Гостя вітали владика Самбірсько-Дрогобицької єпархії, помічник єпископа Григорій Комар, ректор Дрогобицького державного педагогічного університету імені Франка професор Надія Скотна (в нашому виші деякий час після звільнення з заслання та табору працював Маринович), Дрогобицький міський голова Тарас Кучма. Всі промовці вітали почесного дрогобичанина з ювілеєм, наголошували на тім, як багато важить чин і слово Мирослава Мариновича, особливо нині, коли знову стоїмо ми на роздоріжжі, опинилися перед поважним вибором.

Вітала також Мирослава Мариновича спеціалізована школа № 2 та її учні, які дали для Мирослава та його дружини Люби (пані Люба ще й презентувала свою книгу «Мій Мирослав» – її дарунок чоловікові на ювілей) невеличкий концерт. І – теж невипадково, адже Маринович не лише випускник цієї учельні, а й фундатор премії свого імені, яку щороку отримують найкращі учні однієї з кращих шкіл Дрогобича.

Своїм неперевершеним співом вітала своїх друзів – подружжя дрогобичан Мариновичів – бард Лілія Кобильник…

Мирослав говорив про те, як багато означає для нього рідне місто, про те, як Дрогобич прихистив його у перші по табірні роки, й про те, що саме Дрогобичу завдячує, що не пішов у політику, не став «Дрогобицьким Чорноволом»: «Кожен має робити своє, те, до чого покликаний, обирати власний шлях». Згадував Мирослав і тих людей, що в різний час були з ним поруч, , завдяки яким він формувався як людина та громадянин, завдяки яким важко, як підкреслив, важку було схибити й опинитися на боці зла а не добра та моралі. Передовсім називав імена світлої  пам’яти блаженнішого Мирослава кардинала Гузара, одного з засновників і першого ректора УКУ, нині митрополита Філадельфійського Бориса Ґудзяка, благословенної пам’яти філософа. Академіка Мирослава Поповича…

Тезу про те, що мораль і добро,  вибір правильного шляху лунала в промові гостя неодноразово: «Так іноді непросто вчинити так, що бо потім було не соромно. Й у моєму житті були моменти,коли  виникали спокуси вчинити не по совісті. Та поруч були люди, присутність яких рятувала від негідних учинків…».

Як завжди, говорив Мирослав чітко, конкретно, з довірою до авдиторії. І головним, звісно стала тема виборів Глави держави, які відбудуться зовсім скоро, вже наприкінці цього місяця.

Й Мирослав Маринович не агітував, він просто чітко проаналізував ситуацію і висловив власну позицію, яку нещодавно він оприлюднив у ЗМІ.

На думку Мариновича, сьогодні ми стоїмо перед головним вибором: збережемо державу чи ні. «Я не голосуватиму ні за Тимошенко, ні за Зеленського. Для мене головне – зберегти державу. А вже тоді можна буде її вдосконалювати. З якою корупцією будемо боротися, якщо втратимо державу?» – сказав Мирослав.

Водночас у своєму виступі Мирослав Маринович підкреслив і важливість морального очищення суспільства:

«Сьогодні Україна у великому сум’ятті тому, що ми не можемо знайти середнє арифметичне між двома правдами, – наголосив промовець. – З одного боку маємо відчайдушну потребу зберегти свою державу. ми маємо виразного агресора, який ставить під сумнів нашу незалежність. Ми маємо пряму військову загрозу. Ми маємо дуже складну геополітичну ситуацію. Потреба зберегти державу є нашим спільним обов’язком. Бо якщо ми не збережемо держави, що будуть варті наші спроби боротьби з корупцією тощо. Не буде вже потреби, бо це вже буде інша держава.

