 1977), «Горобини» («Jeřabiny», 1977), «Кардіограма» («Kardiogram», 1978), «Освітлення квітів» («Rozsvěcování květů», 1978), «Поезії» («Básně», 1979), «Зелена флейта» («Zelená flétna», 1979), «Воднораз і назавжди» («Jednou provždy», 1980), «Відплив ночі» («Odliv noci», 1980), «Завтрашні сніги» («Zítřejší sněhy», 1981), «Празький вибір» («Pražský výběr», 1982), «Бачити Неаполь» («Vidět Neapol», 1982), «Золота хвиля червня» («Zlatá vlna června», 1983), «Вірші до кишені» («Verše do kapsy», 1984), «Переміни світла» («Proměny světla», 1985), «Шлях спалахів» («Dráha blesku», 1986), «Продовжений час» («Prodloužený čas», 1987), «Безупинно» («Nonstop», 1989). Це явище небуденне в сучасній чеській поезії, коли один автор видав стільки поетичних збірок поспіль.

Вже у своїх перших поетичних збірках Мирослав Флоріан вносив у лірику 50-х років нові струмені: молодечу зачарованість поезією («Шлюбний перстень»), імпровізаційну легкість, чуттєвість, програмний поворот до інтимності («Дорогою до сонця», «Близький голос»). Акцентування на присутності поезії у щоденному житті, на невимушеній природі ліричного субєкта зблизило Мирослава Флоріана з напрямком «поезії повсякдення», з поетами, що гуртувалися навколо часопису «Травень» («Květen»). Хоча він і культивував у творчості розлогі рядки, нав’язуючись до традицій чеського аванґарду, зосереджувався на темі проникнення особи в багатоликий світ («Памороки»), все ж тяжів до коротших, виразно мелодійних творів, в яких залюбки використовував звиклі чотирирядкові строфи. Інтимні переживання, любов і природа протиставляються в його віршах історичним подіям, міфам та офіціозу («Запис про потоп», «Тиха пошта»).

Від 70-х років гармонійний світ віршів Мирослава Флоріана все частіше наснажений ідилією («Ініціали», «Їзда на цвіркунові», «Зелена флейта»). У ньому виявляється поєднання природи, культури, цивілізації, суспільства, навіть офіційної політики, яка з тієї перспективи видається наповненням вічних космічних законів, продуктом природних процесів. Як один із кола «Травня», Мирослав Флоріан залишався на позиціях ідеологічних ілюзій, включаючи і догми «нормалізації». Його поезія працює з вузьким колом мотивів. Вона усталилася на досягненнях середини 60-х років, тематично та виражально вона часто близька до японської традиційної поезії. У цьому стилістичному ключі поезія Мирослава Флоріана втрачає свій розвиток, збірка за збіркою повторюють (з невеликими відмінностями) ту саму початкову ліричну ситуацію. Традиційний репертуар мотивів вічно молодої весни Мирослав Флоріан поставив на службу боротьби з історичними подіями у збірці «Санаторій, або Вечір у кролятнику» («Sanatorium aneb Večer v králíkárně», 1995). За життя вийшла ще одна збірка Мирослава Флоріана «Випалила мені тавро» («Vypálilas mi znamení», 1996).

Невід’ємною частиною доробку Мирослава Флоріана є його вірші для дітей, які він друкував у часописах «Сонечко» («Sluníčko»), «Материнка» («Mateřídouška») і «Вогник» («Ohníček»). Вийшли такі поетичні збірки Мирослава Флоріана для дітей: «Лебедине пір’ячко» («Labutí peříčko», 1961), «Які очі має вітер?» («Jaké oči má vítr», 1967), «Нісенітниці» («Třesky plesky», 1972) і «Річні кільця» («Letokruh», 1986).

Як перекладач Мирослав Флоріан зосереджувався головно на російській, німецькій і словацькій поезії, з деяких інших мов перекладав у співавторстві.

Українською мовою окремі вірші Мирослава Флоріана переклали Микола Бажан, Володимир Лучук, Дмитро Павличко, Дмитро Чередниченко, Ярина Бурбан (Черняк) (Простий мотив // Всесвіт. – 1964. – № 2; Які очі має вітер? // Світ від А до Я. Хрестоматія світової літератури для початкової школи: У 3 кн. Тернопіль, 2007. – Кн. 3.: Росія–Японія; [Вірші] // Перлини світової поезії в перекладах Д. Павличка. – К., 2012).

Іван ЛУЧУК