Після офіційного початку виборчої кампанії 31 грудня до Центральної виборчої комісії України розпочали подавати документи кандидати, що претендують вибороти пости Глави держави у березні нинішнього року.

Офіційне висунення кандидатів та подавання документів для реєстрації триватиме до третього лютого 2019 року включно. Після цього у п’ятиденний термін відбуватиметься сама реєстрація, відтак восьмого  лютого 2019 року буде останнім днем для цього.

Після цього Центрвиборчком восьмого лютого 2019 року затвердить виборчі бюлетені, тож відмовитися від участи в перегонах  можна буде до сьомого  березня 2019 року.

Щодо передвиборчої агітації, то її кандидати у президенти можуть розпочати від наступного дня після реєстрації і до опівночі 29 березня, за два дні до виборів. Перший тур виборів запланований на 31 березня.

ТСН.ua збирає та оновлює біографічні відомості про всіх кандидатів у президенти, які вже подали свої документи до Центрвиборчкому.

Геннадій Балашов


Лідер політичної партії “5.10”, підприємець. Народився Геннадій Балашов 20 лютого 1961 року в Дніпропетровську.

Закінчив Дніпропетровський державний університет 1987 року (економічний факультет, спеціальність: “Економіка праці”).

Протягом 1990-х у Дніпропетровську Балашов побудував бізнес на здачі в оренду під торгівельні павільйони підземних переходів. Інвестиційний фонд Балашова, один з небагатьох широко відомих і добре рекламованих, практично монопольно зібрав у населення приватизаційні ваучери. “Інвестори” не отримали жодного прибутку.

Від 1998 до 2002 року був Народним депутатом України третього скликання, обраний у виборчому окрузі №27 (Дніпропетровська область). На момент обрання належав до партiї “Міжрегіональний блок реформ”; був членом фракцій Народно-демократичної партії і “Яблуко”. Був членом Комітету з питань фінансів і банківської діяльності.

Від 2001 до  2002 року був членом Громадської ради експертів з питань внутрішньої політики при Президенті України Леонідові Кучмі.

Брав участь у парламентських виборах 2012 року за одномандатним виборчим округом № 221 (м. Київ — Печерський, Солом’янський та Шевченківський район) з результатом 3,48 % (6 місце 3582 голосів). 20 березня 2014 року заснував партію “5.10”. лідерам якої є і сьогодні.

На дострокових виборах Президента України 2014 року підтримував Петра Порошенка.

Був радіоведучим передачі “Стрес-шоу „Психологія грошей“” на “Бізнес-радіо 98,3 fm”, та телеведучим передачі “Шоу Балашова. Психологія грошей” на каналі “Бізнес”. Має дружину і троє дітей — доньок Юлію, Дарину та сина Геннадія.

Роман Безсмертний

Колишній народний депутат, представник України у Тристоронній контактній групі з врегулювання конфлікту на Донбасі, самовисуванець.

Народився 15 листопада 1965 року в селі Мотижин на Київщині. 1983-1990 – навчався на історичному факультеті у Київському педагогічному інституті ім. Горького (нині – Педагогічний університет ім. Драгоманова), спеціальність “вчитель історії”. Служив у армії (1983-1985).

У 1994 році вперше став народним депутатом України (у ВРУ II скликання), отримавши перемогу на мажоритарному окрузі №220 у Макарівському районі Київщини. На той час йому було 28 років. Загалом був депутатом у Раді III, IV та V скликань. У 1997 році став постійним представником тодішнього президента Леоніда Кучми у ВРУ.

У листопаді-грудні 2004 року – комендант наметового містечка на Майдані під час Помаранчевої революції. Від березня 2005 року до грудня 2006 року – голова ради партії “Наша Україна”. Від четвертого лютого до 29 листопада 2005 року – віце-прем’єр-міністр з питань адміністративно-територіальної реформи в урядах Юлії Тимошенко і Юрія Єханурова. Після відставки уряду Юлії Тимошенко долучився до підготовки “Нашої України” до парламентських виборів 2006 року.

Від травня до грудня 2006 року – голова фракції “Нашої України” у Верховній Раді. 2006-2007 роки – голова Центрального виконавчого комітету партії “Народний Союз Наша Україна”. Від 2007 до 2009 року – заступник Глави Секретаріату Президента України.

Від лютого 2010 до червня 2011 працював послом Україні в Білорусі. Від 2015 року Безсмертний представляє Україну у політичній підгрупі контактної групи з врегулювання конфлікту на сході України (Мінський процес ).

Одружений, має троє дітей.

Ольга Богомолець


Народний депутат України. Голова комітету Верховної Ради України з питань охорони здоров’я. Народилася 22 березня 1966 року  Києві у родині відомої лікарської династії Богомолець. Ім’я її прадіда Олександра Богомольця носить національний медичний університет, який вона закінчила у 1989 році, її батьки – Катерина Богомолець і Вадим Березовський – працювали професорами цього ж навчального закладу. Співачка, лауреат українських музичних конкурсів.

В 1993–1994 роках навчалася в США прослухала курс екологічної дерматології в Пенсильванському університеті та курс навчання в Інституті дерматопатології Бернарда Аккермана при згаданому університеті (Bernard Ackerman’s Institute for Dermatopathology at Thomas Jefferson University).

Від грудня 2004 року до жовтня 2005 року була особистим лікарем Віктора Ющенка.

Політична кар’єра розпочалася 2005 року, коли пройшла до Київради за списком “Нашої України” у першій п’ятірці під № 3, 2006 року перейшла у фракцію “Столичні реформи”, яка, в свою чергу, була частиною більшості Леоніда Черновецького. Очолювала постійну комісію з охорони здоров’я та соціального захисту Київської міської ради. Однак у 2008 році заявила про свій вихід з депутатського корпусу Київради.

27 березня 2014 року підготувала документи в ЦВК щодо балотування на посаду Президента України. Наступного дня розпочалася кампанія для збору коштів на грошову заставу кандидата в Президенти України Ольги Богомолець.

29 березня 2014 року подала документи до Центральної виборчої комісії для реєстрації кандидатом на пост Президента України шляхом самовисування. За неї проголосували 2% виборців, а восени пройшла до Верховної Ради за списком “Блоку Петра Порошенка”.

Читайте також: Супрун і Богомолець обмінялися претензіями після провалу медичної реформи

Політик одружена і має чотирьох дітей. У Радомишлі Житомирської області Ольга Богомолець заснувала замок-музей, де експонує колекцію ікон.

На початку грудня у відеоролику, записаному навпроти Михайлівського собору, вона заявила, що йде в президенти, “аби стати гарантом справедливості”. Бо, як стверджує пані Богомолець, “за останні роки українці не відчули збільшення справедливості і гідності”.

Під час виступу пообіцяла справедливі пенсії, справедливу реформу охорони здоров’я, справедливі податки.

Інна Богословська

Екс-депутат Верховної Ради, самовисуванець.

Народилася п’ятого  серпня 1960 року у Харкові. 1982 закінчила з відзнакою Харківський юридичний інститут. Того ж року почала практичну юридичну роботу в Харківській обласній колегії адвокатів. У 1991 заснувала одну з перших у Харкові юридичних служб.

У березні 1998 обрана народним депутатом. У Верховній Раді Богословська працювала у парламентському комітеті з питань фінансів і банківської діяльності, від лютого 2000-го стала першим заступником голови бюджетного комітету Верховної Ради. Законодавчі ініціативи: активна участь у роботі над Бюджетним, Кримінальним, Цивільним, Господарським і Податковим кодексами. У 2001 очолила Конституційно-демократичну партію.

У січні 2003 ініціювала створення громадського об’єднання “Віче України”, мета якого – становлення громадянського суспільства та сприяння розвитку просвітництва, культури та філософії бізнесу в Україні. Від травня 2003 до січня 2004 очолювала Державний комітет України з питань регуляторної політики та підприємництва.

