К. Левченко: -Кримінальний кодекс потребував змін, тому що не був ефективним інструментом захисту постраждалих від згаданих злочинів. Низка діянь, які міжнародним правом визначені злочинними, в українському законодавстві до запропонованих змін такими не вважалися. Складну ситуацію підтверджує статистика правоохоронних органів: скажімо, 2016 року за фактами  зґвалтування подано понад тисячу заяв, а судових вироків було близько 50. Тож 95 відсотків звернень потерпілих не призвели до покарання кривдників.

Наприкінці 2017 року Верховною Радою України було ухвалено Закон «Про запобігання та протидію домашньому насильству», а також згадані зміни до Кримінального та Кримінально-процесуального кодексів. Законодавці, вчені, експерти, які їх готували, прагнули покласти в основу все найкраще, що є в національній та міжнародній практиці.

О. Калашник: -На жаль, проблема домашнього насильства та насильства щодо жінок є надто  поширеною в Україні. Дані громадських організацій та міжнародних структур говорять, що кожна третя жінка у нас стикалася з тими чи іншими видами насильства.

На національну гарячу лінію, роботу якої забезпечує ГО «Ла Страда-Україна», щорічно надходить 25-30 тисяч звернень, пов’язаних з усією проблематикою насильства. І серед них близько 95 відсотків стосуються саме домашнього насильства.

Суспільство зобов’язане подолати це ганебне явище. Законодавчі зміни – правильні кроки в цьому напрямку. Йдеться про криміналізацію домашнього насильства і про посилення відповідальности за вчинення злочинів проти статевої свободи.

– Яка саме відповідальність передбачена за домашнє насильство?

О. Калашник: – Кримінальна (обмеження і позбавлення волі до п’яти років) і адміністративна. Законом «Про запобігання та протидію домашньому насильству»встановлені спеціальні заходи. По-перше, це терміновий заборонний припис щодо кривдника. Його виносять спеціальні підрозділи Національної поліції на підставі проведення оцінки ризиків терміном у десять діб, вручають кривднику, а копію – постраждалій особі. Документ зобов’язує кривдника залишити місце проживання і перебування постраждалої особи, забороняє йому вхід та перебування в місці проживання постраждалої особи, а також забороняє у будь-який спосіб контактувати з нею.

Другий захід – це обмежувальний припис стосовно кривдника. Його виносить суд. Право звернутися до суду має постраждала особа або її представник – скажімо, в разі вчинення домашнього насильства щодо дитини за обмежувальним приписом до суду мають право звернутися батьки чи інші законні представники, або органи опіки та піклування.

Обмежувальним приписом визначаються один або кілька обмежувальних заходів стосовно кривдників. Це може бути знов-таки заборона перебувати в місці спільного проживання, усунення перешкод користування майном, обмеження спілкування з постраждалою дитиною, заборона наближатися на визначену відстань, заборона особисто або через третіх осіб, родичів розшукувати постраждалу особу. Також є заборона листуватися, вести телефонні розмови з постраждалою особою або контактувати з нею в будь-який інший спосіб. Обмежувальний припис виносять на термін до шести місяців і може бути продовжений у судовому порядку ще на термін, який не перевищує шести місяців.

Також  за вчинення домашнього насильства передбачена така відповідальність як громадські роботи та скерування кривдників на проходження корекційних програм.

– Як пояснити, що з усіх перелічених проблем, пов’язаних із законодавчими новелами в січні 2019 року, ЗМІ та соціальні мережі особливу увагу звернули на злочини проти статевої свободи та статевої недоторканості особи?

К. Левченко:– Обговорення в мас-медіа законодавчих змін є вправданим.  Зміни дійсно є кардинальними, й це стало однією з головних причин уваги до них. Крім того, вони стосуються регулювання важливої сфери життя людей. Водночас із цілого спектру змін (запровадження кримінальної відповідальності за примус до шлюбу, примус до переривання вагітности, за домашнє насильство – економічне, фізичне, психологічне, а також окрему криміналізацію різних видів сексуального насильства) увага фактично в цих дискусіях була надана винятково нормі вільного волевиявлення особи щодо статевого акту або, іншими словами, «добровільній згоді». Не можна сказати, що раніше наші закони не враховували добровільної згоди, не передбачали відповідальности за фізичний або психологічний примус. Так було і раніше. Проте в новому законодавстві більш чітко і розширено сформульовано й що таке примус, і що таке згода.

Це справді серйозна тема, а її подекуди «жартівливе» та викривлене тлумачення можна пояснити недостатнім рівнем правової культури та обізнаности. А також толеруванням насильства, тобто сприйняття насильства, в тому числі, й сексуального певною соціальною нормою, ігноруванням цього явища з боку суспільства.

