Також, разом з ним я декілька років тому брав участь в популярному фільмі про нашого земляка, автори якого (журналісти з каналу СТБ) спотворили біографію ще більше. Саме після цього Ярослав Ісаєвич написав статтю «Сучасні псевдонаукові публікації на історичні теми: два приклади», яка вийшла в Києві. Обидва приклади стосувалися Юрія Дрогобича. Позаяк київська наукова періодика в Дрогобичі відома не всім, наводжу один із фрагмент, який здався мені найсуттєвішим.

Цей текст Ярослава Ісаєвича, виявився останньою його публікацією з теми.

«Прикладом того, як легковірно сприймаються інколи тексти, написані з претензією на науковість, можуть бути деякі з публікацій, присвячених вченому, якого українською мовою називають Юрієм Дрогобичем. У сучасних підручниках історії нашої країни слушно вказується, що цей середньовічний професор, доктор філософії й медицини став першим народженим в Україні автором, книжка якого була надрукована. До того ж він був ректором Болонського університету (точніше – одного з трьох університетів, які разом утворювали studium generale найстарший в Європі вищий науковий заклад). Однак, про доктора і ректора Юрія, крім досить численних статей, як науково-популярних, так і позанаукових, а також двох малотиражних (ротапринт) брошур, було опубліковано лише три окремі книжки: моя белетризована біографія “Юрій Дрогобич” (1966), невміло переписана з неї книжечка А.П. Лонґо (Болонья, 1988) і псевдонаукова публікація факсиміле оригіналів та перекладів творів Юрія (2001 і 2002). На відміну від авторів, які писали прозу і вірші на цю тему лише з власної уяви, повість “Юрій Дрогобич” в основній своїй частині, побудована на історичних фактах. Але свого часу, державне видавництво художньої літератури для юнацтва “Молодь” замовило мені твір, пристосований до вимог белетристичної серії “Життя славетних”.

Щоб не надто відійти від інформативності, майже всю белетристику, в тому числі вигаданих персонажів, я сконцентрував у присвяченому дитинству героя вступному розділі. Це була порівняно невелика жертва, бо документи збереглися лише, починаючи з 1469 р. – від вступу Юрія Котермака з Дрогобича у Краківський університет. Крім матері і батька героя, дійові особи першого розділу не були цілком вигадані. В ньому йшлося, зокрема, про італійців, які справді побували в Дрогобичі в ті роки, описано відомі з джерел подорожі з Галичини до Кафи, згадано відомих з різних джерел сановників і науковців. Домислом, типовим для жанру, було тут головно пов’язування дійсних або вірогідних фактів з особою Юрія Дрогобича без підкреслення гіпотетичності деяких із зустрічей та ситуацій. Але уважний читач не може не помітити наприкінці повісті розділ “У пам’яті нащадків ”, в якому в розповідній формі схарактеризовано публікації джерел про Юрія Дрогобича, названо головні дослідження. Врешті, книжку завершувала хроніка найважливіших біографічних подій, у якій зовсім не згадувались придумані, хай і з врахуванням тодішніх обставин, персонажі з дитячих і юнацьких років майбутнього вченого, а перелічувалися лише події, засвідчені автентичними документальними даними. Крім того, всі основні джерела про Юрія Дрогобича були коротко викладені у науковій статті, надрукованій ще 1960 р., а докладніше у низці статей в наукових збірниках і розділах монографій. Ті самі джерела були підставою для газетних заміток, у яких йшлося про факти, встановлені в наукових дослідженнях. Англійською мовою з відповідними посиланнями була видана моя стаття “Астрономічні трактати Юрія Дрогобича та їх арабські джерела”. З допомогою керівника Львівської організації Українського товариства охорони пам’яток історії культури Ігора Кудина вдалося видати дві малотиражні брошури: в 1968 репродукція “Прогностика” в 1983 р., присвячена Юрію бібліографія і в якій була повторена репродукція, вміщено документальний нарис про вченого і опис його праць.