Квітень-листопад 2007 року обіймала посаду заступника міністра юстиції України. У 2007 році пройшла в парламент від Партії реґіонів (№4 у списку). У 2009 році виходила з фракції, оскільки балотувалася на пост Президента. У жовтні 2010 року вона повернулася до Партії реґіонів та її фракції у Верховній Раді. У 2012 року знову була обрана народним депутатом від Партії регіонів (№60 в списку).

30 листопада 2013 після силового розгону Євромайдану заявила про вихід з фракції і партії Партії реґіонів.

Юрій Бойко


Український олігарх, політик, народний депутат України VI і VIII скликань. Герой України, самовисуванець. Народився дев’ятого жовтня 1958-го в місті Горлівка на Донеччині. За освітою — хімік-технолог (закінчив Московський хіміко-технологічний інститут), 2001 року одержав бакалаврський диплом інженера-економіста у Рубіжанській філії СНУ ім. Даля.

Після навчання розпочав працювати майстром на Рубіжанському хімічному заводі “Зоря”, потім очолив завод на посаді генерального директора. Обіймав керівні посади в АТ “Лисичанськнафтооргсинтез”, державній корпорації “Укрвибухпром” (Київ), був головою правління АТ “УкрТатнафта” (Кременчук) і головою Наглядової ради ВАТ “Укртранснафта”.

Від лютого 2002 року до березня 2008 був головою НАК “Нафтогаз України”. Також 2003 року обіймав посаду заступника міністра палива та енергетики. Через два роки його звільнили. А ще через рік, 2006 року, в уряді Януковича став міністром палива та енергетики. Пробув він на цій посаді до 18 грудня 2007 – був звільнений у зв’язку з обранням Верховної Ради VI скликання за списками Партії реґіонів.

11 березня 2010 року Юрій Бойко вдруге обійняв посаду міністра палива та енергетики України. Цього разу вже в уряді Миколи Азарова.

Після Революції гідності та втечі Януковича, брав участь у позачергових президентських виборах. Після поразки на виборах президента, у вересні 2014-го очолив “Опозиційний блок” з яким за результатами парламентських виборів пройшов до Верховної ради. Восени 2018 покинув партію та на вибори президента-2019 пішов самовисуванцем.

Читайте також: ЦВК зареєструвала Бойка кандидатом у президенти

22 серпня 2004 року за визначні особисті заслуги перед Українською державою у розвитку паливно-енергетичного комплексу, багаторічну самовіддану працю отримав звання Героя України.

Виховує трьох синів і трьох доньок.

Віктор Бондар 


Екс-міністр транспорту та зв’язку України (2005-2006), глава партії “Відродження”.

Бондар народився п’ятого листопада 1975 року у Ленінграді (нині – Санкт-Петербург).  У 1992 році закінчив Київське Суворівське військове училище. У 1997 закінчив юридичну академію України ім. Ярослава Мудрого за фахом правознавство, кваліфікація – юрист. Від 1996 року працював у Харкові на посадах юридичного радника Фінансово-промислової групи “Сіґма”, заступника директора Європейського фонду розвитку.

Від вересня 2000 до липня 2005 року працював у Секретаріаті Кабінету Міністрів України на різних посадах. В 2005-2006 роках очолював Міністерство транспорту та зв’язку, 2006-2007 роки –  заступник голови Секретаріату президента України, 2007-2010 роки  голова Дніпропетровської обласної державної адміністрації.

Від 2010 до 2012 року працював на посаді заступника голови Державної митної служби України. У 2012 році обраний народним депутатом України у мажоритарному виборчому окрузі №191 на Хмельниччині. У 2014 році повторно обраний народним депутатом України. Від 2015 року – голова партії “Відродження”.

Розлучений, виховує чотирьох дітей.

Олександр Ващенко


Лідер виборчого блоку “Влада Народу”. Народився четвертого травня 1962 року в місті Покров на Дніпропетровщині.

27 листопада 2005 року створено новий передвиборчий блок “Влада народу”. Ініціаторами його створення виступили, “Партія духовності і патріотизму” на чолі з Анатолієм Шевченком та “Партія захисту пенсіонерів” на чолі з Олександром Остапенком. Головою новоствореної партії обрали громадського діяча Олександра Ващенка.

Разом зі своїм виборчим блоком брав участь у парламентських виборах 2006 року, проте до Верховної Ради потрапити не вдалося. Після цього у виборах блок участі не брав.

Окрім того, що він є головою “Влади Народу”, відомо, що Ващенко закінчив Дніпровський національний університет та є президентом Міжнародного центру економіки та права.

Олександр Вілкул


Народний депутат від “Опозиційного блоку”, екс-віце-прем’єр-міністр. Народився 24 травня 1974 року у Кривому Розі. Закінчив Криворізький технічний університет (1991–1996), гірничій інженер.

1997-1998 рр. – начальник комерційно-фінансового управління ВАТ Південний гірничо-збагачувальний комбінат (Кривий Ріг). 1998-2001 рр. – заступник генерального директора з комерційних і фінансових питань управління ВАТ Південний ГЗК. 2001-2002 рр. – заступник президента з економіки та зовнішньоекономічних зв’язків громадської організації Академія гірничих наук України. 2003-2004 рр. – генеральний директор ВАТ Центральний гірничо-збагачувальний комбінат (Кривий Ріг).

Вперше потрапив до Верховної Ради у 2006 році від Партії Регіонів (59 номер у списку). У 2007 році на позачергових виборах знову став народним депутатом, (76 номер у списку Партії Реґіонів).

Від березня 2010 до грудня 2012 Вілкул очолював Дніпропетровську обласну державну адміністрацію. Від грудня 2012 до січня 2014 року – віце-прем’єр-міністр України.

Після втечи у 2014 році тодішнього президента Віктора Януковича частина Партії реґіонів була перетворена на “Опозиційний блок”, який потрапив до Верховної Ради на виборах 2014 року. Вілкул тоді був другим номером у списку.

На місцевих виборах восени 2015 балотувався на посаду мера Дніпропетровська, однак програв Борису Філатову. Нині – член комітету парламенту з питань європейської інтеґрації.

Одружений, має доньку. На вибори президента-2019 висунутий партією “Опозиційний блок”.

Микола Габер

Голова Патріотичної партії України, самовисуванець.

Габер народився 29 жовтня 1960 року в с. Великозименове Одеської області. Освіту здобув в Одеському державному університеті ім. Іллі Мечникова у 1987 році на біологічному факультеті. За фахом – біолог. Від 1988 – науковий працівник в Інституті зоології АН України.

Працював головним директором і головним редактором у видавничій корпорації “Експрес-кур’єр”. Був членом Політради Конституційно-демократичної партії. Від 1998 по 2002 – народний депутат України 3-го скликання, обраний за списками Прогресивної соціалістичної партії України, №10 в списку.  Балотувався у президенти в 1999 році.

У березень 2006 року – кандидат в народні депутати України від Блоку “Патріоти України”, очолював партійний список. Втім, тоді до парламенту не потрапив.

Одружений. Має чотирьох  дітей і трьох  онуків.

Анатолій Гриценко


Колишній міністр оборони України, голова партії “Громадянська позиція”. Народився 25 жовтня 1957 року в селі Багачівка Звенигородського району Черкаської області.

У 1979 році закінчив Київське вище військове авіаційне інженерне училище. У 1993 здобув освіту в Інституті іноземних мов Міноборони США, в 1994 – оперативно-стратегічному факультеті Університету Військово-повітряних сил США, в 1995 – в Академії Збройних сил України.

