Медика, який у якого вся грудь в орденах бо «на собі десятками виносив», який вдруг «забув» дорогу до госпіталю куди виносив.

Чувака, якій пішов водієм-волонтером, бо пообіцяли УБД.

Патріота, який «народив» дитинку щоб не йти в армію, а потім кинув її з мамою бо вже не беруть, бо вже контракт.
І багато чого ще.

Щоразу це ніби вступаєш в рідку калюжу гівна. Потім скидаєш це гівно і йдеш далі рубаючи всі можливі мости і зв’язки з цим непотребом. Просто йдеш, бо ти безсилий, адже до того як зрозумів, шо це гівно ти не збирав доказів, бо ж хто збирає компромат на своїх? А отже нічого не доведеш.

В такі моменти хочеться послать все це під три чорти. Однак згадую тих, хто воює за людей, а не за цяцьки, витягує, рятує, допомагає не за якісь преференції, а тому, що не все одно в якому світі жить, і все стає на місця.

Знаю що у багатьох виникають схожі питання. Бачу по стрічці. Забийте. Не воюйте з гівном. Бо в битві можна заляпатися по самі вуха. Краще спрямовуйте енергію туди, де вона потрібна. На боротьбу зі справжнім ворогом і на допомогу справжнім своїм.

Руслан ГОРОВИЙ, “Форпост”