Книгу видано за підтримки Фонду ім. П. Трубара Асоціації словенських письменників, Любляна, Словенія.
Переклад книги здійснений за підтримки Державної книжкової агенції Республіки Словенії.
Перше видання Drago Jančar. To noč sem jo videl. 2010

Мар’яна Климець дала розгорнутий коментар з приводу роману Драґо Янчара.

«Цієї ночі я її бачив» – це твір, з якого особисто я радила би починати знайомство з творчістю Драґо Янчара, одного із найвідоміших словенських літераторів, сучасного класика, романи якого вже проголошено каноном. Цей роман, як і кожен якісний і справжній літературний твір, викликає цілий спектр почуттів, заставляє пережити такий собі емоційний землетрус.

Роман написано на основі реальних подій, прототипами героїв Лео і Вероніки Зарників стали Радо і Ксенія Хрібар, заможні власники маєтку Стрмол. Радо і Ксенія Хрібар були ліквідовані 1944 року, 2015 року відбулося перепоховання останків подружжя.

Попри те, що йдеться про дотепер дражливу тему Другої світлової війни і повоєнних років, авторові вдається витримати баланс завдяки тому, що оповідачами є герої-очевидці життя Вероніки і Лео Зарників.

У центрі роману – молода ексцентрична і заможна містянка Вероніка Зарник, яка зникла у вирі Другої світової війни. Вероніка у творі не присутня безпосередньо. Про неї згадують п’ятеро оповідачів, свідків її життя Розповідаючи про Вероніку, вони розповідають і свою історію. Власне твір і побудований як розповідь-спогад, і відсутність знаків прямої мови якраз підкреслює такий стилістичний прийом.

Перший оповідач – військовополонений, солдат розформованого югославського королівського війська. Кіннота і Вероніка були найголовнішими у його житті. І тепер, коли він сім років не бачив Вероніку, коли королівство, якому він служив, перестало існувати, єдине, що його тримає при житті – це спогади про кохання до Вероніки. Його історія – це історія про відносність історії і нещасливе кохання.

Другий оповідач – мати Вероніки, розум якої в певний момент відмовився сприймати реальність, єдина мета існування жінки – очікування повернення дочки. Це заможна містянка, світ якої раптом перевернувся, її єдина точка опори – спогади про юність і щасливі роки заміжжя. Її історія – історія розпаду знаного світу на фрагменти.

Третій оповідач – німецький офіцер, лікар, який, як і Вероніка, належав до людей, які «любили життя і просто хотіли жити». Вероніка, до якої він відчував платонічне кохання, у найтемніші і найкривавіші часи вона випромінювала світло, чистоту і доброту.

Четвертий оповідач – «словенський» персонаж, економка маєтку, де жили Вероніка і Лео Зарник. Це втілення здорового глузду і практичності, саме вона зафіксувала в пам’яті деталі того останнього вечора життя Лео і Вероніки. Економка – простір пам’яті, знання, яке треба передати далі.

І останній, п’ятий оповідач – мимовільний призвідця трагедії, простий сільський хлопчина Єранек, партизан. Його історія – історія про гріх і покуту, про збіг непорозумінь, які стали причиною людської трагедії.

Ці п’ять розповідей – п’ять поглядів на історію, п’ять героїв-уособлень найрізноманітніших доль. Авторові, блискучому стилісту, вдалося показати їх живими і повнокровними.

У романі також зображено Словенію, антагонізми, які існували у суспільстві напередодні і в час Другої світової війни, але передовсім це розповідь про долю жінки, яка любила життя у різних його проявах, навіть подекуди свавільних (як от втеча з коханцем з Любляни на південні кордони Сербії), любила природу, музику, поезію, любила людей і сміх.

Замовити роман можна тут.

Інґа КЕЙВАН