За 25 років армійської кар’єри проходив службу в стройових частинах, працював викладачем у військовому вузі, на штабних посадах в Міноборони України, очолював Управління проблем військової безпеки і військового будівництва Науково-дослідного центру Генерального штабу Збройних Сил України.

Гриценко – полковник запасу, кандидат технічних наук, автор понад 100 наукових праць, виданих в Україні, Бельгії, Нідерландах, США, ФРН і Швейцарії.

2004 року Гриценко працював у виборчому штабі Віктора Ющенка, брав активну участь в написанні програми опозиційного кандидата на пост президента.

Гриценко – тричі глава оборонного відомства. Перше призначення на цей пост отримав в лютому 2005-го в уряді Юлії Тимошенко. Потім керував відомством в уряді Юрія Єханурова. Четвертого серпня 2006 року призначений головою Міноборони в уряді Віктора Януковича Верховною Радою за квотою президента Ющенка.

На позачергових парламентських виборах у 2007 році пройшов до Верховної Ради під №4 пропрезидентського блоку “Наша Україна – Народна самооборона”. У 2012 році знову пройшов до Ради, але по списку партії Батьківщина (№3). Член комітету ВР з питань боротьби з організованою злочинністю і корупцією.

14 січня 2014 Анатолій Гриценко вийшов з фракції “Батьківщина” “у зв’язку з неможливістю впливати на рішення, що ухвалюються”.

Гриценко вже балотувався на пост президента двічі – у 2010 та 2014 роках. На виборах до Верховної Ради в 2014 році очолив список альянсу “Громадянська позиція”, який не зміг пройти в парламент, оскільки не зміг набрати необхідні 5% голосів.

Одружений. Дружина – Юлія Мостова – відома журналістка, головний редактор газети “Дзеркало тижня”. Має чотирьох дітей (два сини і дві дочки).

Олександр Данилюк


Адвокат, громадський діяч, громадського руху “Спільна справа”, колишній радник міністра оборони на громадських засадах, самовисуванець.

Народився 26 вересня 1981 року в Києві. Мати – лікар, батько – науковець.

Закінчив Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана за спеціальністю “Правознавство”. Магістр правового регулювання економіки. Спеціаліст із залучення прямих іноземних інвестицій – сертифікат USAID від 2006 року. У студентські роки почав займатися правозахисною діяльністю. Очолив правозахисну організацію “Правове суспільство” (Інститут правового суспільства). Був Уповноваженим з прав дітей та молоді при КМЦССМ КМДА.

Від 2000 року брав активну участь у акціях опозиції “Україна без Кучми” та “Вставай, Україно!”. У 2004 році був адвокатом кандидата в Президенти Ющенка в Донецькій області.

25 січня 2014 під час Євромайдану активісти координованого Данилюком руху “Спільна справа” зайняли, але згодом звільнили будівлю Міністерства енергетики та вугільної промисловості на вулиці Хрещатик, а 26 січня 2014 – будівлю Міністерства юстиції на вулиці Городецького, 13, в Києві.

Лідер “Спільної справи” Олександр Данилюк 31 січня 2014 був оголошений у розшук з боку МВС України після того, як стало відомо про те, що активіст “Автомайдану” Дмитро Булатов врятувався від невідомих катів, які викрали і піддавали його тортурам протягом вісім діб. Разом із Данилюком у розшук був оголоший Булатов, Сергій Коба та син депутата від “Батьківщини” Анатолія Гриценка – Олексій Гриценко.

Був радником міністра оборони України Валерія Гелетея на громадських засадах з 15 липня до 5 листопада 2014 року.

Одружений з громадянкою Великої Британії, виховує сина.

Юрій Дерев’янко

Народний депутат, кандидат у президенти від партії “Воля”.

Дерев’янко народився 7 травня 1973 року в м. Надвірна, Івано-Франківської області. Здобув освіту в Київському економічному університеті у 1996 році і отримав диплом магістра за спеціальністю “Облік та аудит”.

Під час навчання в університеті почав займатися підприємницькою діяльністю. У 1995 році починає займатися фармацевтичним бізнесом і створює компанію “Фарматек”, яка займалася дистрибуцією лікарських засобів. У 2000 році разом з продюсером Віктором Слєпцовим Дерев’янко створює компанію з виробництва мультиплікаційної анімації “Борисфен-Лютес”. У 2006 році продає свої частки в компаніях інвесторам.

У 2010 році був обраний депутатом Івано-Франківської обласної ради як мажоритарний кандидат від політичної партії “Фронт Змін”. 10 серпня 2012 заявив про вихід з політичної партії “Фронт змін” у зв’язку з незгодою з принципами ухвалення рішень в партії.

У жовтні 2012 року був обраний депутатом Верховної Ради у 87 окрузі на Івано-Франківщині. Був позафракційним депутатом. У жовтні 2014 року вчергове обраний депутатом на тому ж окрузі. Член Ради партії “Воля”. 19 квітня 2017 було оголошено про об’єднання партії “Воля” з українською політичною партією “Рух Нових сил” лідером якої на той час був Михайло Саакашвілі.

Одружений, має дочку та трьох синів.

Дмитро Добродомов


Народний депутат, лідер партії “Народний контроль”. Народився 13 січня 1977 року у Львові. У 1996-1999 роках навчався на електромеханічному факультеті університету “Львівська політехніка” (незакінчена вища освіта). У 2004 році здобув освіту у Львівському національному університеті за спеціальністю “Журналістика”.

Від 1998 року працює у журналістиці. Від 2002 до 2008 року обіймав різні посади, зокрема керівні, у львівській газеті “Експрес”. У 2008 році співзаснував “Аґенцію журналістських розслідувань”, відповідальний редактор газети “Інформатор”. Від вересня 2010 – генеральний продюсер телеканалу “ZIK”, автор і ведучий програми журналістських розслідувань “Хто тут живе?”.

2012 року призначений генеральним директор медіа-холдинґу ZIK, автор і ведучий програми журналістських розслідувань “Народний Контроль”. 2015 року балотувався на пост мера Львова. У 2017 році очолив партію “Народний контроль”.

Одружений, має сина і доньку.

Василь Журавльов

Висунутий партією “Стабільність”.

Журавльов народився п’ятого квітня 1970 року в Маріуполі. Здобув освіту в Міжнародному славянському університеті в Харкові. У 2016 році призначений головою ГО “Федерація футболу Маріуполя”. Лідер партії “Стабільність”.

Володимир Зеленський

Шоумен, актор, сценарист, продюсер та керівник “Студії Квартал-95”, висунутий партією “Слуга народу”. 

Зеленський народився 25 січня 1978 року у Кривому Розі. Юридичну освіту здобув у Криворізькому економічному інституті Київського національного економічного університету імені Вадима Гетьмана.

Свою кар’єру почав від участі в КВН. У 1997 році була заснована команда “Квартал 95”, Зеленський стає її капітаном. Через два роки українську команду запросили до Москви для участі в Вищій Лізі КВН. Співпраця з компанією Олександра Маслякова тривала до 2003 року. Згодом у криворіжців стався конфлікт з АМіК і вони відмовилися від участі в московському проекті.

Згодом канал “1+1” запропонував хлопцям зробити для початку передачу, яка складалася з найкращих номерів “кварталу”. Під час підготовки проекту команда реорганізовується в студію “Квартал-95”. Зеленський стає її керівником і власником.

Крім того, Зеленський брав участь у зйомках численних стрічок. Нині фільмографія артиста складається з 18 кіноролей. Він також має в своєму активі 14 сценарних робіт, ще в 22 проектах він виступає продюсером.

Після виходу гумористичного серіалу “Слуга народу” та фільму, наприкінці 2016 року почалися розмови про те, що Зеленський може бути кандидатом на посаду президента України. У 2017 році юрист “Студії Квартал 95” Іван Баканов зареєстрував однойменну політичну партію.

