Чеський письменник Карел Сис (по-чеськи: Karel Sýs) народився 26 липня 1946 року в містечку Рихнов-над-Кнежноу у Краловоградецькому краї на північному сході Богемії. Його батько отримав освіту слюсара-механіка, а став професійним військовим, мати працювала на чиновницькій службі. До шести років жив у Костельці-над-Орлицею, середню школу закінчив у 1964 році в місті Пісек, а студії зовнішньої торгівлі у Вищій економічній школі в 1969 році в Празі. У 1970 році отримав диплом інженера, захистивши дипломну роботу «Торгівля художніми творами» («Obchod výtvarným uměním»). У 1970–1974 роках працював у торговельній фірмі «Art Centrum», яка займалася експортом творів мистецтва, спершу референтом із ужиткового мистецтва, а згодом і керівником відділу торгівлі із закордоном.

Sys_Karel

Від 1974 року у тижневику «Творчість» («Tvorba») вів рубрику культури, у 1983 році став заступником головного редактора літературного додатку «Племя» («Kmen»). Коли «Племя» стало самостійним часописом Спілки чеських письменників (1988), Карел Сис став його головним редактором (до 1989 року). Після 1980 року почав співпрацювати з декількома видавництвами, в яких займався редагуванням поетичних книжок. У 1989 році був удостоєний звання «Заслужений мистець». Як прихильних політики комуністичної партії вийшов із редакції «Плем’я» в листопаді 1989 року. У 1990–1992 роках редагував еротичний журнал «Секстант» («Sextant»); у 1993 році працював у двотижневику «Домашній лікар» («Domácí lékař»).

У 1994 році став речником Комітету з національної культури, який позиціонував себе як громадське обєднання, яке захищає культуру від тиску ринку. У 1995 році заснував разом із Даніелем Строжем і Петром Буріаном часопис «Обрис-Плем’я» («Obrys-Kmen»), який став публічною трибуною літератури, яка відкидала «полистопадовий» політичний і літературний розвиток (виходив як додаток до комуністичної газети «Алло» – «Haló», а від 2001 року паралельно і в інтернеті). Тепер Карел Сис разом із Даніелем Строжем є керівником редакції часопису «Обрис-Плем’я». У 1996 і 2002 роках був кандидатом від Комуністичної партії Чехії та Моравії до Сенату Чеської Республіки. Карел Сис є президентом Союзу чеських письменників (Unie českých spisovatelů). Живе в Празі.

Перші вірші Карел Сис опублікував у виданні «Гість до дому» («Host do domu», 1965), потім друкувався в періодичних виданнях, в яких працював, а потім в часописах і газетах «Літературна газета» («Literární noviny»), «Зошити молодої літератури» («Sešity pro mladou literaturu»), «Орієнтація» («Orientace»), «Дике вино» («Divoké víno»), «Літературний місячник» («Literární měsíčník»), «Молодий фронт» («Mladá fronta»), «Праця» («Práce»), «Світ праці» («Svět práce»), «Квіти» («Květy»), «Чехословацький солдат» («Československý voják»), «Червоний закон» («Rudé právo»), «Вільне слово» («Svobodné slovo»).

Карел Сис є одним із найвизначніших поетів, які в літературу вступили наприкінці 1960-х років, утвердилися упродовж наступного десятиліття, а в 1980-х роках були домінантними постатями офіційної поезії та культурної політики. Авторове первинне усвідомлення поезії є тілесним, опертим на слово та його автономну вартість, яка не дозволяє сплутати ані логічної структури окремих метафор, ані цілого тексту. Поет застановляється над гострим конфліктом між спонтанною чуттєвістю та прийнятими нормами, між автентичними переживаннями та їх сурогатами. Дебютна поетична збірка Карела Сиса «Ньютон для недороду яблук» («Newton za neúrody jablek», 1969), яка проростає із захоплення творчістю та життєвим прикладом Артюра Рембо та Карела Гінека Махи, поєднує риси романтичної наївності та еротичної «нахрапистості», коливається між виявами пафосу та стриманості, збудженням і холодом, між «лапанням» жінок і глузливим жестом. Часті полеміки з мовою «професорів», які Карел Сис веде у своїх творах, культивуючи виразну життєвість й еротичну відвертість, аж до межі провокації, знайшли своє вираження у збірці «Відкритий ангел» («Pootevřený anděl», 1972).

