В Україні ж націоналісти також неодноразово вимагали опублікувати список колишніх агентів КДБ СРСР. Зокрема, тих, котрі перебували, або перебувають на державних посадах. Однак цього не відбулося.

Чому досі в Україні не відомі прізвища колишніх агентів КДБ? Чи такі люди можуть і сьогодні працювати в українських держструктурах? І за яких умов можливе розсекречення таких агентів? Про це “Вголос” питав у генерала СБУ Олександра Скіпальського, історика Руслана Забілого, екс-заступника голови СБУ Віктора Ягуна й історика Ярослава Сватка.

 Чому в Україні досі не оприлюднили імена колишніх агентів КДБ?

 Олександр Скіпальський:

Починаючи з 1988 року, коли під час «перебудови» почалися демократичні процеси, із окремих республік СРСР (а в Україні перш за все зі західних областей) вже тоді почали вивозити найбільш таємні матеріали, які стосувалися національно-визвольного руху, агентури тощо. Аби їх не захопили та не сталося витоків інформації. Починаючи з 1990-го був наказ із Москви переглянути матеріали та знищувати їх. І  КДБ УРСР цим активно займалося. Хоча значну частину таких матеріалів свого часу продублювали.

 Руслан Забілий:

Республіканське КДБ УРСР, маючи досвід того, що сталося у Латвії 1991 року, оперативно та швидко спрацювало. Картотеки агентури УРСР, які були не дуже важливими, знищили 1991-го: спалили відповідно до одного з наказів керівників тодішнього СРСР. А ті, які мали важливе оперативне значення, тодішній голова республіканського КДБ Микола Галушко вивіз до Росії. Тому зараз якоїсь агентурної картотеки співробітників КДБ не існує.

 “З’ясувати, хто займався агентурноюдіяльністю, можна

Усе ж, чи можна було б таких агентів встановити?

Руслан Забілий:

Хоча й неповний, та все ж частково зберігся масив оперативних документів у Галузевому державному архіві СБУ. А це означає, що можна з’ясувати, хто займався агентурною діяльністю відповідно до цих документів. Можна було б відновити частково та встановити агентів радянської мережі, радянських спецслужб за різними напрямками діяльності. Наприклад, тих, котрі допомагали боротися з дисидентами та націоналістами до кінця існування Радянського Союзу. Можна відновити і знайти інформацію про агентів та їхню діяльність щодо поборювання Української греко-католицької церкви й інших релігійних рухів. Також тих, котрі боролися із «вліянієм Запада» тощо. Загалом спектр дуже широкий. І Галузевий державний архів у цьому контексті є незвіданим ґрунтом із огляду на величезний масив документів.

Тому робота у цьому плані лише починається. Головне, щоб був інтерес та зацікавлення суспільства до цієї проблематики. Бо жодних обмежень ніби й немає. Адже є закон із пакету законів про декомунізацію, що стосується доступу до архівів колишніх карально-репресивних органів.

Чи можна було б серед агентів знайти колишніх і теперішніх працівників держструктур?

Ярослав Сватко:

Державні органи УРСР перейшли в проголошену незалежну Україну з  усім персоналом. КГБ УРСР перейменували в СБУ, але всі, хто хотів залишитися працювати, залишилися. Разом зі своїми списками, інформаторами, агентами тощо. Та й хто їх міг змусити відкрити списки інформаторів, якщо вони мали свій парламент, уряд, президента?

Віктор Ягун:

Серед працівників держструктур таких осіб знайти можна. Тому ми ніколи й не отримаємо доступу до цієї інформації. Адже, зважаючи на те, що ці картотеки свого часу вивезли до Москви, такою інформацією користується ФСБ Росії. І завдяки їй час від часу Москва тисне на цих людей, або просто отримує потрібну інформацію.

Якщо інтерпретувати ту інформацію, яку отримали після оприлюднення латвійських карточок, то, напевно, можна було б і в нашому уряді, і в церковних, і в культурно-мистецьких та освітніх колах знайти агентів.

Причому тут варто зазначити, що в агентурний апарат Радянського Союзу можна було завербувати людину, котрій виповнилося 18 років. Тому таким людям зараз близько 45-50 років. І вони небезпечні для держави, особливо, якщо перебувають “на верхах”, бо  можуть мати контакт з ворогом. І це вже питання до нашої СБУ, яка має такі контакти виявляти.

“Колишні агенти КДБ до сьогодні працюють в українських держструктурах. Декотрі — на Росію”

Олександр Скіпальський:

Понад 90 % співробітників КДБ 1991 року прийняли незалежну Україну та присягу. Та й колишні агенти КДБ до сьогодні ще працюють в українських держструктурах на різних посадах. І при цьому дехто працюють на Україну, а дехто, ще й майже відкрито, — на Росію. Тому в Україні потрібно було не безрезультативний закон про люстрацію ухвалювати, а створювати спеціальну комісію. Аналізувати матеріали, опитувати колишніх співробітників КДБ, котрі залишились в Україні, яких ще багато, й які знають про цю агентуру.

Ярослав Сватко:

Не виключено, що частина донощиків КДБ підписалась “нести” інформацію до СБУ, й якщо вони справно це роблять, то, звісно, в СБУ їх не збираються здавати. Реально оприлюднити без великої шкоди для оперативної роботи можна тих агентів, котрі вже не живуть, але тут інший чинник: у СБУ працює багато людей, чиї батьки працювали в КДБ або для КДБ. І вони не хочуть “світити” прізвищ родичів.

За яких обставин прізвища агентів, зокрема, й ту інформацію, що у Росії, могли б розсекретити?

Віктор Ягун:

Ми вже переконалися, що оприлюднення незначної кількості латвійських карток спричинило значний резонанс у російському суспільстві. Тому що частина цих агентів повернулася з Латвії зараз живе в Росії. Уявіть собі, що буде, якщо оприлюднять українські картки? Тому у теперішніх умовах це просто неможливо. Оприлюднення таких карток можливе лише після зміни влади на справді демократичну.

Ярослав Сватко:

Формально це питання в Україні могла б вирішити одним законом Верховна Рада. Але досі не відомо, коли вона буде розглядати Закон про приведення СБУ до стандартів НАТО. То що вже казати про більш революційний закон. Є там і багато “демагогів” про права людини та про право на захист особистої інформації, котрі цей закон просто заговорять. І лише у тому випадку, коли народ України проголосує за таких депутатів, котрі будуть балотуватися не за гречку, а за ідею Самостійної України, такий закон ухвалять, а імена агентів КГБ оприлюднять.

Марія ВОЛОШИН

Джерело