Сергій Каплін


Лідер “Руху простих людей” та екс-член партій “БПП” й “УДАР”. Народився 15 грудня 1979 року у селі Опришки, Глобинський район, Полтавська область. Закінчив сільську школу й полтавський коледж.

Після школи вступив до Відкритого міжнародного університету розвитку людини “Україна”. Згодом отримував освіту в Київському національному університеті ім. Т. Г. Шевченка.

Від 18 до 25 років працював помічником голови комісії Київради з питань захисту прав споживачів, помічником голови Комітету ВРУ з питань промислової політики. 2006 — обраний президентом Корпорації “Екологічні ресурси”. Підприємство 25 років займається проблемами екології та водокористування. Через рік вже сам створив та очолив “Міжнародний інститут проблем води та енергозбереження”. 2008 став членом Громадської колегії при Міністерстві закордонних справ України, 2012 — головним редактором газети “Іскра простих людей”. Цього ж року вступив до партії “УДАР”, вже 2014-го пройшов до парламенту як кандидат від “Блоку Петра Порошенка”.

23 лютого 2016 року Каплін повідомив про вихід зі складу депутатської фракції “БПП” та зі складу коаліції депутатських фракцій “Європейська Україна”. Нардеп мотивував своє рішення провалом голосування за відставку уряду Арсенія Яценюка.

Юрій Кармазін


Український політичний діяч, суддя, Народний депутат України 2-го, 3-го, 4-го, 6-го скликань. Народився 21 вересня 1957 у місті Звенигородка Черкаської області.

Закінчив юридичний факультет Одеського національного університету імені І. І. Мечникова.

Після навчання працював помічником прокурора Центрального району міста Одеси та помічником прокурора Одеської області.

У липні 1992 року обійняв посаду судді Одеського обласного суду.

Щодо політичної діяльності Кармазіна, то був народним депутатом України 2-го скликання від 11 травня 1994 до 12 травня 1998. Обраний у Приморському виборчому окрузі № 299, Одеської області, висунутий трудовим колективом. Також пройшов до Верховної Ради 3-го(округ №134), 4-го та 6-го (“Наша Україна”) скликання.

Кандидат у Президенти України на виборах 1999. У першому турі отримав 90793 голосів виборців (0,35  відсотка) — десяте місце серед 13-и претендентів. Обирався депутатом Одеської обласної ради народних депутатів; двічі — депутатом Приморської районної ради народних депутатів міста Одеси. Крім участі у виборах до Парламенту, на виборах 26 березня 2006 Юрій Кармазін також був кандидатом на посаду Київського міського голови від „Блоку Юрія Кармазіна“ — отримав четверте місце із 5,45 відсотка голосів виборців. Був радником Президента України (липень-серпень 2007 року).

У травні 2018 року Кармазін проголосив себе гетьманом козацтва всієї України.

Одружений, має доньку.

Ілля Кива

Лідер Соціалістичної партії України, колишній радник глави МВС. Народився другого червня 1977 року в Полтаві. До 2003 року навчався у Полтавському нафтовому геологорозвідувальному технікумі за спеціальнісю “обслуговування та ремонт нафтових і газових промислів”. Пізніше навчався в Полтавському державному педагогічному інституті ім. В. Г. Короленка. У 2009 році закінчив Національний юридичний університет ім. Ярослава Мудрого за спеціальністю “правознавство”.

Від 2005 року до серпня 2008 року працював директором та головним бухгалтером ТОВ “Укрзв’язокмонтаж”. Упродовж кількох місяців 2008 року обіймав посаду інженера-технолога на Донецькій залізниці. До 2010 року на цьому ж підприємстві пропрацював начальником Промивально-пропарювальної станції Новозолотарівка.

2010—2011 працював заступником начальника відділу ремонту та будівництва великої кільцевої дороги Служби автомобільних доріг у Київській області Державної служби автомобільних доріг України. Близько двох місяців у 2011 році Кива пропрацював на посаді заступника начальника Управління у справах захисту прав споживачів у Полтавській області.

Отримав звання майора мiлiцiї і був призначений командиром батальйону патрульної служби міліції особливого призначення “Полтавщина”, який було створено управлінням МВС України в Полтавській області.

Першого-п’ятого  лютого 2015 року співробітниками МВС України було проведено низку рятувальних заходів, під час яких з Дебальцева Донецької області та прилеглих до нього населених пунктів евакуйовано більше тисячі громадян (з них 400 дітей, громадян похилого віку та інвалідів).

Десятого  грудня 2014 наказом міністра внутрішніх справ Арсена Авакова призначений заступником начальника УМВС України в Донецькій області. На цій посаді став першим серед керівного складу територіальних управлінь МВС, хто активно впроваджував в оперативну роботу базу даних волонтерського проекту “Миротворець”.

Деякий час керував полтавським осередком Правого сектора, а також був реґіональним політичним керівником “Правого сектору” на Сході України (Полтавська, Харківська, Донецька, та Луганська області).

У жовтні 2015 року очолив Департамент протидії наркозлочинності. У квітні 2016 року глава Національної поліції Хатія Деканоїдзе звільнила Киву з цієї посади.

У липні 2017 року був обраний головою Соціалістичної партії України. Має доньку і сина.

Аркадій Корнацький


Народний депутат Восьмого скликання, самовисуванець. Корнацький народився сьомого липня 1953 року у селі Чаусове Друге Миколаївської області. У 1980 році закінчив Університет дружби народів ім. Патріса Лумумби в Москві (за фахом “міжнародне право”).

У 1972-1974 рр. служив в армії. 1980-1989 рр. – працював в установах Москви і Московської області на юридичних посадах. Від 1989 року займався підприємництвом в Москві і Московській області. Від 1998 року – засновник і співзасновник ТОВ Агрофірма Корнацьких, ТОВ Юридична фірма Корнацьких.

У 2007 році – радник голови Секретаріату президента України (за часів Віктора Балоги). У 2007-2008 рр. – в.о. заступника голови Миколаївської обласної державної адміністрації з питань агропромислового комплексу. Від 2008 року – голова громадської організації “Селянський фронт”.

У 2012 році балотувався депутатом у Ради по одномандатному округу №132 (центр – Первомайськ). Проте отримав майже однакову кількість голосів, тому ЦВК визнав результати виборів недійсними. Під час перевиборів опонент Корнацького Миколаївський губернатор Микола Круглов набрав 47,78 відсотка голосів (за нього проголосувало 32 897 осіб), тоді як Корнацький отримав 45,31 відсотка виборців (31 198 осіб).

У 2014 році Корнацький балотувався у цьому ж окрузі від “Блоку Петра Порошенка”. Тоді він здобув перемогу: отримавши 34.82 відсотка голосів виборців.

Розлучений, має трьох дочок і сина.

Руслан Кошулинський 

 

Народний депутат України VII скликання, заступник голови Верховної Ради (VII скликання), підприємець, кандидат від партії “Свобода”.

Народився дев’ятого вересня 1969 року в робітничій сім’ї у Львові.

Навчався в школі з поглибленим вивченням англійської мови, після восьмогого класу — в спортивному інтернаті, який закінчив у 1986 році. Займався легкою атлетикою.

Закінчив технологічний факультет Кооперативного технікуму у Львові 1991 року. Після цього почав працювати заввиробництвом у ресторані-готелі “Беркут” на Яблунецькому перевалі. Від 1996 року член СНПУ (наразі — Всеукраїнське об’єднання “Свобода”). 2001 року був помічником народного депутата Олега Тягнибока, а від серпня 2008 є заступником голови Всеукраїнського об’єднання “Свобода”.

