Інґа Кейван: А небо біліє руною, Незвіданим, незбагненним…

Її не сплутаєш ні з ким. Чернівчанка Інґа Кейван посідає власне, особливе місце на мапі сучасної української поезії.
З одного боку – легкі, як повітря, вірші, з іншого – глибокі, філософські роздуми та ліричний щоденник. Поезії, що спонукають до думки, надихають й водночас переконують, що й дійсно без гарного поетичного слова – життя прісне й немає сенсу.
Нині в нас нова зустріч з поеткою (перед тим друкували вірші Інґи Кейван рівно рік тому) : знайомимо читачів з новою добіркою нашої авторки, щойно отриманою зі столиці Буковини.

ВІРШІ ІЗ ПОШТОВОЇ СКРИНЬКИ 2

~~~~~~~~

Знятися з гілки,

Із гнізд насиджених

І полетіти до скель базальтових –

Не озираючись, швидко, стрілами,

Позаду лишаючи спогадів клапті,

Які опадуть на землю попелом,

Змішаються з глиною і чорноземом,

Розпадуться, як древні забуті рукописи –

Проростуть споришем, гіркувато, у генах.

(7.03.2018

~~~~~~~~

Місяць тремтить

Серед квітів магнолії,

Мов сива пір’їна

Жар-Птиці.

Вона загнана,

Втомлена ловами,

Їй давно нічого

Не сниться.

Вона розглядає

На старій мапі

Своє тридев’яте

Царство.

І знає, що Царства

Давно немає,

Немає куди вертатись.

Вона вириває

Останню пір’їну,

Немов золотий

Промінь,

І пише казки

Про забуту Країну,

Як пишуть

Листи

Додому.

(22.04.2018)

 

 

~~~~~~~~

Хмарина на небі – латкою.

Птахи – нижче і високо.

Змагаються з гравітацією,

Зшивають чотиривимірність.

Дерева гілками тягнуться –

До болю у нервах-корінні.

Вони б спробували, наважились,

Випростовують стовбурів спини,

За повітря струни хапаються,

Та їх знов птахи обсідають

Втомленими гравітацією,

Захеканими тілами.

(1.05.2018)

 

 

НЕСКІНЧЕН(Н)А КАЗКА

Б’ється об скелі

І піниться море,

Згадуючи, як було

Тихим озером,

Як любило пестити

Шовковий берег,

Як у Місяця світлі

Гідри й тритони

Співали шлюбні пісні

Й кохалися.

А змієнога богиня,

Яка не знала

Ні смерті, ні старості,

Довіряла водам його

Ніжне тіло.

Таке ніжне й вразливе,

Незбагненне, як писанка.

І мов писанка, світ її –

Несподівано вислизнув,

Розколовся і зник –

Тепер піниться море.

А думки,

Наче душі волхвів

Хороводять.

Береги поросли

Прямовисними скелями,

Як горами залізними –

Межа між світами.

Медитують на скелях

Правічні межники

І чують, як Час

Шурхотить стежками –

Так само втомлено, але невпинно,

Як, збиваючи пальці й засмаглі коліна,

Біжить амазонка,

Рятуючи сина,

На дев’яту гору

До мудрої Баби:

Вона древня така,

Що на все дасть пораду.

Світ запліднюють

Усюдисущі кульбаби,

А під ноги стеляться спориші.

Мов галактика,

Посеред трав курка Ряба,

Як знамена Життя,

Майорять пелюшки.

(10.05.2018)

 

 

~~~~~~~~

Тріщини на білому,

Електричний запах,

Світ – сухою глиною,

Порепаними п’ятами.

Вигнулись дельфіни

Сірими тілами.

Світ закрився крином,

Згорнувся замовлянням.

Ланцюжки – вужами

На трипільській глині,

Скручені, як пам’ять,

У тугі пружини.

Слова знов немає –

Хвилями і знаками

Простір промовляє,

Сходячи лататтям.