Хоча Карел Сис сповідує культ природи, проте саму природу, село та й еротику насправді сприймає з погляду «техніка», а його власним середовищем є місто. Поетове захоплення світом техніки, природничими науками, винаходами та цивілізаційними досягненнями – відображене в його збірках «Надихнися й лети» («Nadechni se a leť», 1978) і «Атомний плед» («Atomový pléd», 1986). Починаючи від збірки «Довге прощання» («Dlouhé sbohem», 1977), важливим компонентом творчості Карела Сиса стають поетичні балансуючі композиції, оперті на досвіді Ґійома Аполлінера, властиво – на його впливові на чеську аванґардну поезію; це відображено у збірках «Американський рахунок» («Americký účet», 1980) і «Машина часу» («Stroj času», 1984). У вісімдесятих роках посилюється вплив поезії Вітезслава Незвана (зокрема, з часів «поетизму») на твори Карела Сиса, зокрема на збірку «Пісецькі родинні знамення» («Písecká domovní znamení», 1985). Незвалівська гра словами, асоціативний принцип та імпровізаційна легкість, не позбавлена анекдотичних парафразів чужих текстів, водночас часто поєднані з безпосередніми та грайливими фіксаціями актуальних подій. У той час Карел Сис видав ще збірки «Від Землі до Місяця і назад» («Ze Země na Měsíc a zpátky», 1988) і «Втрати та знахідки» («Ztráty a nálezy», 1989), а перед тим – «Число народження Гомера» («Rodné číslo Homéra», 1986, вибрані вірші 1962–1983 років).

Після листопада 1989 року Карел Сис втратив своє привілейоване становище в чеській літературі і таким чином перейшов у відкриту опозицію до нової доби. У чужині видав збірку «Засклені штани дорослого чоловіка» («Zasklené kalhoty dospělého muže», 1992), потім вийшли ще такі поетичні збірки: «Пишу вірш, поки за вікном падає чоловік» («Píšu báseň, zatímco za oknem padá muž», 1992), «Вчасно в очищенні» («Načas v očistici», 1993), «П’ять років у мертвому домі» («Pět let v mrtvém domě», 1994), «Прага ззаду» («Praha zezadu», 1999), «Дзбан із подвійним дном» («Džbán s dvojitým dnem», 2006), «Приголомшена скринька» («Omráčená schránka», 2006), «Вірші до землі» («Básně až na zem», 2006), «Лише просто поет» («Pouhý jen básník», 2009).

У полеміці з чеською «полистопадовою» реальністю Карел Сис обрав роль чи не єдиного, ледь не останнього мораліста та судді доби, «вивихнутого з суглобів». У збірках фейлетонів, статей і заміток сатирично, іронічно, полемічно (під псевдонімом Kosmas і під власним іменем) фіксував події в чеському суспільстві дев’яностих років і початку нового тисячоліття: «Нова хроніка, або Бордель в Чехії» («Nová kronika aneb Bordel v Čechách», 1994), «Бордель вдруге» («Bordel na druhou», 1996), «Бордель втретє» («Bordel do třetice», 1999), «Вивихнута із суглобів» («Vymknuta z kloubů», 2004). Образи безвиході, «пророчо» виголошувані рядки віршів, прокльони та прямі погрози виражають поетове переконання у необхідності відновлення «справедливого» устрою комунізму («Пишу вірш, поки за вікном падає чоловік»).

У старозавітних стилізаціях і гірких саркастичних коментуваннях економічної та політичної дійсності поетичне «я» перетворюється на «ми», а опоненти на – «вони» («Вчасно в очищенні», «П’ять років у мертвому домі»). Ідеологічна упередженість, словесна та мисленнєва вульґарність характеризують також літературну та політичну публіцистику Карела Сиса («Нова хроніка, або Бордель в Чехії»). Безпросвітність супроводжує і любовні екстази та депресії у віршах, сповнених сексуальної відвертості, оргазмічної одержимості, форма яких тяжіє до лічилок і скоромовок («Приголомшена скринька»).