Після перевиборів 26 жовтня 2014 року “Свобода” до парламенту не потрапила, Кошулинський разом з однопартійцями Олексієм Кайдою та Маркіяном Лопачаком відправився артилеристом в АТО у складі у 44 артилерійської бригади. Проходив службу на Донбасі у званні старшого сержанта. Є учасником комбатантського об’єднання “Леґіон Свободи”

У листопаді 2018 року “С14”, “Свобода”, “Правий сектор”, “ОУН” та “КУН” висунули Руслана Кошулинського єдиним кандидатом на пост Президента України від націоналістичних сил. Його також як єдиного кандидата підтримав командувач Української добровольчої армії Дмитро Ярош.

Віктор Кривенко


Позафракційний депутат Верховної Ради, лідер партії “Народний рух України”.

Народився дев’ятого січня 1982 року в Дніпродзержинську (нині Кам’янське) Дніпропетровської області. У 1998-2003 навчався у Дніпровському державному університеті за фахом “Фінанси”. У 2002-2008 навчався у Харківській юридичній академія імені Ярослава Мудрого за фахом правознавство.

У студентські роки від 2001 до 2004 працював помічником генерального директора з економіки Державного підприємства “Український державний інститут з проектування металургійних заводів” у Дніпропетровську. 2009-2010 – заступник Генерального директора Національного космічного агентства України. Березень 2011 – січень 2012 – радник Генерального директора Державної компанії “Укрспецекспорт”, лютий 2012 – січень 2013 – радник гендиректора Державного концерну “Укроборонпром”. Одночасно, від червня 2012 до січня 2013 був радником на громадських засадах міністра економічного розвитку і торгівлі України.

Від лютого 2014  є головою Координаційної ради ДП “Національні інноваційні проекти”, яке уповноважене реалізовувати національні проекти “Технополіс” та “Індустріальні парки України”. Одночасно був радником міністра фінансів.

У 2014 став народний депутатом від партії “Самопоміч” (№5 у списку). Згодом приєднався до БПП. Від травня 2017 – голова політичної партії “Народний Рух України”.

Одружений, виховує двох доньок.

Сергій Кривонос


Полковник Збройних сил України, перший заступник Командувача Сил спеціальних операцій ЗСУ, висунутий партією “Воїни АТО”.

Кривонос народився у 1970 році. Командир групи спецпризначення, командир Восьмого Хмельницького полку спецпризначення, – двічі виводив полк у найкращі частини ЗСУ за підсумками року; працював на керівних посадах в командуванні сухопутних та аеромобільних військ. Брав участь у багатьох міжнародних навчаннях.

У 2014 році особисто командував обороною Краматорського аеродрому, котра позначилася значними втратами нападників. В 2016 році наказом міністра оборони призначений першим заступником командувача Сил спеціальних операцій ЗСУ.

Віталій Купрій


Народився 20 серпня 1973 року в Кам’янському, що на Дніпропетровщині.

У 1995 року закінчив Дніпропетровський університет за фахом економіст.  2002 року закінчив Австралійський університет ім. Маккворі за спеціальністю магістр ділового адміністрування. У 2011-2013 роках навчався в МАУП (фахівець у галузі права), а у 2012-2013 роках навчався в Інституті політичної освіти у Києві для підвищення кваліфікації депутата та отримання досвіду державного управління країн ЄС. 2016-2018 рр. навчався в Інституті законодавства Верховної Ради України, аспірантура, спеціальність “Конституційне право”.

У 1991 році у віці 18 років стає засновником і директором малого підприємства “ОСБЕНД”. Упродовж майже чотирьох років він торгував оргтехнікою, одягом та відеоапаратурою. Наприкінці 1994 року і протягом наступних десяти років займався імпортом товарів з Туреччини. Від 2004 року мав бізнес у сфері нерухомості та зовнішньої реклами.

Брав участь у проведенні виборчих кампаній у центральному апараті партії “Наша Україна” у Києві.  2008 року посів друге місце на позачергових виборах мера Кам’янського. У жовтні 2010 року обраний депутатом Кам’янської міської ради.

У 2012 році балотувався у Верховну Раду по округу №30 (місто Кам’янське, Заводський район) шляхом самовисування. Отримав результат у 10,88 відсотка голосів виборців. У квітні 2014 року очолив Комісію по боротьбі з корупцією та злочинністю у  Кам’янському.

Був радником голови Дніпропетровської ОДА з питань правоохоронних органів та боротьби із злочинністю, позаштатним радником Міністра екології з питань боротьби з корупцією.

На позачергових виборах до Верховної Ради України у 2014 році виграв на мажоритарному окрузі №29 у Дніпропетровській області:  випередив найближчого суперника на 11 відсотків голосів. Від червня 2015 року був членом партії “Укроп”, залишив партію у червні 2018.

Купрія зареєстровано кандидатом у президенти як самовисуванця. Одружений, виховує трьох дітей.

Юлія Литвиненко


Українська телеведуча, журналіст, ґенеральний продюсер радіостанції “Вєсті ФМ”. Народилася сьомого листопада 1976 року в Інгульці. Навчалася у Криворізькій загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів №114, закінчила факультет журналістики Дніпровського національного університету.

Працює на телебаченні від 20-ти років, починаючи в дніпропетровських редакціях столичного ТБ. У 1999 році Литвиненко, яка вже встигла показати себе на київських екранах зі стрінґерськими репортажами для каналів “1+1” та “СТБ”, запросили до Києва на “Перший національний”. Згодом вона вже вела “Факти” на “ICTV”, звідки пішла на канал “К1”, де працювала в жанрі інтерв’ю відомих людей.

У березні 2014 року — автор та ведуча програм на радіо “Вєсті”, від серпня 2015 року — ґенеральний продюсер радіостанції.

Від грудня 2016 року — ведуча програми “Будні” на телеканалі NEWS ONE. Згодом вела різні проекти на каналі зокремо “20/22 с Литвиненко и Апасовым”, “Хронологія дня”, “Велике інтерв’ю”, “Великий вечір”. В листопаді 2017 року разом з Василем Головановим стала співведучою нового політичного шоу “Український формат”.

14 травня 2018 року стала ведучою програми “Підсумки” на каналі “Прямий” .

Розлучена, виховує доньку Сашу.

Олег Ляшко


Лідер Радикальної партії Олега Ляшка, народний депутат. Ляшко народився третього грудня 1972 року у Чернігові. У 1998 року здобув освіту на юридичному факультеті Харківського державного педагогічного університету ім. Григорія Сковороди. У 2013 року також закінчив Київський національний університет імені Тараса Шевченка за фахом “міжнародний бізнес”.

1990-1992 рр. – кореспондент, завідувач відділом редакції газети Молода гвардія (Київ). 1992-1995 рр. – редактор газети “Комерційні вісті” Міністерства зовнішньоекономічних зв’язків України. Від серпня 1996 – головний редактор газети “Політика”. У 1999 року видання було закрито ухвалою Московського райсуду Києва “за розголошення державної таємниці”. 2000-2006 рр. – головний редактор газети “Свобода”.

2006-2007 рр. – народний депутат України від Блоку Юлії Тимошенко (26 номер у списку). 2007-2012 рр. – народний депутат України від БЮТ (29 номер у списку). Очолював тимчасову слідчу комісію парламенту з розслідування можливих фактів порушення законодавства в сфері майнових, земельних, фінансових та інших відносин міським головою Харкова Михайлом Добкіним і секретарем Харківської міськради Геннадієм Кернесом.

У грудні 2012 року вчергове обрався у парламент по одномандатному округу №208 в Чернігівській області (висуванцем Радикальної партії).

У 2014 році балотувався у президенти. Тоді Ляшко отримав 8,32  відсотка голосів, посівши третє місце в країні. Його результат був названий пресою “однією з головних несподіванок президентських виборів в Україні”.

Одружений, виховує доньку.