(7.06.2018)

 

 

~~~~~~~~

Біле – як руна порожня,

Мов ґудзик останній

На оболонці,

Падає криком сороки

З неба,

Віщуючи холод,

Тривожачи гнізда.

Напнулися стебла

Зубами дракона Аета,

Вітрилами аргонавтів,

Мов зрада царівни Медеї –

Крові, народу, тата.

Стискається атмосфера,

Розплющуючи у пляму,

До дна притулилися риби

Своїми слизькими тілами.

Гори стають островами –

Маленькими плямами суші,

Немов на снігу – слідами,

Як на долоні – окрушини.

А небо біліє руною,

Незвіданим, незбагненним.

Душ, у галактики скулених,

Летять золоті перетини.

(10.06. 2018)

 

 

~~~~~~~~

Ім’я розпадається

Оболонкою насінини.

Цього не стримати –

Незворотно, невпинно.

Так має бути,

Так призначено.

Невідоме, сплутане

Проросте значенням,

Проросте смислом

І чимось іншим.

Ім’я розпадається,

Судинами – тріщини.

(12.06. 2018)

 

 

Γνώμων[1]

У центрі пустелі,

В епіцентрі пам’яті

Стоїш нерухомо –

Тіні падають.

Вказуєш час,

Зміни дня і ночі,

Зміни епох.

Мовчиш, не пророчиш.

Світ дзиґою крутиться –

Відкидаючи тіні,

Стоїть нерухомо

Вічна жердина.

(23.06.2018)

 

 

~~~~~~~~

Лише із болю

Виростає справжнє,

Лише розриваючи оболонку,

Роздираючи на клоччя кокон –

Колишню форму

Звичного існування.

Розрізаючи кокону горло –

Тільки так здобувають волокна

Для нових волі і тіла,

Тільки так

Вирощують жили.

Майбутнє проростає

Наконечниками і списами.

Дякуй болю,

Молися до нього,

Бо лише із нього

Виростає

Справжнє.

(23.06. 2018)

 

 

НЕОДНОЗНАЧНО

Сплутано, як лінії на долонях.

Це не ҐуґлМепс –

Не введеш у пошук,

Не сплануєш

Функціональний зонінґ.

Сплутано, мов небо над містом,

У яке стовпи і будинки

Закинули сіті.

Небо, наче кавун, тріснуло,

І із нього птахи висипались.

Запахло водою і свіжістю –

Північно-західний вітер

Заспіралюється перфострічкою,

Кодом Бодо вірші пише.

Сплутано від цього ще більше,

Панує тотальна сецесія.

І знову хвостом своїм давиться

(Бо слабує на аутофагію)

УробороснагFindesiècle.

Сплутались лінії на долонях –

Вдивляється Всесвіт у них

Безпорадним супутником, дроном.

Може спробувати ҐуґлМун?

І завершити цю Одіссею

Космічну нудну.

Функцію МейкМейкерзупинено.

GoogleEarth

GoogleSky

GoogleMoon

Максимальне наближення.

(7.07.2018)

 

 

~~~~~~~~

Небо накручує на антени

Хмар повітряну вату.

Літо стиснуло вишні у жмені,

Як дитинча зашмаркане

На фотографії в стилі «сепія»

Майже сторічної давності.

Тінь штахетини на стежці накреслила,

Горобці у пилюці купаються.

Фото старе, мов кадр уповільнений,

Завмерло, грозу віщуючи.

Стікають міськими звабливими схилами

Сади, будиночки, вулиці.

(9.07.2018)

 

 

ЗІ СВІТЛЯКАМИ У ГОЛОВІ

Блакитні світляки

Потерчатами

Вказують шлях.

Колись же він мав

Початися

Шлях назад.

Колись відчинитися мала

Брама ця –

У межі свого ареалу.

На світляків,

Як на живця,

Реагує сигнальна система.

«Пункт призначення – за кілька кроків», –

Передає GPS-антена.

