***

…після всього – зупинка. простір зупинено
мов обескровлений поїзд підземки зламав маршрут
повз острови твої крізь острови рослинно
ще проросте цей рух – і осяде тут

десь між містами спогадами монетами 
десь між графіті чорними в білих спалахах стін
сходить червоне сонце викинуте планетами
 
в цю піднебесну яму в колію до колін

і після всього – музика. або іще – істерика.
пристрасть твоя зупинена серце твоє бліде
…кров що тече аортою –
і розриває берег їй
 
десь на підземних лініях стане і загуде

***

от і звістка тобі прилетіла
наче куля навиліт одна
тільки тіло і є – а крім тіла
а крім тіла хто знає хто зна

тільки страх тільки сумнів утрати
щоб не мучилось тіло саме –
 
не кажи, так не можна казати
 
бо і куля тебе не візьме

тільки страх і огром шумовиння 
роз’їдає рубці і краї…
…ну і що це – людина? людина?
ну
i що таке – очі її?..

***

здається я не виконала Божий задум
здається я десь упала (і десь упала)
на якомусь перехресті –
 
і нема кому донести до точки призначення
бо нема точки призначення
нема нічого

прощайте всі перед ким я не виконала призначення
прощайте і всі перед ким виконала –
 
ну що може одна людина?..
– все і нічого,
і в моєму випадку якраз друге

і в моєму випадку якраз кома
замість крапки, лише на деякий час,
бо коми мусять відокремлювати дієприслівникові звороти,
мусять маскувати неіснування

а що буде далі – не знає ніяке “далі”
може, засинання, а може, якась інша мука
 
мученицька, але ж між ними буде
три хвилини перепочинку –

три хвилини або три секунди
три тижні або і три еони –

здається, всі вони підходять до кінця одночасно

(одночасно, Божий задуме, одночасно)

***

Бог що створив мою душу веселою 
(що Він зробив – зробив?)
я припливла сюди каравелою
 
з чорних глибин – глибин –

з чорних морів і заток і западин, і
з вільгості їхніх вод
 
десь ці веселощі вже закладені
хоч би і з перешкод

десь же літає луна під стелею
слово ячить живе –
 
(Бог сотворив її душу – веселою
і
 
ця душа
пливе)

цими Біскайями чи Карибами 
цими протока –
ми –
 
риба – хай буде з’їдена рибами
 
Божими,
хижи-
ми

Бог що створив мою душу (ну як же це?
з чого – чому – куди?)
я припливла сюди – як розкажеться –

я – припливла – сюди

***

з гострих кутів із самих лише гострих кутів
ти і лице твоє й ціла твоя істота
той хто зліпив тебе вкласти тобі схотів
замість монети цю гостру звізду до рота

гостру звізду життя за яку не купити ні
року чи дня ані місця в човні харона –
тихо горить вона тихо горять у ній
іскор твоєї крові гарячі грона

з гострих кутів мов із гострих літер або
з гострого простору – вписана в гострий простір
як із цією звіздою у роті сказати слово любов
як із цієї гострості вилущити негострість

***

земле моя мезозойськая еро 
серденько каже вона начетверо
 
пам’ять на два поділім –
 
два кольори мої жовтий і жовтий
 
і листопад проминає як жовтень
 
в тілі землі

земле моя динозаврів країно 
археоптерикс співа соловї’но
пісню солодку тобі
папороть дужа буяє у тебе під плотом –
 
відповідь зорям далеким неначе скорботам
 
рідним юрбі

земле моя я до тебе вертаю
з твого ж таки континенту або небокраю
з моря обіймів тугих –
 
з чорних пісків у яких пересипано мушлі
 
душами мертвих – якщо в них, звичайно, є душі
чи береги

***

як раптово розквітає краса біля найбіднішого дому
троянда, або кіт чиї рухи чарують
він ходить повз надщерблену цеглу
п’є воду із залізної миски
 
дивиться на тебе молодими очима

а десь над його головою вихитується троянда
на тонкому стеблі

ніби каже: Месія не може про тебе забути
бо В
iн не має пам’яті
або Все –
 
або пам’ять –
що тобі більше до вподоби? –

і ти відповідаєш комусь у простір
хоча насправді лише питаєш:

– чи ти хочеш торкнути рану відпливання?
– чи хочеш торкнути рану краси?..

***

а тоді надійде пустота – без нього, без тебе
може й без цілого білого світу – надії його, покути
без білих його зірок і без його півнеба
із яких тобі хтось говорить – а що – не чути –

із яких тобі хтось гукає – але тумани білі
наче мовчазні знаки вже пролягли між вами
 
і ти думаєш: час – абстракція. а час загніздився в тілі
знаками. або лімфою. або словами.

***

хто за мене, питаєш
хто за мене? – ось це дерево,
хіба воно може бути проти тебе?
хіба дерева бувають проти людей
чи взагалі проти кого завгодно?

цілий парк дерев
цілий ліс, якщо хочеш – і всі за тебе
кожнісіньке

а кіт? хіба кіт проти тебе?
ні, кіт за тебе
і цей кіт і всі на світі коти
всі – за тебе, всі – твоя армія
стрункі, жовтоокі

а боги? твої і чужі – і всі на світі?
хіба їм для тебе щось шкода?
та нічого не шкода, звісно,
вони за тебе,
як би це вони були – проти?

а той учитель що сказав – думка може все?
як його – зараз згадаю – Свамі Вішнудевананда?
він що – проти тебе?
ото став би він витрачати час! звісно,
він за тебе
за тебе

а море? що – думаєш, море проти тебе?
всі його хвилі і камінці і піщинки
видимі і невидимі
всі за тебе, не сумнівайся
щодня і щохвилини
чуєш – море шумить?
це воно каже тобі: я
за тебе
за тебе

а музика? котра з нот – проти тебе?
котра із мелодій?
Моцарт? репери? піаністи?
Академія Бізантіна? Пол Маккартні?
та ні, ну що ти
всі за тебе
за тебе

і немає нікого проти
і ніколи не буде

а тому люби, люби далі

не бійся

Оксана ЛУЦИШИНА – для Дрогобицької інтернет-ґазети “Майдан”

33944248_10214770090498423_6431690852627644416_n