Олександр Мороз


Лідер Соціалістичної партії України у 1991-2012 роках, колишній спікер парламенту. Народився 19 лютого 1944 року. У 1965 році закінчив Українську сільськогосподарську академію (отримав спеціальність інженера-механіка сільського господарства).  1983 року здобув освіту у Вищий партійній школі при ЦК КПУ.

Трудову діяльність розпочав у 1965 році інженером Ємільчинський райоб’єднання “Сільгосптехніка”. Після служби в армії, від 1966 до 1974 працював викладачем, завідувачем відділення механізації сільського господарства в Таращанському сільгосптехнікумі.

Від  1991 до 2012 року – лідер, голова політради Соціалістичної партії України та керівник її фракції в парламенті. Від 1990 та протягом всіх наступних років аж до 2007 – народний депутат. Двічі був спікером Верховної Ради: у 1994-1998 та 2006-2007 роках. Балотувався у президенти 1994, 1999 і 2004 рр, втім жодного разу не отримував належної підтримки виборців.

Під час парламентських виборів 2012 року Мороз балотувався по мажоритарному округу в Миронівському районі Київської області, проте програв реґіоналу Олександру Онищенко.

Одружений, має двох доньок.

Євген Мураєв


Голова партії “Наші”. Народився другого грудня 1976 року у Змієві на Харківщині.

1994-1999 навчався на економічному факультеті ХНУ, спеціальність “фінанси та кредит” (закінчив з відзнакою). Другу вищу освіту здобув у Юридичному університеті ім. Ярослава Мудрого, який закінчив у 2014 році з відзнакою.

Обіймав посаду директора ТОВ “Анклав” (оптова торгівля нафтопродуктами), від 2001 до 2007 року керував компанією “МКМ-Харків”, від 2009 до 2010 року – був гендиректором ТОВ “Східна фінансова група”.

У 2006 році обрався депутатом Харківської облради від партії “Віче”. Вдруге депутатом облради став у 2010 року від Партії реґіонів. 15 квітня 2010 був призначений тодішнім Президентом Віктором Януковичем головою Зміївської райдержадміністраці. У листопаді 2012 – звільнений з посади голови району у зв’язку з обранням до Верховної Ради у мажоритарному окрузі №181. На парламентських виборах 2014 переобраний до Ради за тим же округом.

У 2014 Мураєв став власником харківського інтернет-каналу “Робінзон ТВ”, сайту MIGnews та новинного телеканалу NewsOne. Втім, наприкінці серпня телеканал NewsOne отримав нове керівництво, а вересні Мураєв заявив, що виходить з партії нардепа Вадима Рабіновича “За життя” і почав створювати власну партію “Наші”.

Розлучений. Виховує двох синів.

У червні 2018 року Генеральна прокуратура України відкрила кримінальне провадження за фактом висловлювання Мураєва, який назвав українського політв’язня та режисера Олега Сенцова “терористом”.

Валентин Наливайченко


Голова партії “Громадсько-політичний рух “Справедливість”, екс-очільник СБУ. Народився восьмого червня 1966-го у Запоріжжі у родині робітника та медсестри.

Школу закінчив із золотою медаллю, вступив до Харківського державного університету, після строкової служби перевівся до КНУ ім. Шевченка. Закінчив з відзнакою та отримав диплом за фахом викладач та референт-перекладач з англійської мови. Вільно володіє англійською, фінською та російською мовами.

Від грудня 2006 року до березня 2010 року — голова Служби Безпеки України. Пішов з посади після обрання президентом Віктора Януковича. 2014 року повернувся на цю посаду ще на рік. Після тривалого періоду непорозумінь із президентом Петром Порошенком 18 червня 2015 року пропрезидентська коаліція в ВРУ ухвалила рішення про відставку Наливайченка з посади голови СБУ.

Роман Насіров


Колишній голова Державної фіскальної служби, самовисуванець. Насіров народився третього березня 1979 року у Чернігові.

У 2000 році здобув освіту в Чернігівському інституті економіки та управління за спеціальністю “Фінанси”, у 2001 році – в Київському економічному університеті за спеціальністю “Право”.

Від 2005 до 2007 року очолював напрям брокериджу по країнах СНД в лондонському офісі американського брокера-інвестбанку CantorFitzgerald / BGC. 2008-2009 – керуючий директор (напрямок — торгівля цінними паперами) в Concorde Capital. 2009-2012 – голова напрямку з торгівлі цінними паперами та СЕО підрозділу Центральної і Східної Європи в компанії Renaissance Capital. Під час обрання до парламенту (від “Блоку Петра Порошенко”) очолював український офіс компанії BTG Pactual.

П’ятого  травня 2015 року призначений на посаду голови Державної фіскальної служби. Другого березня 2017 Насірова затримало НАБУ за справою “Укргазвидобування”. Наступного дня його було відсторонено від посади. 16 березня випущений під заставу розміром 100 мільйонів гривень, внесених дружиною та тестем. В грудні 2018-го суд закрив справу і поновив Насірова на колишній посаді.

Андрій Новак


Економіст, висунутий партією “Патріот”.

Новак народився 24 січня 1973 року в Коломиї Івано-Франківської області. У 1997-2001 рр. – навчався в аспірантурі Науково-дослідного фінансового інституту при Міністерстві фінансів України.

У 1998 року працював радником політичної партії з питань роботи зі ЗМІ та PR на виборах до Верховної Ради України. У 2002 році балотувався у народні депутати України як позапартійний кандидат шляхом самовисунення (виборчий округ №87).

2002 рік – начальник фінансового управління Державного підприємства МО України “Укроборонпостачальник”. Пізніше до 2003 року працював консультантом при комітетах Верховної Ради та помічником народного депутата України. З 2004 – начальник відділу зв’язків з громадськістю в компанії “Оболонь”. 2005–2006 роки – радник двох прем’єр-міністрів України. У 2011 році Андрій Новак був обраний Проректором Європейського Університету.

Сергій Носенко

Директор “Інтернешнл Інвестмент Партнерс Україна”, самовисуванець.

Носенко народився у 28 вересня 1969 року в Києві. Здобув освіту в “Київському політехнічному інституті” у 1992 році. Від 1994 до 2011 обіймав керівні посади в міжнародному фінансовому холдингу Coris Group, Франція.

У 2011 році приєднався до міжнародної інвестиційної компанії International Investment Partners зі штаб-квартирою в США. Головні проекти, якими нині керує Носенко в цій компанії – бізнес в області сировинних ресурсів і базових металів і інфраструктури для ринків північній і південній Америки і Азії.

Володимир Петров 

Петров народився в 1977 році у Кривому Розі. Здобув освіту в Криворізькому технічному університеті. Петров працював на телебаченні, вів блог в “Живому журналі” під ніком Lumpen, а потім “Люмпен-шоу” на YouTube, також Петров запустив YouTube-проект – “Ісландія”.

Петров підозрюється в організації секс-скандалу за участю чоловіка заступник голови Держбюро розслідувань Ольги Варченко Олександра.

Петро Порошенко


Політик, державний діяч, п’ятий Президент України. Народився 26 вересня 1965 року в Болграді Одеської області.

1989 року, після семи років навчання з відзнакою закінчив факультет міжнародних відносин та міжнародного права КНУ ім. Шевченка за спеціальністю міжнародні економічні відносини, продовжив навчання в аспірантурі. До 1992 навчався в аспірантурі та працював асистентом кафедри міжнародних економічних відносин Київського університету.

У 2002 захистив в Одеській юридичній академії кандидатську дисертацію на тему “Правове регулювання управління державними корпоративними правами в Україні”. Автор монографій “Державне управління корпоративними правами в Україні. Теорія формування правовідносин” та низки наукових публікацій. Співавтор підручника “Сучасні міжнародні економічні відносини”.

Володіє українською,  англійською, румунською, російською мовами.

