Київ розриває з Москвою не тільки політичні, але й духовні зв’язки. Страшний удар по «русскому миру» завдано відразу з двох сторін. З одного боку – руйнується уявлення про Україну, як продовження Росії, що через якесь випадкове непорозуміння намагаються відірвати «бандерівці».

З іншого боку, Константинополь підірвав саму основу «скреп» – уявлення про Росію як про центр православ’я. Особливо болючим цей удар повинен бути особисто для Путіна, який надзвичайно чутливий до питань, пов’язаних з церквою – навколоцерковні теми займають в його чекістській душі велике місце. Дописувач вважає, що з головних політичних подій 2018 року в Україні можна назвати і закон, що ставить всі крапки над «i» в питанні про російську агресію і боротьбу з нею – «Закон про реінтеграцію Донбасу».

А ще українські спецслужби довели, що здатні працювати і розкривати змови. Свідчення – інсценування замаху на Аркадія Бабченка. А серед трагікомічних подій 2018 року публіцист називає зникнення зірки Надії Савченко і заміна бандита Захарченка на шахрая Пушиліна. Перетряска гопницької «еліти» окупованого Донецька мала, на думку автора, серйозний вплив на життя його мешканців, але навряд чи заміна кримінальників шахраями має якесь реальне значення, якщо тільки в наступному році Київ, не дай Бог, не побачить, що це спрацює як частина якогось політтехнологічного плану щодо «реінтеграції Донбасу» на російських умовах. З іншими коментарями до подій минулого року дописувач знайомить в матеріалі «На землі і на небі. Перемоги і поразки, з якими закінчують рік Україна і світ».

Або Москва побачить конструкцію, що дозволяє без втрати обличчя піти з Донбасу протягом року-півтора, або Київ отримає ще більш масштабний конфлікт із невеселими наслідками, пише дописувач інтернет-видання «Главред» політолог Олег Волошин. Часу на очікування ще п’ять років у Кремля немає. І в України також. Тому дописувач вважає, що результати виборів у 2019 році мають вирішальне значення для України. І саме тому, на думку політолога, український виборець не повинен беззаперечно вірити нікому з політиків. Йому потрібно думати. Бажано щодня. А ще краще при кожному зіткненні з політичними подіями та новинами про них. І мало що брати на віру. Інтелектуальні лінощі – головна проблема українського суспільства, переконує автор. Люди наївно продовжують вірити шулерам, які навчилися красиво говорити. Причому, говорити не щось розумне і нове, а просто те, що виборець від нього хоче почути. Людина, що мислить, не може не розуміти, що немає хороших і поганих політиків. Є ті, хто може реалізувати його очікування, і ті, хто не може. Причому мати інструментарій для втілення. Тому обирати треба не красивих або балакучих, а найбільш адаптованих до нинішніх викликів. На цьому політолог наголошує в публікації «Вибори-2019 вирішать головне питання України».

Зважаючи на російську агресію, зовнішньополітичними пріоритетами України у 2019 році будуть, перш за все, відновлення територіальної цілісності, деокупація Криму й Донбасу і проблеми з вирішенням російської мілітаризації Азовського моря. В цьому в інтернет-виданні «Лівий берег» переконує голова парламентського Комітету в закордонних справах Ганна Гопко. Щодо перспективи членства і в ЄС і в НАТО, то, на думку Гопко, українська дипломатія і взагалі держава буде проходити тест на здатність відстояти державну незалежність, – адже у 2019 році багато кому захочеться через можливість приходу проросійських сил здійснити реванш і почати хитати зовнішньополітичний курс. Хоча більшість українців сьогодні підтримує вступ до ЄС та НАТО, деяке зростання підтримки позаблоковості – це вже наслідок діяльності прокремлівських медіа, які діють в Україні. Українське суспільство страждає політичною амнезією і забуває, що позаблоковість не врятувала Україну від російських танків, від зелених чоловічків і не врятує в майбутньому. І те, що робили деякі попередні президенти з прем’єрами – намагалися йти в Європу паралельно з Росією, така шизофренія ні до чого доброго не приводить, переконує народний депутат. Стаття називається «У 2019 році українці складатимуть іспит на зрілість, а держава – на міцність».

«Чи насправді Лукашенко погодився лягти під Росію» – у статті під таким заголовком дописувач сайту «Главком» журналіст і блогер Денис Казанський аналізує, чому він не поспішає вірити російським ЗМІ, що Лукашенко здався Путіну. Єдине, що в цій історії точно відомо – Білорусі знову потрібні російські гроші, і Лукашенко готовий йти на різні хитрощі, щоб їх отримати. У тому числі обіцяти Москві здачу суверенітету. Багато хто вважав, що Лукашенко – талановитий управлінець, якому вдалося побудувати успішну і стабільну державу. І ось все йде до того, що модель Лукашенка не життєздатна. Тобто, доволі довго виходило жити в борг, вибиваючи все нові й нові дотації для своєї економіки, але за ті майже два десятиліття, які Росія дотувала економіку Білорусі, Лукашенку не вдалося створити по-справжньому міцну, незалежну країну. І що без російських вливань Білорусь, як і раніше, немічна, і взагалі може припинити своє незалежне існування.

Ірина БІЛА, Радіо Свобода