І ще одна проблема – в мовчанні потерпілих. Мій досвід роботи в цій сфері свідчить, що дуже часто вони отримують осуд оточення, навіть близьких людей, не вірять у доброчесність правосуддя та покарання винних. Законодавчі новації мають змінити це ставлення.

О. Калашник: -У нашому суспільстві говорити про секс не надто вже й  прийнято. Однією з причин цього є брак сексуальної освіти. Саме тому існує чимало мітів, стереотипів, хибного розуміння, якими мають бути сексуальні стосунки. Можна сказати, що в нашому суспільстві панує культура зґвалтування, тобто поширені думки і практики, що виправдовують різні форми сексуального насильства. Йдеться не лише про зґвалтування, а й також про сексуальні домагання.

Можливо, нинішня дискусія навколо законодавчих змін допоможе надати більше уваги сексуальному вихованню молоді. Щоб і хлопці, і дівчата розуміли, що кожне «так» – це відповідальність обох партнерів. І водночас уміли почути слово «ні».

– Чи справді віднині потрібна письмова згода, розписка, для посвідчення сексуальних стосунків?

О. Калашник: – Знаєте, відтоді, як набули чинності ці законодавчі зміни, на Національну гарячу лінію почав надходити шквал дзвінків. І чоловіки, і жінки запитували, чи потрібно писати такі розписки. І були навіть дзвінки від нотаріусів, які розповідали, що 11-12 січня до них приходили пари, які просили засвідчити нотаріально їхню згоду на сексуальні стосунки.

Закон про це нічого не говорить. До того ж наявність розписки не ґарантує, що ця згода буде підтверджена. І більше того, факт розписки може взагалі бути розцінений як певний вплив на особу.Тому розмови про розписку – це міт.

К. Левченко: – Скажу одразу: розписка не потрібна. Не треба серйозні речі перетворювати на фарс. Ми сьогодні говоримо про сучасний підхід до захисту родини, суспільних та сімейних цінностей,  ненасильства у стосунках та взаємоповаги і довіри. Тому що сім’я без насильства – це важлива цінність сучасного демократичного суспільства.Нові законодавчі зміни допомагають впоратися з небажаними крайніми випадками, коли насильство стає нормою. Любіть без розписок і бережіть один одного!

– Раніше вважалося, що в родині чоловік і жінка обов’язково повинні виконувати подружні зобов’язання, в тому числі, й сексуальні. Навіть попри небажання одного з партнерів. Чи передбачено тут  якісь нові підходи?

К. Левченко: – Поняття «зґвалтування в шлюбі»дуже складно виборювало собі місце і в українському праві, і в інших країнах. Але факти, коли через наругу законних чоловіків страждали жінки, змусили напрацьовувати необхідні законодавчі зміни.

Закони існують для того, щоб захищати людей. Ми не запозичуємо чужі законодавчі норми стосовно явищ, яких нема в нашій країні. Але якщо жінки чи чоловіки потерпають від тих або інших дій, які завдають шкоди їх фізичному чи моральному здоров’ю, що є порушенням прав людини, то держава не може не реагувати на це. Явище існувало й раніше, тепер маємо адекватну реакцію на нього.

Обтяжувальними обставинами у ситуації насильства є такі, коли злочин здійснений щодо подружжя чи колишнього подружжя, або іншої особи, з якою винний перебуває чи перебував у сімейних або близьких відносинах. Ця ознака передбачає суворіше покарання. Чому? Бо в такій ситуації дуже сильні емоційні зв’язки і вища ступінь довіри постраждалої до кривдника.Від тих, з ким проживаємо разом, ми не чекаємо небезпеки. Тому і є більш беззахисними перед домашнім насильством.

– Чи може секс за згодою перерости в зґвалтування, і як цього уникнути?

К. Левченко: – Таке може бути. Існує міт, що згода діє на весь перебіг статевого акту. А людина може в будь-який момент змінити свою думку. І тому, якщо сказано «ні», то краще залишити свого партнера чи партнерку в спокої.

Дуже добре інформація про це надана в рамках Проекту «Я маю право!», який здійснює Міністерство юстиції України. Воно провело інформаційну кампанію «Міти про добровільну згоду на секс», підготувало інфографіки, активно поширює їх в мережах.

– Що чекає на ґвалтівників у зв’язку з новими законодавчими змінами?

О. Калашник:– Сьогодні в Кримінальному кодексі є стаття 152  «Зґвалтування». Відповідно до неї, відповідальність без  ознак кваліфікації–  це позбавлення волі від трьох до п’яти років. Із  ознаками кваліфікації –  від п’яти  до 15 років. Такою ознакою може бути зґвалтування групою осіб, близькою людиною тощо.

Є стаття 153, яка говорить про сексуальне насильство, вона визначає відповідальність – позбавлення волі від трьох до 15 років, також залежно від  ознак кваліфікації.