Свого часу я неодноразово писав і до газет, коли вдавалось, то і до журналів та наукових збірників про Мартина Ґруневеґа – автора надзвичайно цікавого опису Львова, і ще частіше про Юрія Дрогобича. З цього приводу відомий львівський вчений Ярослав Дашкевич у анотаціях, надрукованих у західнонімецькому рецензійному журналі “Russia mediaevalis”, іронізував, що, мовляв: “Ісаєвич вже шостий раз пише про Ґруневеґа”, а Юрія Дрогобича називає “вітчизняним”, а потім “українським вченим”, але якщо він українець, то ренегат, бо став римо-католиком. Якщо користуватись такою логікою, то з білоруської культури доведеться викреслити її найвизначнішого представника – безсумнівного католика латинського обряду Франциска Скорину. Втім, напевно, про Ґруневеґа я писав надто мало, оскільки, за межами України фахівці моїх статей не помітили. Якщо ж йдеться про Юрія Дрогобича, я не називав беззастережно українцем, а наголошував на його походженні з українських земель, тому, що він підкреслював, що його батьківщиною було колишнє Руське Королівство – тобто в тодішній термінології Галичина.

З різних причин сталося так, що автори статей в українській пресі і пані Лонґо використовували переважно мої публікації, але не брали до уваги раніші праці, в яких сумлінно висвітлювалися різні аспекти діяльності Юрія Дрогобича. Маю на увазі, насамперед, ґрунтовну розвідку польського вченого Александра Біркенмаєра, а також статті В’ячеслава Заїкіна та Івана Кревецького про друковану книжку Юрія. Тим більше, не використовували такі автори численних джерел, що зберігаються в архівах та відділах рукописів бібліотек України, Польщі, Італії, Німеччини, Франції. Тому, варто тут нагадати найважливіші з джерельних публікацій, а також розповісти про їх використання у наукових працях, написаних з позицій класичного позитивізму. Зокрема, у книгах з історії Болонського університету, вже XVII–XIX ст. згадувався Юрій Дрогобич як ректор до того ж професор університету медицини та вільних мистецтв, в пізніших (починаючи з 1839 р.) публікаціях джерел та історичних працях про Краківський університет було зібрано повідомлення про навчання дрогобичанина в Кракові, здобуття ним ступенів бакалавра і магістра, пізніше також почесного звання королівського лікаря, врешті про цікаві побутові подробиці з університетського життя. Але майже у всіх публікаціях Юрій згадувався принагідно, як один з численних тогочасних викладачів і медиків. Вперше послідовно відтворено біографічну канву життя Дрогобича болонського і краківського періодів, у згаданому дослідженні Олександра Біркенмаєра, темою якого був тісно пов’язаний із Юрієм Дрогобичем Міколай Водка з Квідзина (Абстеміус). Але Біркенмаєр та його болонські і краківські попередники не звернули уваги на друкований проґностик 1483 р. Щойно після появи згадки про цю книгу в мюнхенському антикварному каталозі 1898 р., зацікавились “російським доктором медицини” в Росії, сприймаючи Русь в заголовку його книги як Росію. Врешті у статті 1960 р. було поєднано дві теми: Дрогобич ректор і Дрогобич автор друкованої книжки.

Підсумовуючи наведемо основні факти, зібрані дослідниками попередніх століть:

1469 р. Юрій, син Михайла Доната з Дрогобича вступив до Краківського університету, 1470 р. отримав там науковий ступінь бакалавра 1473 р. – магістра. Близько 1474 року він записався в число студентів Болонського університету медиків і артистів, а вже через чотири роки отримав ступінь доктора філософії і став викладати астрономію, одночасно продовжував студіювати медицину, а на 1481–1482 навчальний рік був обраний ректором славетного Болонського університету медиків та артистів. Не пізніше початку 1478 р. він уклав прогноз з оцінкою астрономічних явищ 1478 року. 1478 р. написав трактат про наслідки сонячного затемнення 29 липня 1478 р. Вдалося розшукати ще кілька текстів Юрія Дрогобича, які не були надруковані. Всі вони також латиномовні. Відомі нині рукописи, що містять праці Юрія Дрогобича, розпорошені по різних збірках: два у Паризькій Національній бібліотеці, один у фонді Вісконті–Сфорца Міланського державного архіву, один в Баварській крайовій бібліотеці у Мюнхені. Останній важливий тим, що переписаний відомим німецьким ученим-гуманістом Гартманом Шеделем, автором славнозвісної “Всесвітньої хроніки”. Нещодавно цікаве відкриття зробив львівський дослідник історії філософії Іван Паславський: у написаному українською мовою рукописі XVI ст. з Холмщини він знайшов переклад уривка одного з трактатів Юрія Дрогобича.