Але з іншого боку, як важливо, щоб ця держава була правильна, ця держава була чиста з моральної точки зору. Як важко дивитися на те, з яким цинізмом деколи зловживають своїм службовим становищем. Глянеш на політичну еліту України – страшно стає. Таке враження, що так багато людей діє тим принципом, який іронічно в російській транскрипції звучить так: «Вообще то нельзя, но если очень хочется, то можна». Як тільки інтереси спонукають мене діяти нечесним чином, я буду йти, буду порушувати закон, правила моральності лише аби захистити свої інтереси. Це теж правда, це ворог, який сидить в нас, а не десь за кордоном. І колись владика Борис сказав, що цей ворог чи не страшніший за Росію. Ось зараз ми між тими двома правдами перебуваємо. І ми вимушені вибирати якусь одну. І Україна зараз з болем це робить. І, напевно, ми всі зараз будемо приймати якесь рішення. Я своє рішення прийняв. Я собі подумав: поки є держава, доти я можу якось розмірити боротьбу, щоб вона була правильною і справедливою. А якщо я втрачу державу, то я буду боротися з корупцією і за права людини у Сибіру. Я не хочу цього – я хочу бути тут у незалежній Україні. А крім того, я добре розумію, що ми маємо сьогодні дивитися на те, що стоїть перед нами проблема: хто найкраще з кандидатів в Президенти може найкраще зорганізувати захист держави у нинішній геополітичній ситуації. І для мене очевидно, що це не може бути ні Володимир Зеленський, ні Юлія Тимошенко. Я назвав у своїй статті прізвище Петра Порошенка не тому, що ідеалізую його. В Україні ніхто не ідеалізував Порошенка навіть на початку його п’ятилітньої каденції. Очевидно, за ним є багато добрих справ і ми їх всі знаємо, за ним є і слабинки, які так само не треба забувати, але програма моєї позиції є така: я хочу зберегти державу і я хочу далі після цих виборів, які дуже хотів би, щоб ми пройшли гідно і щасливо, ми закатали рукави і знову почали вдосконалювати свою державу. Бо немає ідеальних політиків, тому що ми не ідеальні. Отже не чекаймо ідеального політика, а вміймо разом компенсовувати наші неідеальності, щоб держава ставала на ноги. А головне, зробімо один найважливіший висновок. Хто винуватий в тому, що відбувається. Звісно, Росія. Вона щедро підливає бензину. Але горять українські дрова, горять українські серця, горять українські емоції. Ви дивіться скільки чорного вилізло у нашому суспільстві за останні місяці. Я розумію, що Росія підкидає, але люди добрі, як ми то споживаємо, як легко та чорнота проникає в наші душі. Ну може ми нарешті маємо зрозуміти: так, ми не можемо опертися тому, бо кожен з нас відчуває, що крім російського впливу, там почасти є правда, і ніхто не є святий, і ми губимося в тому фейковому світі, де правда, а де неправда. І ми не знаємо який висновок зробити. Кидаємось в якійсь крайнощі, у легкі пояснення. Легким є лише одне пояснення: будьмо чисті, якщо хочемо, щоб наша влада була чистою. Бо влада є лише екстракт того, що є в долині. Отже, хай після виборів буде потужний рух за моральне очищення нашої держави. І тоді на базі цього руху виростуть нова партія, нові лідери, за яких тоді ми щасливо проголосуємо».

Тож маємо до слухатися до слів морального авторитета, що б потім не нарікати, й щоб не було соромно. Свого часу Україна, не без поважного «внеску» саме галичан обрала Президентом компартійного ідеолога Кравчука. Наслідки цього даються взнаки й нині. Тож варто замислитися й зробити висновок з того, що говорить моральний авторитет….

Шкода, але небагато молоді було вчора під час зустрічі в залі Народного дому.
Хоча йдеться нині саме про їхнє майбутнє, про те, в який країні будуть жити…

Втратимо державу – втратимо себе самих, й, не дай Боже, боротимемося за свої права в далекім Сибіру…

Світлини – автора.

 Відео з зустрічіСергій Матійко.