І ось що я маю вам сказати: не кожен конфлікт у школі – це булінґ. Конфлікт – це спосіб усунути розбіжності. Конфлікт – це нормально. Людство не знайшло наразі способу безконфліктно вирішувати навіть конструктивні суперечки – інакше судова влада сиділа б без діла. Наявність шкільних конфліктів визнавали такі великі педагоги, як Корчак і Сухомлинський. І шукали шляхи їх розв’язання. Конфлікт може бути між дорослим і дитиною, між дитиною і дитиною, між дорослим і дорослим. Іноді конфлікт – це навіть добре. Гірше – уповільнена ворожнеча, загнана в психосоматику.

Але як все ж відрізнити конфлікт від булінгу?

Не кожен шкільний конфлікт – це булінґ

Почитаймо сам закон: ознакою булінґу є систематичність, тобто повторювані однакові дії, які спрямовані в бік однієї і тієї ж людини або групи.

Але, як на мене, одного ідентифікатора  недостатньо… і сьогодні в розмові народився ще один. Я навіть знайшла його відображення в законі.
Мені видається важливим аспектом розуміння того, що це все-таки булінґ,  наявність умислу. У законі це сформульовано так: “… або будь-які інші дії, вчинені з метою викликати страх, тривогу, підпорядкувати людину своїм інтересам, що мають ознаки свідомого жорстокого поводження”.

Тобто важливо зрозуміти, що якщо школяр знову приніс двійку, то, даруйте, це не булінґ і вчитель не “цькує вашу дитину”. Вчитися таки доведеться. Але якщо вчитель не зміг пояснити, за що ця двійка (“стрибав на перерві” – це не привід), то, можливо, і так… Тому що мета була покарати, провчити. Хто має право карати чужу дитину?

Намір – річ  цікава… Наприклад, він буває прямий і непрямий. Бажання настання наслідків означає прагнення винного досягти певного злочинного результату, який може відіграти для нього роль кінцевої або проміжної мети дій, засоби досягнення мети, або неминучого побічного результату. Наприклад, метою може бути приниження, помстита, демонстрація своєї владу, насолода від всього цього.

При прямому умислі особа усвідомлює суспільну небезпеку своїх дій або бездіяльности, передбачає реальну можливість або неминучість настання суспільно небезпечних наслідків (інтелектуальний момент) і бажає їх настання (вольовий момент). Так просто, правда? Бажає зробити боляче.

При непрямому намірі інтелектуальний момент той самий, що й при прямому, проте винний передбачає не закономірну неминучість, а лише реальну можливість настання наслідків у цьому конкретному випадку. З точки зору вольового елемента, винний не бажає, але свідомо допускає їх настання або ставиться до них байдуже. Ніби зрозуміло? Допускає.

“Свідоме допущення” суспільно небезпечних наслідків означає, що винний розраховує на те, що ці наслідки якимось чином будуть попереджені. При цьому будь-які реальні фактори, здатні запобігти їх настанню, відсутні, винний не робить якихось дій, спрямованих на недопущення настання наслідків.

Та все ж не не забуваймо, що існує також і презумпція невинності. Через це, шановні дорослі, не кричімо на кожному розі “Вовки! Вовки!” – інакше, коли з’являться реальні вовки, вам вже ніхто не повірить.

Катерина ҐОЛЬЦБЕРҐ, психолог медичної мережі “Добробут”, Facebook