Після від’їзду Юрія Дрогобича з Болоньї він побував у Касале – столиці герцогства Монферрат, відвідав і Рим. Найбільше відомостей збереглося про останні роки життя Юрія Дрогобича (1487–1494), коли він, повернувшись до Кракова, отримав також титул королівського лікаря. Окремі акти стосуються медичної практики “доктора Юрія”, до наших днів дійшли і записи про читання ним лекцій з медицини і проведення ресумпцій (додаткових занять, оплачуваних студентами) з астрономії. Цілком ймовірно, що серед його слухачів міг бути Миколай Копернік, який студіював у краківській академії. На одній з книжок, що належала магістрові Бернардові, зберігся запис 9 лютого 1494 р.: “Ґеорґіус Дрогобич званий Котермаком помер тут у третій день тижня (вівторок, близько 23-ї години)”. Згадка про годину була важлива для астрологічних коментарів, натомість, зворот “названий Котермаком” (Cotermac dictus) міг означати вживане колегами в університеті прізвисько (як, наприклад, Абстемус-Водка) або родове прізвище.
Найвідомішою працею дрогобичанина є астрологічний прогноз на 1483 р.: “Iudicium pronosticon anni currentis MCCCCLXXXIII currentis Magistri Georgii Drohobicz de Russia almi studii Bononiensis artium et medicine doctoris.” – “Проґностична оцінка поточного 1483 року”. В наш час відомо тільки два примірники цієї книги: один у бібліотеці Краківського університету, другий належить Штутґартській крайовій бібліотеці, але зберігається у Тюбінґені. Книжка видана 7 лютого 1483 року римським друкарем Еухаріусом Зільбером, невелика за обсягом: 10 аркушів формату 18,25×13 см, або 19 ненумерованих сторінок (зворот останнього аркуша чистий). Як це було заведено в тогочасній науці, текст складено латинською мовою. На першому аркуші вміщено віршований вступ-присвяту римському папі Сікстові IV, де автор з осудом говорить про тих, що свої твори друкують, спонукані “корисливістю й марнославством”. Сам він прагнув “працювати з турботою про людський рід”. За його словами, розум здатний пізнати закономірності всесвіту:

Хоч і далекі від очей простори неба,

Та не такі віддалені для розуму людини.

Вірш укладено так званим елегійним дистихом (поєднання гекзаметра з пентаметром); кожен його рядок має лаконічну, майже афористичну форму. Саме на вірші позначився вплив на автора латиномовної ренесансної літератури, натомість, основний текст створено в рамках цілком середньовічної астрологічної вченості. Втім, тодішня астрологія сприяла розвиткові астрономічних вимірювань, цікавилася всіма ділянками природознавства. Тому присвячена, в основному, астрології, книжечка Юрія Дрогобича містила відомості з астрономії, географії, метеорології. Тут передбачено час двох затемнень сонця і місячних фаз протягом року, наводяться також географічні довготи, в межах яких розташовані різні міста. В окремому розділі подано і прогноз погоди на наступний рік. Хоч він ґрунтується на астрологічних побудовах, а не на спостереженнях за погодою, працю Юрія Дрогобича Дрогобича німецький вчений Ґустав Гельман враховує в монографії з історії метеорології. Книжка дрогобичанина свідчить про обізнаність автора з творами античних учених – Арістотеля, Клавдія Птоломея, арабських астрологів і астрономів, а також європейських – Ґвідона Боната і австрійського герцога Леопольда Бабенберґа (до речі, з сестрою останнього Ґертрудою був одружений Роман, син князя Данила Галицького і претендент на герцогський престол Австрії). Особливо часто Юрій Дрогобич покликався на наукові праці знаменитого в той час арабського вченого Аль-Бумазара (Абу-ма-шар). Це ще не була наука в сучасному розумінні слова, а швидше її передісторія, але попри фантастичність уявлень про вплив на людей видимого із землі взаємного розташування планет, важливе те, що люди намагались логічно пов’язувати з собою знання, здобуті із спостережень.

Не знаючи праць Л. Біркенмаєра, І. Кревецького, а переважно і публікацій Я. Матвіїшина, своєрідно інтерпретуючи факти, зібрані в значно доступніших в Україні моїх численних статтях, книзі і брошурах, різні українські автори стали писати про Юрія Котермака як про великого і славного вченого, “попередника Коперніка”. Типовими стали в Україні такі назви газетних і журнальних статей, як, наприклад, “Юрій Дрогобич – Колумб нації”, “Славна сторінка української науки”, “Великий син Червоної Русі” тощо.