(13.07.2018)

 

 

~~~~~~~~

Тінь від імені падає

Павутинкою лінії серця

На поверхню долоні –

Ледь вловима, тремка,

Як задавнений спомин.

Тінь від імені з ним

Із одного кореня

Пророста, наче крин

Під ярою повнею.

На долоню – ключем,

На шляху – другим диханням,

Вслід за світлом стече

Тінь від імені.

(3.08.2018)

 

 

~~~~~~~~

Хочеться верліброво,

Вільним віршем,

Немов у часи óні,

Та кроки сповільнюєш,

Дихання стишуєш,

Стискаєшся ембріоном.

І знову у клітку

Силабо-тоніки

Себе заганяєш солдатом –

Крокує розум стрункою коробкою,

Свідомість – системною платою.

Така нерозхристаність

Ритмо-мелодики

Працює ткацьким верстатом

Приречено вірної Пенелопи –

Задля сина і для Ітаки.

І навіть якщо

Піддашся верлібру,

Його первісній стихії,

То тільки заради

Нового Світу –

На острові Ея Кіркою.

(12.08.2018)

 

 

~~~~~~~~

Як істота з Соляріса,

Мусиш вчитися

Поступово

Жити окремо

Кожним нейтрино,

Аби більше не бути

Тінню.

Не відриватися, розриватися, рватися,

А просто прийняти рішення

І від’єднатися

Та полетіти модулем-капсулою

У космос відкритий,

Численні всесвіти,

Подалі від недобога –

Медузо-планети.

(23.08.2018)

 

 

АРХАЇЧНЕ

Моє небо,

Як у предків моїх,

Зелене.

У ньому літають

Золоті і срібні птахи,

Які скидають пір’я,

Немов насіння,

І із нього

Виростають міфи й казки.

В моє небо дивляться

Матері сарматів,

Тримаючи напоготові мечі.

Вони вміли народжувати

І вбивати,

Боронячи честь, синів і степи.

У моєму небі

Достигле Сонце –

Пахне, наче

Терпкий золотий ранет,

А навколо кружляють планети-оси.

Різнотрав’я, неначе мізинський секстет.

Моє небо –

Зелена крона.

У гілках її – брама й ключі.

Моє небо в часах óних.

Моє небо –

Дім і спричин.

(24.08.2018)

 

 

ПОШЕПКИ (МАЙЖЕ МОВЧКИ). БЕЗ ЕВФЕМІЗМІВ

Щоразу у серпні

Відчуття близької смерті.

І тоді понад усе у світі

Хочеться любити і жити.

Але хтось у спину

Тисне поглядом грізним

І категорично так: «Пізно».

І це все майже нестерпно,

Та однаково хочеться жити –

Не вмерти.

Тягне озирнутися,

Але не озираєшся.

Випурхуєш пташкою

І знову ховаєшся.

(25, 27.08.2018)

 

 

GOODTIMES

Танцюю з Kovacs

Під «50 ShadesOfBlack»

Танцюю по твоїй тіні –

Вона стрілкою у напрямку

Don’tback.

І не спинити цей відцентровий рух.

Кружляю по спіралі,

Як історія, як дух.

За мною підіймаються древні папороті,

Сліди заповнює мох.

Я не можу спинитися –

Не можу здатися.

Цього разу все буде супер,

If I don’t back off.

(30.09.2018)

 

 

~~~~~~~~

Тихо скрадаюся

М’якими лапами,

Поступово хід свій стишую.

Всередині музика ФренкаЗаппи –

«Directlyfrommyhearttoyou».

Зараз важливо не втратити ритм,

Рівновагу, натягнутість струн –

Цього не збагнути тим, хто ситий,

Тим, на кого не дивиться Moon.

…такий Moon.