Після навчання працював у приватному секторі, а потім розпочав власний бізнес з продажу какао-бобів. У 90-ті роки він придбав кілька кондитерських підприємств. Потім об’єднав їх у групу “Рошен”, що згодом стала найбільшим виробником кондитерських виробів в Україні.

1998 року Порошенко став членом партії СДПУ(о), її тоді ж очолив Віктор Медведчук.

На виборах 1998 мав № 11 у партійному списку партії. Однак мандат здобув за мажоритарним округом № 12. Порошенко входив у парламентську фракцію об’єднаних соціал-демократів, був обраний членом Політбюро СДПУ(о).

На початку 2000 залишив СДПУ(о) і створив фракцію “Солідарність”, згодом — однойменну партію. Остання восени того року ввійшла до Партії реґіонального відродження “Трудова солідарність України” (згодом — Партія реґіонів). Порошенко став співголовою утвореної партії, у березні 2001 року — заступником голови, через півроку залишив партію.

У грудні 2001 партія “Солідарність” увійшла у виборчий блок Ющенка “Наша Україна”, а Порошенко став керівником виборчого штабу. Після парламентських виборів 2002 року опозиційний блок Ющенка “Наша Україна” вперше одержав понад 25  відсотків голосів виборців. За списком “Нашої України” Порошенко у 2002 і 2006 роках обирався народним депутатом.

Обіймав високі державні посади. Так, 2005 року призначений секретарем РНБО, 2007 – голова Ради НБУ, від дев’ятого жовтня 2009 до 11 березня 2010 був главою МЗС України. 2012 року був призначений  міністром економічного розвитку і торгівлі України.

На виборах до ВРУ 2012 року був кандидатом у народні депутати в окрузі № 12. Від грудня 2012 року — нардеп України 7-го скликання, до парламенту пройшов самовисуванцем. Був позафракційним членом Комітету з питань європейської інтеграції.

У лютому 2013 року заявив, що може взяти участь у виборах мера Києва, як єдиний кандидат від опозиції, якщо його підтримають. Згодом висловлював готовність підтримати кандидатуру Віталія Кличка.

Узяв участь у президентських виборах 2014 року, де отримав 54,7 відсотка голосів  і переміг у першому турі. Порошенко став наймолодшим президентом України.

Одружений, має одного сина, двох донььок, онука та онучку.

Руслан Ригованов

В.о. начальника державного підприємства “Севастопольський морський рибний порт”, самовисуванець.

Ригованов народився 31 липня 1974 року в Горлівці Донецької області. Глава Єдиного координаційного центру у справах переселенців, від 2015 до 2017 року працював помічником народного депутата.

Андрій Садовий


Голова політичної партії “Самопоміч”, міський голова Львова. Народився у 1968 році у Львові. Спочатку отримав освіту інженера електронної техніки, згодом економіста, а 1999 року став магістром державного управління.

1993 року Садовий розпочав роботу над своєю медіагрупою “Люкс” – тоді у Львові було започатковано радіостанцію “Люкс”. У 2005 році група стала медіахолдинґом “Люкс”. Наразі до неї входять радіостанції “Люкс ФМ” та “Радіо Максимум”, телеканал “24”, інтернет видання Zaxid.net та Football 24. Юридично холдинґ належить дружині Садового Катерині.

Ще від 1997 року Садовий активно займається громадською діяльністю. Спочатку він заснував у Львові “Інститут розвитку міста”, а згодом був депутатом Львівської міської Ради. 2004 року став ініціатором створення громадського об’єднання “Самопоміч”, яке у 2012 році реорганізував у партію.

У 2006 році Садового вперше обирають міським головою Львова. Відтоді на цю посаду львів’яни двічі його переобирали. У лютому 2014 року він заявив, що відмовився від посади віце-прем’єра в уряді Арсенія Яценюка, щоб надалі бути міським головою Львова.

Водночас партія “Самопоміч” взяла участь у парламентських виборах 2014 року та пройшла до Верховної Ради, набравши 10,97 відсотка і отримавши 33 депутатських мандати. Також до них долучився і один депутат-мажоритарник.

На початку 2016 року входив до трійки найрейтинґовіших кандидатів у президенти (близько 10 відсотків) та мав високий рівень довіри серед українців, однак після трагедії на Грибовицькому сміттєзвалищі та колапсу у Львові через неможливість вивезення сміття його рейтинґи різко обвалилися, оскільки центральна влада у Києві звинуватила саме Садового у небажанні вирішувати цю проблему.

Віталій Скоцик


Народився 15 березня 1972 року у селі Симонів Гощанський район, Рівненська область.

Від 1989 року студент Української сільськогосподарської академії. Пізніше навчався в Університеті Пердью, штат Індіана, США, за програмою обміну студентами.

Перший в Україні доктор наук у галузі стратегічного менеджменту. Рік працював викладачем у Національному аграрному університеті, проте відомий за роботою в таких компаніях, як American Machinery Company (АMAKO) та Landkom International. де від 1994 до 2009 обіймав керівні посади. Від 2012 до 2014 року працював головою наглядової ради групи компаній АMAKO.

Скоцик подав документи як самовисуванець.

Ігор Смешко 

Український військовий, політичний і державний діяч, екс-очільник Служби безпеки України, самовисуванець

Смешко народився 17 серпня 1955 року в м. Христинівка Черкаської області. У 1972 році почав військову кар’єру. Від 1977 до 1979 року служив в частинах протиповітряної оборони Групи радянських військ у Німеччині, у 1992 році призначений відповідальним секретарем Експертної наукової ради Міністерства оборони України. Від серпня 1992 до липня 1995 – військовий, військово-морський, військово-повітряний та аташе з питань оборони України в США.

Від червня 1997 і протягом трьох років очолював Головне управління розвідки Міністерства оборони. у 2000-2001 роках  був постійним представником Міноборони при міжнародних організаціях у Женеві. У 2002-2003 роках працював заступником секретаря Ради національної безпеки і оборони. Від вересня 2003 до лютого 2005 очолював Службу безпеки України.

Олександр Соловйов


Екс-посадовець МВС, висунутий партією “Розумна сила”.

Соловйов народився 13 липня 1973 року в Красноармійську (Донецька область). У 1992 році Соловйов закінчив Селидівський гірничий технікум, після чого пішов в армію.

У 1996 році Соловйов працював оперуповноваженим відділу по боротьбі з економічними злочинами в Червоноармійському РВ УМВС України в Донецькій області. У 1998 році його призначили оперуповноваженим відділу по боротьбі з економічними злочинами.

В 2000-2010 роках служив в податковій міліції. У 2010-2011 роках він працював в Департаменті фінансової та економічної безпеки МВС України, в 2011-2015 роках – в Державній службі боротьби з економічними злочинами МВС України. У листопаді 2015 року був призначений заступником начальника управління – начальником відділу Департаменту захисту економіки Національної поліції України. У 2015 році звільнився за власним бажанням у званні полковника міліції.

Сергій Тарута


Колишній губернатор Донецької області, народний депутат, лідер партії “Основа”.

Народився 23 липня 1955 року в селі Віноградне Донецькї області. У 1979 році закінчив механіко-металургійний факультет Ждановського металургійного інституту (інженер-механік). У 1999-му – факультет менеджменту управління Донецької державної академії управління (менеджер зовнішньоекономічної діяльності).

Від 1979 року працював на Ждановському (нині – Маріупольському) заводі Азовсталь, зокрема – начальником відділу зовнішньоекономічних зв’язків. У 1995 році – співзасновник зовнішньоторговельної фірми Азовімпекс. Від грудня 1995-го – виконавчий директор новоствореної корпорації Індустріальний Союз Донбасу (ІСД).

Нині – голова ради директорів ІСД, президент футбольного клубу “Металург” (Донецьк).