Попри зворушливу наївність авторів газетних панегіричних нарисів, залишається слушним обережне узагальнення. Своїми науковими працями, як і шляхом особистих контактів з науковцями різних країн, Юрій Дрогобич сприяв зміцненню міжнародних культурних зв’язків, прокладав дорогу для поширення гуманістичної освіченості. Його діяльність – один з прикладів плідних культурних взаємин між країнами Східної та Західної Європи. Популяризація заслуг вихідця з Галичини, який вчився, а потім викладав у католицьких університетах Заходу, об’єктивно було протиставленням москвоцентричному курсові радянської пропаганди і критикою тверджень деяких авторів, що “Юрій з Русі” був російським вченим. Втім, навіть в роки радянських ідеологічних кампаній, цензура не забороняла названих вище публікацій з позитивною оцінкою “першого вітчизняного доктора медицини”. Більше того, в опублікованих в 1964–1983 рр. моїх книжках про Івана Федорова є вступні розділи, в яких першодрукарями називають Юрія Дрогобича як першого українського автора друкованої книжки і Швайпольта Фіола, який впровадив до друкарства кириличний шрифт.

Цілком зрозумілою і природною є підтримка культу земляка-європейця у незалежній Україні. 20 вересня 1990 р. у Дрогобичі відкрито з участю тодішнього президента держави його пам’ятник. Тепер лише нечисленні фахівці знають, що Юрій Дрогобич був типовим тодішнім професором, яких у Кракові, Празі та західноєвропейських університетах було багато. Недивно, що болонські гіди спершу не могли сказати чогось конкретного туристам з України, які допитувались про ректора-дрогобичанина. Гадаю однак, що саме такі запитання спонукали істориків Болонського університету зайнятись пошуком інформації про Юрія Дрогобича. На жаль, спершу єдиним джерелом була “Українська радянська енциклопедія”. Про це свідчить згадана на початку статті книжка Аісси Пессіни Лонґо (Haissa Pessina Longo), видана 1988 р. з нагоди ювілею університету. Пані Лонґо, почала працювати над цією темою незадовго перед тим: 1986 роком (без вказівки про день і місяць), датований її лист до ректора Львівського державного університету ім. І. Франка з проханням надати їй відомості про Юрія Дрогобича, про якого, як сама призналася, довідалася з російської версії “Української радянської енциклопедії”. Мені було доручено відповісти їй і я відіслав свої статті, брошури, а головне згадану вже історичну повість. Хоч я не отримав жодної відповіді з Болоньї, був упевнений, що той, хто використає мої тексти, вкаже про це в примітках. Цього не сталося. Про те, як скористалася надісланими їй матеріалами булонська авторка, довелось довідатись тільки через рік. 20 травня 1989 р. на запрошення проф. Антоніо Каріле, я побував один день в Болоньї і виголосив на факультеті літератури й філософії лекцію про Юрія Дрогобича. Панею Лонґо на лекції не була, але погодилася зустрітись зі мною на вулиці біля готелю і я попросив її надіслати свою публікацію. Приблизно за місяць отримав надрукований до 900-річного ювілею Болонського університету (під грифом Alma Mater Studiorum Saecularia Nona) другий випуск серії “Memorie e documente dello Studio”. Як виявилось, у книжці пані Лонґо біографія Юрія Дрогобича взята з моєї історичної повісті – скорочено, але моїми словами, причому нарівні з реальними особами, про яких я писав на підставі документів, авторка присвятила багато уваги персонажам, створеним моєю уявою. Зі згаданої повісті Лонґо взяла також ілюстрації. З мого бібліографічного покажчика 1983 р. перекладено описи всіх семи творів доктора Юрія (один стародрук і шість рукописів, копії яких я здобував з різних бібліотек світу) з повісті 1966 р. запозичила слово в слово і хроніку біографічних подій, яка, на відміну від тексту повісті (точніше, його першого розділу), включала тільки документально засвідчені факти. Дуже своєрідна і бібліографія наприкінці книжечки пані Лонґо. У ній нема жодного з надісланих мною окремих видань, присвячених Юрію Дрогобичу, натомість наведені стаття з наукового збірника “Бібліотекознавство і бібліографія” без назви збірника, а також стаття “Rik bidannia (!) 1983” з газети “Літературна Україна”; причому номер газети і його дата не вказані, як не вказані й номери та дати інших газет, без сумніву недоступних в Італії, але наявних у бібліографічному покажчику 1983 р.
Варто також пояснити, звідкіля взявся Jurij в назві і тексті італійської книжки. На відміну від українців і росіян, поляки перекладають на свою мову імена визначних діячів минулих століть: Jan Gutenberg (а не Johann), Marcin (не Martin) Luter, Blażej (замість Blaize) Pasсal, Idzi (а не Aegidius), Wojciech (замість Albert або Adalbertus) і т.п. Відповідно Georgius Дрогобич для поляків буде Jerzy, для чехів Jiřі. Я, вслід за польськими вченими ХІХ–ХХ ст., а також за В. Заїкиним та І. Кревецьким пішов подібним шляхом і латинське Georgius передав в україномовних текстах (але не в англійському!). Як відомо, стали називати на Русі Юрієм і святого з греків Георгіоса. Проте цілком недоречним є вживання Jurij замість Giorgio у книжці італійською мовою. До речі, сам Jurij–Georgius своє місто згадував як Drohobicz, – для пані Лонґо воно перетворилося в Drogobyč, мабуть, щоб звучало так, як у російській мові.

