19 листопада 2018 року (12 липня цьогоріч письменникові виповнилося б 126 літ) минає 76 років від дня трагічної загибелі визначного мистця-дрогобичанина, майстра слова Бруно Шульца.

На місці загибелі благословенної пам’яти нашого великого краянина  про початок меморіальних заходів  оголосила керівник полоністичного науково-інформаційного центру імені Ігора Менька ДДПУ імені Франка доцент віра Меньок. Відтак студент Варшавського університету Дмитро  Меньок і польський учасник “Другої осені” літературознавець Адам Ліпшиц прочитали уривок з оповідання Шульца “Друга осінь” в ориґіналі та у перекладі Юрія Андруховича:

“На картинах неаполітанської школи без кінця старіє смаглий закіптюжений післяполудень — ніби побачений крізь темну пляшку. Потемніле сонце, здається, в’яне на очах у тих утрачених краєвидах, мов у переддень космічної катастрофи. І тому такі невиразні усмішки та жести золотих рибачок, що з манірною грацією продають в’язки рибин мандрівним комедіантам. Увесь цей світ давно приречений і давно зістарілий. Звідси ця безмежна солодкість останнього жесту, який сам по собі ще триває — собі самому далекий і загублений, знов і знову повторюваний та незмінний.

А ще далі у глибинах тих країв, заселених безтурботним людом веселунів, арлекінів і птахоловів з клітками, в тих неповажних і несправжніх краях, малі туркені пухкими руками формують медові коржі на дошках, двоє хлопців у неаполітанських капелюхах несуть повний шумних голубів кошик на палиці, яка ледь угинається під отим крилатим і туркітливим тягарем. А ще глибше, на самому краєчку вечора, на останній смужці землі, де на межі з мутно-золотою порожнечею хитається прив’ялий пучок аканту[191], — все ще розігрується картярська партія, остання людська ставка перед великою ніччю, що надходить.

Усе це звалище старої краси було піддано болісній дистиляції під тиском довгих років нудьги.

«Чи можете ви зрозуміти, — запитував батько, — розпач цієї приреченої краси, її дні і ночі? Вона знову і знову поривається до примарних аукціонів, імітує вдалі розпродажі, галасливі й багатолюдні біржі, запалюється диким азартом, грає на пониження курсу, розкидається і розтринькує, марнує своє багатство — аби, тверезіючи, зауважити, що все надаремно, що не вийти їй поза межі приреченої на себе саму досконалості і не полегшити мук болючого надміру. Нічого дивного, що ця нетерплячість і безпорадність краси мусила врешті удзеркалитися в наше небо, спалахнути загравою над нашим обрієм, виродитися в ці атмосферні трюки, в ці аранжування хмар, велетенські і фантастичні, що їх я назвав нашою другою, нашою псевдоосінню. Ця друга осінь нашої провінції — ніщо інше, як хвора фата-моргана, через гігантське збільшення спроектована в небо красою наших колекцій, яка вмирає зачиненою в музеї. Ця осінь — великий мандрівний театр, що обманює поезією, здоровенна кольорова цибулина, що лушпайка по лушпайці вилущується щоразу новою панорамою. Ніколи не дійдеш до жодної суті. За кожним лаштунком, щойно він зів’яне і з шелестом згорнеться, виринає нова сяйлива декорація, лише на мить жива і справжня, поки, гаснучи, не зрадить своєї намальованої на папері сутності. І всі перспективи намальовані, і всі панорами картонні, і тільки запах справжній, запах прив’ялих лаштунків, запах великого гардеробу, насичений ладаном та помадою. А в хвилини смеркання — цей великий розгардіяш і безлад лаштунків, плутанина поскидуваних костюмів, по яких бредеш без кінця, ніби по шелесткому зів’ялому листі. І цей великий хаос, де кожен тягне шнурів’я завіси, і небо, велике осіннє небо звисає клаптями декорацій і голосить скрипом механізмів. І ця кваплива гарячка, цей задиханий і спізнілий карнавал, ця паніка досвітніх бальних залів, ця вавилонська вежа масок, які не можуть повернутись у свою справжню одіж.

