Старанно допомагаючи апостолам в обдаруванні нужденним християнам милостині і задоволенні їх необхідних потреб, святий Стефан (святий Степан), повний віри та сили духу, здійснював серед народу великі ознаки та чуда. Він зціляв хворих, сліпим повертав зір, кульгавих робив здатними ходити. Благодать Святого Духа вабила його любов’ю до утвердження віри у вірних, а невірних своїх співвітчизників викривав у невірстві і вбивстві Спасителя.

Писання оповідає, що деякі з синагоги, з Кілікії та Азії вступили в суперечку з архідиаконом Стефаном, але не могли встояти проти мудрости й Духа, коли він говорив. Тоді, осоромлені, вони вдаються до наклепів: навчивши деяких людей сказати, що диякон Стефан не перестає вимовляти хульні слова на Мойсея і Бога, вони збурюють народ і старших і схопивши святого, тягнуть його в синедріон.

Вирували пристрасті, кипіла лють навколо, але незворушно стояв серед цих вбивчих зборів лагідний Стефан (Степан), і обличчя його сяяло, як лик Ангела. І всі, бачачи його, дивувалися. Коли він доводив, що розіп’ятий ними Христос є істинний Месія, Якого передбачали Пророки, то вони слухали його з обуренням і гнівом.

Коли ж на закінчення сказав: “Твердошиї, люди з серця й вух необрізаних! Ви завжди противитесь Духу Святому, як ваші батьки, так і ви. Кого з пророків батьки ваші не переслідували? Вони повбивали, тих хто звіщав прихід Праведного, зрадниками та вбивцями Котрого стали нині ви” (Дії 7, 51-52), то від цих слів вони запалилися гнівом у серцях своїх, і скреготали на святого зубами. А Стефан первомученик, повний Духа Святого, звів очі на небо, побачив славу Божу й Ісуса, що стоїть по правиці Бога, і сказав: ось, я бачу відчинене небо, і Сина Людського, що стоїть по правиці Бога (Дії 7, 54-56).

Вони ж, кинувшись на нього, вивели його за місто і там, в долині Кедрон біля Єрусалиму каменували славного воїна Христового, який молився, кажучи: Господи Ісусе! прийми дух мій (Дії, 7, 59). Обливаючись кров’ю і знемагаючи, він схилив коліна і вигукнув: Господи! Не вважай їм це за гріх! (Дії 7, 60).