Видання присвячених Юрію Дрогобичу псевдонаукових текстів не сприяє авторитетові установ, які підтримали такі публікації або їх фірмували. Але це аж ніяк не може зменшити переконливість об’єктивних досліджень, які мають не лише наукове, але й загальнокультурне значення. Зацікавлення давньою культурною спадщиною є істотним чинником інтенсифікацією культурних контактів».

Тепер подаю текст, який я написав декілька років тому в «Галицькій Зорі»:

«Про нашого відомого земляка, ім’я якого разом з Іваном Франком є символом міста, написано чимало. Проте, за невеликими винятками, фактичних свідчень до біографії Юрія з Дрогобича майже не збереглося. Саме цим, вочевидь, можна пояснити феномен обростання в літературі постаті відомого середньовічного вченого масою домислів та навіть відвертих фальсифікацій. Не бракувало в минулому й дискусій довкола окремих штрихів біографії та творчості Юрія.

Сьогодні варто віддати належне Ярославу Ісаєвичу, який, починаючи зі статті в далекому тепер 1960 р., присвятив дослідженню Юрія з Дрогобича велику увагу. Так, він не тільки довів до широких кіл громадськості заслуги нашого земляка, а й віднайшов про нього чимало нових фактів, зокрема й про його твори-трактати, а також листи-автографи (таких збереглося лише два). Наприклад, 1968 р. Я.Ісаєвич опублікував репродукцію тексту «Прогностика», а 1983 р. вийшла його бібліографія літератури про Юрія. На жаль, не ці та інші суто наукові праці Я.Ісаєвича стали джерелом інформації для інших популяризаторів постаті. Опублікована дослідником 1966 р. белетризована біографія “Юрій Дрогобич” (серія «Життя славетних»), в якій, згідно з нормами жанру, було допущено чимало фривольностей (вони, щоправда, не затьмарили реальну джерельну канву біографії), якраз і стала відправним пунктом подальших псевдонаукових публікацій. Не збираючись їх перераховувати, скажу лише, що писати про Юрія з Дрогобича бралися всі, кому не лінь. Дискутувалося питання його етнічного походження, а дехто навіть брався стверджувати, що середньовічні астрологічні прогнози Котермака дотепер зберігають наукову цінність. При цьому якось не бралося до уваги те, що для дослідника XV століття, в якому жив і творив Юрій з Дрогобича, потрібні спеціальні знання: середньовічної латини, палеографії, вміння взагалі працювати з джерелами та літературою тієї доби (не кажу вже про потребу елементарної обізнаності з літературою предмету).