Осінь, осінь — александрійська епоха[192] року, що накопичує у своїх велетенських бібліотеках безплідну мудрість 365 днів сонячного колобігу. О, ці старечі світанки, жовті, мов пергамент, і солодкі від мудрості, мов пізні вечори! Ці передполудні, лукаво усміхнені, мов мудрі палімпсести, багатоярусні, мов старі пожовклі книги! Ох, день осінній, старезний спритник-бібліотекар, що в розповзлому халаті лазить по драбинах і потроху смакує варенням усіх віків та культур! Для нього кожний краєвид — як вступ до старого роману. Як чудово він забавляється, випускаючи героїв давніх оповідей прогулятися під цим задимленим і медовим небом, у цих каламутно-сумних, пізніх солодощах світла! Які нові пригоди чигають на Дон Кіхота в Пацикові? Як поточиться життя Робінзона після повернення до рідного Болехова?».

Задушливими й нерухомими, золотими від зір вечорами батько читав нам уривки зі свого рукопису. Поривна сила ідей часом дозволяла йому забути про загрозу Аделиної присутності.

Повіяли теплі молдавські вітри, і насунула велика жовта монотонія — солодке й безплідне дихання з Півдня. Осінь не хотіла закінчуватися. Дні, мов мильні бульбашки, поставали все гарніші й ефірніші, і кожний здавався до такої межі ушляхетненим, що будь-яка мить його тривання була видовженим понад міру і ледь не болісним дивом.

У тиші цих глибоких і гарних днів непомітно змінювалася матерія листя, аж одного дня дерева постали у солом’яному вогні цілком здематеріалізованих листків, у легкій, як висипка полови, красі, в нальоті барвистого конфетті — прекрасні фенікси й пави, що їм варто лише струсонутися й затріпотіти — і вони скинуть геть це чудове, легше за промокальний папір, злиняле і вже не потрібне оперення.”

IMG_4810

Опісля на місці, де був убитий Бруно син Якуба відбулася екуменічна молитва. Так було розпочато – традиційний уже –  проект “Друга осінь-2018″.

IMG_4802

IMG_4804

В костьолі святого Варфоломія дрогобичани та гості оглянули виставку малярства Анджея Антоні Відельського (1953-2017) “З повітря і світла”.

IMG_4897

В бібліотеці імені Чорновола Віра Меньок і Ґжеґож Юзефчук презентували третій том збірки “Акта Шульціана”, присвячений місту та місцю, в якому читач знайде чимало нового й незнаного досі про Шульца і Вєжинського, про місто, яке й сьогодні має чимало таємниць і загадок.

IMG_4917

Павел Прухняк, професор з Познані, провів зустріч з чільним представником сучасної польської поезії Яцком Подсядлом. Навіть тих, хто не надто знає польську зачарувала ці справжні, без жодної фальшивої ноти пристрасні, особистісні вірші справжнього чарівника слова.

IMG_5023

IMG_5026

В приміщенні театру “Альтер” свої світлини дрогобицького та трускавецького простору презентував кінознавець і фотохудожник Денис Вірен (Москва-Варшава). Презентоване – вислід першого перебування мистця у нашому краї, який не просто зачарував молодого фотографа, а й явив глядачам несподівані картинки та ракурси ніби звичних для нас місцин, та все ж загадкових і несподіваних.

IMG_5092

В актовій залі імені Скотного ДДПУ імені Франка відбувся фортепіанний дебют у Дрогобичі польської піаністки Ольги Михаловської.

IMG_5158

Завершився перший день “Другої осені” виставою за п’єсою Сєрґєя Слєпухіна театру “Альтер” у постановці Андрія Юркевича.

IMG_20181119_191054

Другого дня Шульцівської «Другої осені» зранку заходи перемістилися до міської бібліотеки імені В’ячеслава Чорновола (завідувачка читальної зали – Галина Михайляк),  місця, звідки як відомо мистець чорного листопадового четверга пішов назустріч своїй загибелі від ґестапівської кулі…

Присутні почули розповідь Єжи Ковалевського «Моя пригода з Дрогобичем», у якій доповідач цікаво говорив про своє знайомство з Дрогобичем, пізнання «особливої» провінції, її великої ваги для розуміння не лише Шульца а й усього контексту феномену мультикультурности Пограниччя.

IMG_5243

Емоційно й водночас глибоко польський дослідник Адам Ліпшиц говорив про творчість Шульца та його ровесника Вальтера  Беньяміна (15.07. 1892 – 26.09. 1940), німецького філософа, соціолога перекладача. Розповідь була змістовною, для декого відкрила нове у творчости та сприйнятті Шульцової творчости, декого тепер спонукала до знайомства з написаним німецьким мислителем.

