Бо трохи сумно, коли навіть у свята українці не перестають між собою гризтися. Тому такий віршик народився.

Із року в рік. Від свята і до свята
У слові – Бог, у помислах – розбрат.
Багатий стіл, нічим не бідна хата,
Але ізнову чимсь не вгодив брат.

Високе небо. Сніг. Парфуми хвої.
Тепло шлють зорі, але знов біда:
Що коїться з тобою і зі мною
У тиху ніч священного Різдва?

Чи тільки на майданах ми єдині?
Чи в бліндажах? А повсякчас – не ті.
Зліпи нас, Боже, наче маківчини
Солодким медом рідної куті.

Роман ОНИШКЕВИЧ

Джерело