Заради справедливості, сьогодні варто пригадати, що одними із перших повідомлень про Юрія з Дрогобича були згадки про його книги-трактати в каталогах манускриптів та стародруків першої третини ХІХ ст. (наприклад, 1830, 1839 та 1840 рр.). Проте деталі біографії середньовічного вченого були з’ясовані лише в 20-х рр. ХХ ст. Так, наприклад, 1926 р. у Торуні вийшла ґрунтовна стаття польського вченого Александра Біркенмаєра, і лише потім про нього написали наші дослідники: В’ячеслав Заїкин (1929) та Іван Кревецький (1932). Науковій громадськості Дрогобича слід також пам’ятати про те, що аж три публікації про Юрія було зроблено на сторінках довоєнного «Літопису Бойківщини». Так, уже в першому числі у 1931 р. В.Гуркевич написав коротеньку замітку «Дрогобицький Юрій (Котермак)», а в другому числі у 1933 р. о.Роман Лукань з Добромиля у невеликій статті «Дрогобицькі українці в краківським університеті в XV і XVI віках» повідомив про вченого «Юрка з Дрогобича» та його твори (цьому феномену досі не надано у нас відповідної оцінки та шани).

Наведу основні факти біографії Юрія, які контролюються джерелами і, таким чином, не підлягають сумніву. Почну із моменту запровадження 1422 р. у Дрогобичі Магдебурзького права, коли у місцевого населення з’явилася можливість отримати освіту в європейських університетах. Так, у 1411-1600 рр. у Краківському університеті навчалося не менше 32 вихідців з Дрогобича.

Про час народження Юрія з Дрогобича не збереглося жодних відомостей. Припускають, що початкову освіту він здобув у рідному місті і близькому Львові. Для продовження навчання він подався до Кракова. Найстаршим збереженим документом про Юрія є запис 1460 р. у книзі вступників на факультет вільних мистецтв Краківського університету: на навчання було прийнято Юрія сина Михайла Доната. Котермаком його названо в нотатці одного з його знайомих про смерть. Не виключено, що це було прізвисько.

1470 р. Юрій здобув у Кракові ступінь бакалавра, а в 1472 р. – магістра, що свідчить про неабиякі здібності та наполегливість молодого вченого. Ставши магістром, дрогобичанин подався до Італії для продовження навчання, до славетного Болонського університету. Незважаючи на бідність та матеріальні труднощі, у Болоньї Юрій Дрогобич осягнув ступінь доктора вільних мистецтв, а пізніше – медицини. У списках лекторів Болонського університету вказується, що у 1478-1479, 1480-1481, 1482-1482 навчальних роках він читав там лекції з астрономії. Про високу оцінку його кваліфікації свідчить те, що Юрієві визначили подвійну платню. Водночас він продовжував вивчати медицину.

На 1481-1482 навчальний рік Юрія Дрогобича обрано ректором університету медицини і вільних мистецтв у Болоньї. Щоправда, ректор очолював тоді лише корпорацію студентів. Незважаючи на це, посада вважалася чи не найавторитетнішою. До функцій ректора входило стежити за дотриманням університетських статутів, складати розклад занять, організовувати диспути, контролювати роботу професорів та встановлювати порядок їх оплати, заповнювати вакансії. Збереглися свідчення про те, що у 1481-1482 рр. у святкові дні ректор і викладач Юрій Дрогобич читав традиційні почесні лекції з медицини. Очевидно, 1582 р. він здобув звання доктора медицини. Сам здобувач називав себе доктором мистецтв та медицини Болонської школи.

У Болонському університеті вчені займалися також астрологією (астрономією). У Баварській національній бібліотеці у Мюнхені зберігся рукописний примірник (копія) прогностика доктора Георгія на березень-грудень 1478 р. Крім астрологічних віщувань, він містить обчислення зміни фаз місяця і орієнтовний прогноз погоди. Переписав працю нашого краянина своєю рукою знаменитий німецький гуманіст Гартман Шедель.

Іншою працею Юрія Дрогобича є «оцінка» сонячного затемнення 29 липня 1478 року. У ній подано географічні відомості про Східну Європу, у тому числі про «Білу Русь» (рукопис зберігається в Парижі). Через рік Юрій Дрогобич склав «оцінку» місячного затемнення (4 липня 1479 р.). Всі свої праці Юрій Дрогобич писав латиною, яка була тоді міжнародною мовою освіти й науки. Ймовірно, він написав більше праць. Лише одна з них – трактат «Прогностична оцінка поточного 1483 року» була надрукована. Збереглося лише два примірники невеликої за обсягом рідкісної брошури (обсягом всього 10 сторінок): у Ягеллонській бібліотеці в Кракові і в Штутгартській крайовій бібліотеці (зберігається в Тюбінгенському університеті). За змістом і оформленням перша відома друкована книга, написана автором з України, стоїть на одному рівні з іншими аналогічними творами в Європі тієї доби.