IMG_5301

Знана полоністка, знавчиня декількох європейських мов, редакторка однієї з редакцій порталу Culture.pl Поліна Юстова з Варшави (вона вже втретє в Дрогобичі, позаяк одне з зацікавлень – творчість Шульца)  розповіла про російське видання порталу,  про переклади Бруно Шульца російською, про нещодавно відзнятий творчим колективом Culture .pl про знамениту письменницю приятельку Шульца Дебору Фоґель, її перебування у Львові.

IMG_5306

Відомий літературознавець Павел Прухняк поділився своїми, вельми глибокими, роздумами про «Заповіт» Тараса Шевченко, про те, чому саме цей твір став знаковим для учасників Революції гідности. Ознайомив професор присутніх із своїм, нещодавно виконаним перекладом визначного тексту Поета (в перекладі Павла Прухняка він має назву «Остання воля»), з яким наш польський друг і давній приятель та симпатик Дрогобича, учасник Шульцфестів, охоче поділився з редакцією.

IMG_5260

Та все ж, мабуть, найбільш цікавою і доволі несподіваною, водночас сміливою, була розповідь Ґжеґожа Ґаудена «Стирання, виключення» – про події у Львові столітньої давности у Львові, про які не надто прагнуть нині згадувати сьогодні в Польщі, хоча останнім часом іноді пишуть про це в Україні.

IMG_5230

Йдеться про Львівський погром 1918 року, що стався одразу по тому, як Польща отримала незалежність. Так сталося говорить Ґжеґож Ґауден, що отримання Незалежности розпочалося з кривавого єврейського, з того, що «пан Тадеуш убив Янкеля»… Про ці трагічні події, їхні витоки й перебіг й про наслідки вже написана книга, основана на архівних документах та свідченнях самовидців. Книга, яка, поза сумнівом, матиме величезний резонанс, у Польщі, яка багатьом не сподобається, має побачити світ наступного року.

Також у рамках «Другої осені» гості міста здійснили спацер Дрогобичем, побачивши насамперед три святині, які власне є свідками різнобарвности  міста Шульца та Франка та його багатокультурности – церкву святого Юра, костьол святого Варфоломія та Хоральну синагогу.

Організатори “Другої осені” – полоністичний науково-інформаційний центр імені Ігора Менька ДДПУ імені Франка, Фонд “Музей, Фестиваль Бруно Шульца”, Товариство “Фестиваль Бруно Шульца” (Люблін”) за співучасти міської бібліотеки імені Чорновола та театру “Альтер” і за партнерської підтримки Фундації “Wolność i demokracja” (Польща) та редакції Дрогобицької інтернет-ґазети “Майдан”.

IMG_4796

Світлини Л. Ґольберґа.

Ще фото тут.

Постскриптум.

Тарас ШЕВЧЕНКО

Заповіт

Як умру, то поховайте

Мене на могилі

Серед степу широкого

На Вкраїні милій,

Щоб лани широкополі,

І Дніпро, і кручі

Було видно, було чути,

Як реве ревучий.

Як понесе з України

У синєє море

Кров ворожу… отойді я

І лани і гори —

Все покину, і полину

До самого Бога

Молитися… а до того

Я не знаю Бога.

Поховайте та вставайте,

Кайдани порвіте

І вражою злою кров’ю

Волю окропіте.

І мене в сем’ї великій,

В сем’ї вольній, новій,

Не забудьте пом’янути

Незлим тихим словом.

Taras SZEWCZENKO

Ostatnia wola

Taras Szewczenko

Ostatnia wola

 

Kiedy umrę, na kurhanie

Kopcie mi mogiłę,

W stepie wolnym i szerokim

Ukrainy miłej.

 

Żebym wśród bezkresnych łanów

Dniepr płynący widział,

I jak na porohach huczy,

Żebym dobrze słyszał.

 

I jak z Ukrainy niesie

Do sinego morza

Krew jej wrogów… Wtedy wstanę,

Porzucę step, wzgórza…

 

Wszystko rzucę i ulecę

Do samego Boga,

By się modlić… Lecz nie wcześniej,

Wcześniej nie znam Boga.

 

Więc pogrzebcie mnie, powstańcie,

Kajdany zerwijcie

I krwią wrogów Ukrainy

Wolność swą ochrzcijcie.

 

Potem w wielkiej już rodzinie,

Wielkiej, wolnej, nowej,

Pamiętajcie wspomnieć o mnie

Dobrym, cichym słowem.

(Perejasław, 25 grudnia 1845)

Przełożył Paweł Próchniak

Wiersz – w oryginale zatytułowany Заповіт – w innych polskich  tłumaczeniach nosi tytuł Testament (lub Dumka)