(30.09.2018)

 

 

~~~~~~~~

Руни проростають мохом,

Вітер підхоплює спори смислів.

На якусь частку миті здалося,

Що човен уже біля берега –

Треба плисти

У вечірні липкі тумани,

У чужі незнайомі землі –

Проростати на них синами,

Як руни – мохом,

Як міфами – стели.

(16.12.2018)

 

 

І ПРО ПОГОДУ

А вам все – дороги,

Вам все – любов.

Он Камчатку знов трусить.

Звісно, звично,

Для сейсмічно активних зон.

Постійні тертя у зоні субдукції –

І стрясає Камчаткою,

Труситься,

Трусить.

І нащо «вєлікай» постійний цей клопіт,

Цей Алькатрас, ця сейсмічна колонія?

Вони ж мають мирний Кримський півострів,

То хай би віддали

Камчатку

Японії.

(21.12.2018)

 

 

~~~~~~~~
Щось чи хтось

Ховається у деталях,

А Бог –

У нейронах.

Блукає ними

У своїх сандаліях,

А може, у берцах

Чи у ботфортах.

І вишиває нейронні полотна

Хрестиком, гладдю,

Викладає нейронні зв’язки

Бісером,

Затримується і розростається

На особливо складних стадіях.

І все це так цікаво

Й красиво водночас,

І не бородато, і не суворо –

Носити в собі нейронного Бога

І, власне, бути Богом.

(30.12.2018)

 

 

~~~~~~~~

Залишайте лапи в снігу,

Залишайте запах.

Світ збігається,

Наче ртуть –

Скоро паводок.

Ще не довго стеблинам цим

Обмороженим

Берегами в снігах брести –

Скоро, скоро вже.

(31.12.2018)

 

 

~~~~~~~~

А коли сонце сідає,

Приходить ніч

(Феноменально, правда ж?),

А з ніччю – інший світ.

Він відчиняє браму –

Хоча і не для всіх,

Та всім туди й не треба.

Мовчи.

Печать.

Засніть.

(5.01.2019)

 

[1] Ґномон (гр.) – той, хто знає.

Інґа КЕЙВАН – для інтернет-ґазети “МАЙДАН

Довідка:

Інґа Кейван (Інґа Іларіївна Кейван)  народилася 25 грудня 1976 року  в Чернівцях.

Поетка,  літературний критик, літературознавиця, авторка статей та репортажів на літературні, культурно-мистецькі теми. Кандидат філологічних наук, лавреатка першого Літературного конкурсу імені В.Коваля (2002 рік), а також премії  Пауля Целана (2015).

1999 року  закінчила Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича за фахом  “Українська мова та література”.

Від 2002 року була викладачкою катедри української літератури ЧНУ імені Федьковича.

Авторка лібрето і текстів (окремих – у співавторстві з Євгеном Воєвідкою) мюзиклу “То лише казка…” (музика Євгена Воєвідки), окремих текстів рок-опери Євгена Воєвідки “Берестечко”.

Авторка книги «Світ на дотик»: (Вибране) – Чернівці : Місто, 2002, Саме за неї отримала премію імені Вадима Коваля (засновану 2002 року  в столиці Буковини на честь талановитого поета-дев’ятдесятника, який трагічно загинув молодим.) Для визначення її лавреатів відбувався конкурс серед молодих поетів. Нагороджували  переможців  виданням їхніх перших поетичних збірок. Авторка збірки “Тінь Базальту. Тіло Базальту” (Чернівці: Букрек, 2014), куди увійшли три книги: “Тремтіння сфер”, “Коли Бог приходить”, “Тінь Базальту. Тіло Базальту”.

Серед поетичних книг, написаних за останні роки,  – “Вірші на стінах”, “Діти Беслану”, “Книга Ґолема”.

Неодноразово у Чернівцях організовувала і модерувала літературні заходи.

Автор ідеї та головний редактор сайту літературної критики “ЛСД” (Література. Сучасність. Діалог).

Нині Інґа Кейван – речниця, PR-менеджер чернівецького  «Видавництва ХХІ».

 

Коментарі заблоковано.

Публікації

06.01.2019 08:04.
Майдан
,