За домомогою працівника Національної бібліотеки України ім. В. Стефаника у Львові, кандидата наук п. Ірини Качур вдалося отримати копію пам’ятки, яка зберігається в бібліотеці Оссолінеум у Вроцлаві, і з’ясувати її деталі.

Пам’ятка є вкрай рідкісним виданням, інформація про яке відсутня в будь-яких каталогах та реєстрах латинських стародруків. Отже, ідеться про єдиний відомий (станом на сьогодні) збережений у світі примірник книги, тобто, вона належить до категорії унікатів. Книга обсягом 14 аркушів (28 сторінок) видана в друкарні Яна Щасного Гербурта в Добромилі відомим під ту пору друкарем Яном Шелігою (час роботи друкарні – 1611-1617 рр.). Зазначу, що в каталогах друкарні та видань Я. Шеліги (після Добромиля Шеліга переїхав і творив у Львові і Яворові, де видав 66 друків) книга автора з Дрогобича не значиться.

Подаю повну назву видання:

GRATULATIO

ILLUSTRI AC MAGNI-

FIKO DOMINI

  1. NICOLAO

A ZUROW DANI-

LOWIC,

CASTELLANO LEOPOLI-

ensi, Samboriensi,

Drohobycensi, Bielscensi, Ceruonogradien.

CAPITANEO.

OB RECENS AUCTAM, FAELICI.

terque aditam geminam dignitarem.

A

Zacharia Piekarzevicio Drоhobycensi,

grati obseruantisq, animi ergo facta.

DOBROMILI, Anno Domini, 1614.

 

Переклад: «Вислови подяки преславному та вельможному Панові Д. Миколаю з Журова Даниловичові, львівському каштелянові, самбірському, дрогобицькому, белзькому і червоногородському старості. … Ласкаве пошанування Захарії Пєкажевіча Дрогобицького, з фактами його життя. Добромиль, Року Божого, 1614».

Отже, маємо справу з панегіричним твором на честь Миколая Даниловича гербу Сас – львівського каштеляна, а також самбірського, дрогобицького, белзького і червоноградського старости. Задокументованими фактами його урядової діяльності, згаданій в тексті титулу, є такі: львівський каштелян у 1614-1616 рр., самбірський староста – (хронологія невідома, знаємо лише, що був самбірським економом з 1615 р.), дрогобицький староста – з 1599 р., белзький староста з 1605 р., червоногордський – з 1615 р. (остання наведена дата, відома в історіографії, має бути тепер переглянута, адже твір вийшов 1614 р.). Посідав цілу купу інших урядів, що в тій добі не було рідкістю. Припущення Я. Ісаєвича про те, що панегірик був виданий на честь номінування М. Даниловича дрогобицьким старостою, тепер, зрозуміло, не підтверджується. Радше, причиною появи панегірика було отримання М. Даниловичем уряду львівського каштеляна, який автоматично привів його в члени сенату Речі Посполитої.

Миколай Данилович мав руське походження, його родинним маєтком було містечко Журів у Жидачівському повіті, він мав репутацію багатого шляхтича, політичного та військового діяча Речі Посполитої. Звісно ж, у жодному місті, де він мав уряди, діяч не мешкав, а в деяких, можливо, і не появлявся.

Твір має розгалужену структуру. На звороті титула уміщено герб Сас з невеликим віршованим текстом. В «Oratio» (передмова прозового характеру, яких у творі небагато) на чотирьох сторінках якраз і мовиться про «факти» його біографії, зокрема, акцентується руське походження М. Даниловича, його кар’єра в часи королівства Сигізмунда ІІІ, звитяга у боротьбі проти турків, заслуги перед польською монархією. Знайшлася тут і прив’язка до Дрогобича: «Вшанований всім дрогобицьким костьолом в його присутності…» (вочевидь, саме ця фраза спричинила думку Я. Ісаєвича про написання твору на честь призначення М. Даниловича дрогобицьким старостою).

Далі йдуть поетичні посвяти. Зокрема, виокремлюється «Acrostichis syncharistika» – класичний акровірш, збудований за літерами Nicolaus Danilovic Castellanus Leopoliensis (прочитується за ініціалами рядків по вертикалі). До слова, XVII ст. вважається золотим віком акровірша, тож дрогобицький поет має увійти в окреслений «золотий ряд», адже цей вишуканий жанр поетики був під силу не кожному.

Далі – короткий віршований «Prosfonematicon» (назва грецького походження, означала букв. «подячне слово»), за ним – семисторінковий «Epos» (слово, вістка) (найбільша поезія твору, ця категорія старопольської літератури з’явилася щойно в XVI ст.). Епоси – «героїчні вірші», – писалися під ту пору дактилічним гекзаметром, що ми й спостерігаємо в дрогобицького поета, який оволодів цим жанром античної поетики. Наступні частини   також поетичні – «Ode tricolos tetrastrophos», «Ode monokolos», «Epigrammata». Нагадаю, що оди в старопольській латиномовній літературі нав’язували до літературних взірців Піндара, епіграмати (спольщений варіант лат. Epigramma) – твори, які відійшли від первісного епітафійного взірця і набрали виразного сатиричного забарвлення; у даному випадку маємо справу з суто ліричним твором, однак все одно згаданий жанр наслідував Марцелія і Катулла.

Вкрай цікавий прозовий текст – «Gratulationes civitatum tutelarium» («Подяки міст-сторож/фортець»): Львова, Самбора, Дрогобича, Холма, Белза, Червоногорода. Тут можна навіть припустити, що перелічені міста і були замовниками панегірика своєму старості та каштелянові. Водночас, безсумнівним є те, що автор панегірика вивів Дрогобич в один ряд із найбільшими адміністративними центрами Руського воєводства.

Далі йде ще один віршований панегірик (з досить довгою назвою чи посвятою). Закінчується твір короткою післямовою «Anathesis».

Поетичну вартість та рівень текстів «GRATULATIO» ще належить уважно вивчити та оцінити з мовно-літературної точки зору. Однак вже зараз можна сказати про те, що знання автором творів класичної латератури та їх жанрів, цитати та фрагменти яких розсипані у всіх частинах пам’ятки, та численні алюзії автора до античних авторів та образів – просто вражаючі (в одному вірші слово він навіть записав грекою). Попередньо можна висловити упевненість в тому, що автор пивинен був мати університетську освіту.

Ім’я автора залишається загадковим – воно не числиться в жодних дискурсах польської літератури тієї доби. У числі студентів Замойської академії він не фіксується, альбоми Краківської академії ще належить уважно переглянути.

Те, що Захарія Пєкажевіч був родом з Дрогобича – не викликає сумніву. Мені одразу  вдалося відшукати підтвердження: що в переліку дрогобицьких міщан за люстрацією міста 1564-1565 рр. числиться «Piekarzowicz». Отже, це питомо дрогобицьке міщанське прізвище. Припускаю, що Захарія був сином заможного дрогобицького міщанина – ремісника (можливо, пекаря), що дозволило йому отримати сучасну освіту. Зрештою, він міг працювати міським писарем. Однак, чи мешкав він у місті в 1614 р. – залишається загадкою.

Насамкінець, зауважу, що маємо справу з відкриттям дрогобицького автора, який продовжує славний рід дрогобичан, започаткований та увічнений зірками першої величини – Юрієм Дрогобичем/Котермаком (XV ст.) та Мартином Лятерною (XVІ ст.). Тепер маємо міського поета XVІІ ст. ! Та ще й якого !