Другого березня 2014 указом в.о. президента України Олександра Турчинова призначений головою Донецької обласної державної адміністрації. У жовтні 2014 звільнений з цієї посади указом президента Петра Порошенка.

Восени 2014 року на позачергових виборах пройшов у Верховну Раду самовисуванцем по округу №58 Донецької області.

За оцінками Forbes, у 2013 року його статки становили 597 млн доларів.

Юлія Тимошенко


Колишня прем’єр-міністр України, нардеп, лідер партії Всеукраїнське об’єднання “Батьківщина”.  Тимошенко народилася 27 листопада 1960 року у Дніпропетровську (нині Дніпро). У 1984 році здобула освіту в Дніпровському національному університеті ім. Олеся Гончара і отримала диплом з відзнакою за спеціальністю “економіка праці” з кваліфікацією “інженер-економіст”. Тимошенко – кандидат економічних наук, автор понад 50 наукових робіт.

В 1990-х керівник ряду приватних компаній з торгівлі бензином і газом, видобутку природних копалин. До 1997 року очолювала монополіста з торгівлі російським газом на ринку України корпорацію “Єдині енергетичні системи України” (ЄЕСУ), обіг якої у 1996 році склав 11 мільярдів  доларів.

В 1997 році Тимошенко виграла проміжні вибори в мажоритарному окрузі на Кіровоградщині і була обрана народним депутатом. Вдруге стала нардепом у 1998 році, а у грудні 1999 року стає лідером Всеукраїнського об’єднання “Батьківщина”. Майже одразу з парламенту йде на пост віце-прем’єр-міністра України з питань паливно-енергетичного комплексу в уряд Віктора Ющенка.

У серпні 2000 року заарештовують її чоловіка – одного з керівників ЄЕСУ. 15 січня 2001 Генпрокуратура висуває куратору ПЕК звинувачення в контрабанді і службовій підробці. Ще через чотири дні Тимошенко відправляють у відставку. 13 лютого її заарештовують, в камері СІЗО вона перебуває більше місяця.

У 2004 році була одним з лідерів “Помаранчевої революції”. Виступала на підтримку Віктора Ющенка. Після перемоги останнього у 2005 році очолює уряд, втім за дев’ять місяців залишає посаду через суперечки з оточенням Президента.

Під час виборів 2006 року її партія отримує 129 депутатських мандатів, на дочасних виборах 2007 року – на 27 більше – 156 мандатів. Разом з партією “Наша Україна – Народна Самооборона” сформували коаліцію, яка у грудні 2007 року висунула Тимошенко прем’єр-міністром.

У 2010 році Юлія Тимошенко балотувалася на пост президента України. За підсумками другого туру голосування вона програла Віктору Януковичу з розривом у 3,48 відсотка. Після виборів у Верховній Раді була створена нова коаліція і Тимошенко втратила посаду прем’єра.

У 2011 році проти Тимошенко було порушено декілька справ, зокрема щодо діяльності ЄЕСУ у 1996-1997 роках, а також щодо “кіотських грошей” і “автомобілей сільської медицини” (2007-2010 роки). Втім, найбільший резонанс викликала “газова справа”, яка полягала у звинуваченнях Тимошенко в укладанні “газового договору” з Росією в 2009 році, який наніс колосальних збитків  Україні. У жовтні 2011 року, після довгих судових розглядів, Печерським районним судом було винесено вирок Тимошенко – ув’язнення на сім років та виплата 1,5 мільярда гривень компанії “Нафтогаз” за нанесення фінансових збитків.

Тимошенко відбувала покарання в Качанівській колонії №54, проте під час перебування в тюремному закладі у неї були проблеми зі здоров’ям, Тимошенко вимагала лікування в закордонних клініках. У цьому їй відмовили і лікування екс-прем’єрка проходила в лікарні Української залізниці в Харкові.

Після Євромайдану і втечі Януковича, парламент звільнив Тимошенко схваливши відповідну постанову. 14 квітня 2014 року Верховний суд України закрив “газову справу” Тимошенко через “відсутність складу злочину”. Згодом реабілітована і Європейським судом з прав людини.

У 2014 році вдруге балотувалася в президенти, обійнявши друге місце поміж всіх кандидатів з результатом 13,13 відсотка. На чергових виборах Верховної Ради в жовтні 2014 очолювана Тимошенко партія “Батьківщина” потрапила до український парламенту, показавши результат 5,68 відсотка.

Одружена, має доньку.

Юрій Тимошенко


Народний депутат, самовисуванець.

Тимошенко народився третього  квітня 1961 зроку в селі Дивне Ставропольського краю (Росія). У 1979 році здобув освіту в Івано-Франківському кооперативному професійно-технічному училищі, спеціальність: продавець-консультант.

Від 1982 працював у Коломийському управлінні громадського харчування експедитором торгового відділу, у 1983-1985 роках – експедитором в управлінні торгівлі Міністерства оборони СРСР. Від 1986 працював в різних колгоспах, зокрема робітником цеху та маляром-висотником.

2006-2013 роках  працював на громадських засадах водієм-експедитором в “Українській видавничий спілці”. Від травня 2014 року – гвардієць Першого батальйону оперативного призначення імені генерала Кульчицького Національної гвардії. У 2014 році обраний народним депутатом на виборчому округу №88. Входив у фракцію “Народний фронт”. Напередодні початку передвиборчої кампанії президентських виборів-2019 оголосив про вихід з фракції.

Ігор Шевченко


Екс-міністр екології та колишній радник прем’єр-міністра. Народився десятого січня 1971 року в Олександрії Кіровоградської області.

Навчався у Національному університету фізичного виховання та спорту України на факультеті професійного спорту, відділення легкої атлетики. Завершивши спортивну кар’єру, 1991 року Ігор Шевченко продовжив навчання в Київському національному університеті ім. Тараса Шевченка на історичному факультеті. За рік перевівся на юридичний факультет, 1996 року отримав диплом юриста-міжнародника і референта-перекладача англійської мови.

Пізніше вивчав право в Італії і США, зокрема у престижному Єльському університеті, отримав диплом спеціаліста міжнародних ринків капіталу у Великій Британії.

У 2001—2006 рр. — радник мера Києва з питань залучення іноземних інвестицій. 2005 року став радником прем’єр-міністра України з питань залучення іноземних інвестицій та взаємодії з іноземними інвесторами.

У 2014—2015 рр. — міністр екології та природних ресурсів України.

До 2011 року Ігор Шевченко не був членом жодної політичної партії. Відтоді встиг заснувати Меритократичну партію України та провести безуспішні перемовини щодо спільної участі у парламентських виборах з партією “Громадянська позиція” та “УДАР”. У травні 2016 року Шевченко заявив про припинення свого членства в Меритократичній партії України, яка, за його словами, “вичерпала себе як політична організація”, і досі безпартійний.

На місцевих виборах в жовтні 2015 року Ігор Шевченко балотувався на пост мера Білгорода-Дністровського (Одеська область) як незалежний кандидат (самовисуванець), проте, набравши майже 27 відсотків голосів, посів 2-ге місце.

Олександр Шевченко


Народний депутат, член партії “УКРОП”. Шевченко народився восьмого квітня 1971 року у Коломиї, Івано-Франківської області.

1989–1995 роки – студент Чернівецького державного університету ім. Ю.Федьковича (фізичний факультет, спеціальність – “Радіотехніка”, кваліфікація “Радіоінженер”).

В 2014 році обраний народним депутатом України по мажоритарному Івано-Франківському виборчому округу №83. У Верховній Раді 8-го скликання входив до складу фракції “Блок Петра Порошенка”, проте вже 14 вересня 2015 року вийшов із складу фракції.

Автор ідеї, засновник та колишній директор гірськолижного курорту “Буковель”. Був одружений, має трьох доньок та трьох синів.

Використано матеріали ТСН