Для дітей Карел Сис видав книжки «Що каже годинник» («Co si povídají hodinky», 1975), «Що все освітлює» («Co všechno svítí», 1983), «Що все літає» («Co všechno létá», 1984), «Малий переоблік» («Malá inventura», 1989).

Видав Карел Сис книжки есеїстики «Поет і Ко» («Básník a spol.», 1981) і «Перо не за капелюхом» («Pero nikoli za kloboukem», 1985), книжки прози «Празький пішохід» («Pražský chodec», 1988) і «Кишеня» («Kapsa», 1992), збірку афоризмів «К. ще після десяти років» («K. ještě po deseti letech», 1989).

Літературно-історичні праці та студії Карела Сиса присвячені передовсім еротичній літературі, зокрема народній: «Спіднички стають короткими» («Sukýnky se mi krátí», 2000), «Мала історія порнографії» («Malé dějiny pornografie», 2001, під псевдонімом Václav Spán; головно вибір еротично забарвлених пасажів зі світової літератури), «Забобони від Верони, або Торкнися мого ґудзика» («Pověry od Věry aneb Sáhni mi na knoflík», 2001; одним із псевдонімом є Věra Sýsová), «Дурнонародна читанка» («(S)prostonárodní čítanka», 2003, під псевдонімом Václav Spán; збірка народної творчості на вульґарні теми).

Перу Карела Сиса належать також книжки про історію «Протекторат у фотографії» («Protektorát ve fotografii», 2006), «Прага 100 років тому» («Praha před 100 lety», 2007), «Акція “Гайдріх”, або Забагато знаків питання» («Akce Heydrich aneb Příliš mnoho otazníků», 2008), «Прага масонська» («Praha zednářská», 2009), «Як забавлялася Прага» («Jak se bavila Praha», 2009).

Українською мовою окремі вірші Карела Сиса переклала Наталка Білоцерківець (Вірші] // Всесвіт. – 1987. – № 12).

Ми з Карелом Сисом познайомилися в кінці вересня 2007 року у столиці Сербії Белграді, де тоді проходила традиційна, вже сорок четверта Міжнародна зустріч письменників, яку незмінно організовує Товариство письменників Сербії. Неодноразово ми з ним балакали, сиділи за одним столом, пили разом ракію чи пиво. Я розповів Сисові, зокрема, про те, що читав його вірші ще студентом, із книжечки мініатюрного формату з якоїсь чеської поетичної серії, і це відповідає дійсності. Добре запам’яталася розмова в одному із найцентральніших белградських ресторанів, де ми сиділи за одним столом утрьох із ним і сербським поетом Джьоко Стоїчичем, який раніше був послом Сербії (а може, ще і Югославії) в Чехії (а може, ще і Чехословаччині). Розмовляли головно по-чеськи, Стоїчич із сербськими вкрапленнями, а я з українськими.

У неділю, 30 вересня, була, зокрема, екскурсія до розкопаного римського міста Вінумінаціум над берегом Дунаю, десь до сотні кілометрів від Белграда на південний схід. Ми навіть сходили в підземелля до гробниць; хоча зовсім поруч розташована одна з найбільших у Сербії електростанцій, лампочки там не світили (була відсутня «струя», тобто електрика), тому підсвічували шлях у вузьких і низеньких проходах свічками та ліхтариками, я навіть декілька разів черкав своєю запальничкою. Бачили також «терми», тобто лазні, будівлі й укріплення. Дванадцятеро поетів із різних країн (включно зі мною) виступили в будинку культури електриків у поближньому містечку Костолац (давня римська назва – Castellum). Гомеричний обід відбули в шикарному ресторані над самісіньким Дунаєм. Я пив там міцну сливовицю під назвою «препеченіца» й нарешті скуштував дунайської риби. Саме звідти й походить моя знимка з Карелом Сисом.

Іван ЛУЧУК — для “Майдану”