– Коли Ви спілкувалися із патріархом Єрусалимським, то один з ключових політиків, який зараз досі грає одну з головних ролей, завадив зробити деякі кроки для того, щоб тих перемовин не відбулося.

– В моєму житті, якщо ми говоримо про церковну стезю, це була одна із принизливих розмов. Тому що Патріарх мені декілька разів хотів нагадати, що, “пане Президенте, це у вас питання політичне – створення української помісної церкви”.

– Тобто тодішня прем’єрка Юлія Тимошенко, до того, як ви приїхали до Єрусалимського партріарха,  вже мала з ним розмову?

– Так.

– І казала, щоб він не квапився?

– Так. Цю установку піднесли як політичну. Я апелював до того, що “Ваше святосте, подивіться отам на вулиці 12 мільйонів, оті 12 мільйонів благають, вимагають відповідно до православних канонів мати свою національну церкву. Чому я, як пересічний громадянин, як вірний своїй церкві, не можу мати це благо?

– Як ви вважаєте, чому тоді так сталося?

– А це не тільки тоді, Ви знаєте. Я таку історію бачив у Брюсселі, коли чотири роки тому наша опозиція їздила від 2010 до 2013 року, щоб ЄС не ухвалював рішення з асоціації, рішення з лібералізації візового режиму. От ми прийдемо, тоді при нас ми все це зробимо. То  була аналогічна проблема, коли ми ставимо на аналіз церковне питання. Я зустрів, на жаль, замість того, щоб дружньо взятися всім за це, говорити, який це важливий це фактор для держави, для нації,  людей, які експлуатували це як політичний фактор. На жаль. Але, можливо, від того ми й міцніші.

Джерело