Життя Юрія Дрогобича відоме лише в загальних рисах. Він побував у різних містах Італії, а не пізніше 1487 р. повернувся до Краківського університету. Тут, у найбільшому і найближчому до його рідного міста університеті він викладав астрономію і медицину. Існують підстави вважати, що його лекції слухав майбутній славетний астроном Миколай Копернік. Водночас Юрій Дрогобич займався репетиторством і медичною практикою. За документом від 31 липня 1492 р., він отримав титул «королівського лікаря», який надавався лише висококваліфікованим фахівцям.

Збереглися документи, за якими Юрій Дрогобич отримав парохію в Зимній Воді біля Львова. Цей факт не видається неймовірним: згідно з тогочасними нормами, професори Краківського університету одержували винагороду у формі церковних маєтків. Існують також свідчення про відвідини Юрієм Львова. В останній період свого життя він підтримував контакти з рідним містом. Так, 30 травня 1491 р. Юрій Дрогобич виступив свідком у єпископському духовному суді Львівської римо-католицької архієпархії разом із членами дрогобицької ради. Помер видатний дрогобичанин 4 лютого 1494 р. Похований у Кракові.

Найважливішим твором Юрія Дрогобича є згадана «Прогностична оцінка поточного 1483 року», яка є за формою і змістом астрологічним календарем. Перед початком тексту вміщено віршовану присвяту тодішньому римському папі Сикстові IV: «Хоч і далекі від людей простори неба, та не такі віддалені для розуму людського». Автор заманіфестував свою турботу про долю людського роду, оспівує розум, який звеличує людину над світом і дає їй могутню владу. Вірш свідчить про літературний хист дрогобичанина і посідає певне місце в історії нашої латиномовної літератури.

Серед наведеної у книжечці інформації з географії є й та, що стосується батьківщини автора. Так, він підкреслює, що Львів і Дрогобич належать не до Польщі, а до Русі (йому йдеться про «Руське королівство» – колишні володіння Галицько-Волинського короля Данила). Прогностик Юрія Дрогобича був на рівні тодішньої науки. Він засвідчує обізнаність автора з творами Аристотеля і Клавдія Птоломея, арабського астронома Аль-Бумазара.

1490 р. Юрій Дрогобич написав ще одну працю – трактат про способи оцінки наслідків затемнень, який зберігається в Парижі. У ньому розкривається вплив сузір’їв у різних географічних широтах, подаються відомості з географії Європи та Близького Сходу. Твір набув поширення, в тому числі й на українських теренах. Так, його фрагмент уміщено в Холмському рукописному збірнику кінця XVI ст., створеному в колі вчених Острозької академії.

Не підлягає сумніву, що Юрій Дрогобич був римо-католиком. Але ні його ім’я, ні прізвище не дають підстав для припущення про етнічне походження. Незалежно від цього, Юрій прагнув у Європі представляти саме Русь, під якою розумів насамперед Галичину. У такий спосіб вихідці з українських земель включалися в європейське культурне життя.

На жаль, автори телепередачі про Юрія з каналу «СТБ», яка вийшла цьогоріч, зігнорували реальні історичні факти й представили нашого земляка у світлі вигадок, а не історичних реалій (сьогодні я шкодую, що погодився на участь у ній). Взимку, коли готувалася програма, я ще не знав, що наукове дослідження постаті Юрія буде мати продовження. Вочевидь, ніхто з дослідників нашого земляка в минулому й гадки не мав, що віднайдуться факти про сімейне становище Юрія.

Дослідниця з Любліна доктор Анна Лосовська нещодавно видала джерельну працю про рукописний кодекс «Liber legum» кінця XV ст., який став підставою для ширших рефлексій щодо розвитку інтелектуальної культури пізньосередньовічного Перемишля. Донатором колекції був хтось із роду Одровонжів. З’ясувалося, що рукопис є не тільки історично-правовою пам’яткою тієї доби, перекладеною з німецької мови на латинську міським писарем Шимоном з Яворова, але, передовсім, це одна з найцікавіших студій, створених на Прикарпатті наприкінці XV ст. Сам перекладач належав до кола кліриків Перемишльської римо-католицької кафедри, серед яких був Шимон з Дрогобича, Шимон з Динова і Шимон із Санча (вочевидь, ім’я Шимон набуло тоді великої популярності). Структурно, кодекс складається з різних частин, переважно правничого змісту, хоча є там і «Життя Александра», і словники та ін.