Є ще дві важливі статті, які спрямовані на захист постраждалих жінок, – стаття 134, яка передбачає відповідальність за незаконне, без добровільної згоди потерпілої особи, проведення аборту або стерилізації. Відповідальність за цією статтею становить обмеження або позбавлення волі до п’яти років.

І ще одна стаття – 151-3 – це примус до шлюбу або примус до спільного проживання. Її частина перша передбачає арешт до шести місяців, а частина друга –обмеження або позбавлення волі до п’яти  років.

– Як уникнути можливих сексуальних маніпуляцій? Чи існують чинники стримування, які передбачають покарання за неправдиві свідчення?

К. Левченко: – Презумпцію невинуватості ніхто не відміняв. Якщо буде заява про зґвалтування або сексуальне насильство, в кожному випадку проводитимуться необхідні слідчі дії. І збір  доказів, які потім будуть оцінені судом. Також є відповідальність за дачу неправдивих даних, неправдивої інформації. Це те, що  захищає кожну особу.

Думаю, що маніпуляції можуть бути. Але вони виникають навколо кожної теми. І для того, щоб їх уникати, необхідно, передовсім, дотримуватися засади добровільности.

– Чи готові до роботи в нових умовах правоохоронні органи та суди?

К. Левченко: -Впродовж 2018 року з цього приводу було проведено чимало тренінґів і навчань. Бо набуття чинности змін до Кримінального та Кримінального процесуального кодексів було відкладене на цілий рік для того, щоб і судді, і прокурори, і правоохоронці могли налаштуватися на роботу в нових умовах. Відомий юрист Микола Хавронюк за підтримки Фонду народонаселення ООН підготував перший короткий коментар до цих змін. Наприкінці лютого очікуємо розгорнуту версію.

Національна школа суддів розробила і запровадила курс «Особливості розгляду справ, пов’язаних із домашнім насильством», який став з 2019 року обов’язковим для суддів та кандидатів на посаду суддів. Організовано заняття для прокурорських працівників Національною академією прокуратури України. Чимало тренінґів та навчань є також  для різних підрозділів поліції. Тобто  роботи здійснюється чимало, Й  вона має тривати.

О. Калашник: – Законодавець надав час, щоб і суспільство, і правоохоронні, і судові органи підготувалися до змін. Проводилися необхідні тренінґи, навчання міжнародними, громадськими організаціями. Зокрема, й «Ла Страда-Україна».

Але цей процес надто вагомий, щоб його можна було завершити протягом року. На національну гарячу лінію продовжують надходити дзвінки щодо домашнього насильства. Їх побільшало відколи нове законодавство набуло чинности. І ці скарги стосуються здебільшого діяльности Національної поліції. Це зрозуміло – вони першими стикаються зі злочинними діяннями, і ми бачимо, що продовжують існувати проблеми в реагуванні. Тому потрібно й надалі навчати, бо законодавство змінюється швидше за ментальність людей. Ставлення людей до зґвалтування, до домашнього насильства ще потрібно змінювати.

– Дотепер вважається, що від сексуального насильства потерпають винятково жінки. Чи це справді так?

О. Калашник:– Від сексуального насильства, від зґвалтувань страждають не лише жінки, але й чоловіки. На жаль, офіційної статистики щодо цього немає. Не можна встановити, скільки чоловіків постраждали від цього злочину в 2016-2017 роках, оскільки статистичні дані не містять інформації про стать жертви. Але законодавчі зміни, які були внесені, захищають і чоловіків.

К. Левченко: – Відомі випадки зґвалтування чоловіків, пов’язані із ситуацією в зоні конфлікту, на тимчасово непідконтрольних Україні територіях ДНР/ЛНР. Такі факти документуються. Випадки зґвалтування чоловіків кваліфікуватимуться за статтею 152 Кримінального кодексу.

– Які подальші кроки передбачено щодо захисту людей, що потерпають від домашнього насильства?

К. Левченко: -Наразі дуже важливим є створення підзаконних актів на виконання законів, які вже набули чинності. Національна поліція  чекає наказу про оцінку ризиків, без нього не можна виносити термінові заборонні приписи. Розглядається питання щодо акту, який би пояснював, що означає «супутні обставини», «волевиявлення». Потрібні рекомендації, інструкції для того, щоб в будь-якому місті чи районі слідчі, прокурори могли застосовувати однакові підходи до домашнього насильства.

Подолання суспільством цього явища – дуже складний шлях. Важливо, щоб ми вчилися самі і навчали наших дітей ненасильницьким формам вирішення конфліктів, взагалі ненасильницьким стосункам, особливо в родині.

Володимир ДОБРОТА,

національний прес-клуб «Українська перспектива»