Найцікавіше ж те, що джерельний потенціал дослідженого А.Лосовською кодексу уміщує скупу, але безцінну інформацію про Юрія Дрогобича, точніше, про те, що він мав сім’ю (ідеться про роки життя Юрія у Кракові). Наводжу цю інформацію мовою середньовічних джерел.

Отже, серед препозитів перемишльської капітули кінця XV ст. був магістр Томаш з Дрогобича, син Юрія. Відомості про нього походять з 1470 р., коли він був вписаний в число студентів Краківського університету. 1473 р. Томаш закінчив бакалаврат, а 1478 р. став магістром. Причому, не повинна відлякувати та обставина, що й Юрій Дрогобич записався в університет лише 1469 р., адже його шлях у магістри тривав лише чотири роки (1473 р. він віднотований як магістр) – факт для тих часів майже нечуваний.

У 1492-1493 рр. Томаш з Дрогобича був ректором львівської кафедральної школи, а в 1498-1506 рр. обіймав препозитуру в Перемишлі (залишилися його записи в книзі доходів капітули), водночас у 1498-1506 рр. він був львівським каноніком. У 1505 р. отримав від місцевого декана Бернарда Вільчка (пізніше львівського архієпископа) ділянку під будову, але 1506 р. помер.

Ще одна особа кінця XV ст. з Перемишля є для нас дуже цікавою: у 1489-1492 рр. Зигмунт з Тарговиськ обіймав посаду тамтешнього архідиякона. Документальні джерела 1492 р. зводять його з доктором медичних наук Юрієм з Дрогобича: 27 травня того року Зигмунт засвідчив надання Юрієві квоти в одну гривню від Холмського декана Станіслава. Це новий факт до біографії Юрія, який вперше засвідчує його зв’язки з перемишльським інтелектуальним середовищем. Та найважливішим є все-таки те, що магістр Томаш з Дрогобича записаний в документах сином Юрія з Дрогобича. Якщо Томаш був сином Юрія – доктора медицини, – то він ненабагато пережив батька (різниця в датах смерті становить всього 12 років).

Про Томаша з Дрогобича сина Юрія збереглося ще декілька дрібніших фактів: у листопаді 1478 р. від імені бакалавра, ректора відомої Ярославської парафіяльної школи Матеуша він передав квоту в два флорини віцеректору академії Яну з Освєнцима; 13.06.1498 р. разом з каноніками Бернардом Вільчком і Якубом з Рокитниці брав участь у розгляді скарги Якуба з Ярослава проти бакалавра Павла; 1500 р. від імені капітули виступав проти перемишльських війтів у питанні сплати чиншу.

Поза сумнівом, дрогобицьке латиномовне інтелектуальне середовище другої половини XV ст. вирізнялося на Перемишльщині. Саме воно виростило кількох відомих релегійних діячів, гуманістів-інтелектуалів. Згаданий вище Шимон з Дрогобича був не просто перемишльським кліриком. У 1472 р. він заставив у вікарія Станіслава чотири примірники рукописних казань Яна Сильвана з Праги. Існують і інші факти причетності Шимона до переписування книг і трактатів, які увійшли до «Liber legum» кінця XV ст. А.Лосовська припускає навіть, що всі згадані Шимони є однією й тією ж особою, яка створила досліджуваний кодекс. Джерела доносять до нас ім’я ще одного дрогобичанина – Теодорика з Вавженчиць, випускника краківського університету, краківського каноніка до 1482 р., який якийсь час був дрогобицьким плебаном (парохом). До цього всього варто додати, що дрогобицька школа при парафіяльному костьолі, де місцевий люд здобував початкову освіту, відома принаймні з середини XV ст. Ще раз вона заявила про себе через 100 років, випустивши в світ автора «Арки Духовної» Мартина Лятерну.

Насамкінець зауважу, що середньовічні джерела містять чимало інформації, яка здається деколи фантастичною. Дослідникові не завжди вдається подолати суперечливість у свідченнях давніх джерел, то ж, звісно, висновки можуть мати й гіпотетичний характер. Перевірка їх іншими джерелами – справа часу».