***

серце, каже він, Господи, серце, серпе
ти що стинаєш (здається) покірний колос
ти що викошуєш липень а може серпень
ти що над землю суху випускаєш голос

серце, каже він, серце, ну скільки можна
серце, каже він, серпе, ну вже впокійся
скринька грудей зачинена і порожня
від піднебесся просто до густолісся

серце, каже він, де воно в тебе – серце?
що я маю зробити, ким тобі маю стати?..
земле моя зелена небо моє нестерпне
краще не володіти краще не проминати

 

***

Боже
Господи Поможи мені я не можу молитися
можу тільки вмикати старі фільми де грають хороші актори
зрештою, або нові фільми де грають хороші актори
такі, що уміють заплакати
не знаю за якою їх там тепер учать методою
чи за Станіславським
про якого я нічого не знаю
чи за кимсь іншим
про якого я так само нічого не знаю
чи просто режисер просить їх як просив наш режисер у студентському театрі сто років тому
помножити триста вісімдесят сім
на двісті двадцять п’ять
як тут було не плакати якщо ти філолог

і коли вони плачуть
ці дуже хороші актори ці актори із шекспірівських п’єс
актори із поставленим голосом із виразною мімікою
актори які можуть говорити одне речення одразу за другим
актори чиє дихання переривається на складах а не на розділових знаках актори
які симулюють реальність але це не біда бо вона і так симульована
а симуляція симуляції – це той мінус на мінус який дає плюс
Господи
Боже
тоді і я теж можу плакати з ними в унісон або в унісон із світобудовою

Прийми хоч таку молитву Господи
Боже

Прийми її як дієслово писане з великої букви

 

***

з моря тобі до ніг випливає одна і друга
мушля немов уламок кістки чи корабля

тому що вчора був друг а сьогодні немає друга
тому що прямо по курсу острів Суха Тортуга
острів Сухий Пісок і острів Суха Земля

що ти їм скажеш як ти поясниш рані
що годі боліти ховатися годі шукати мли?..

кажуть, душі над океаном – а попіл у океані
та – хоч піднялись із дна береги піщані –
як їм сушею бути, так і не осягли

 

***

ти на землі, точніше – на траві
і чорний птах розправив чорні крила
(це все не так це тільки в голові,
твої коти сидять мов вартові
злих духів відганяючи від тіла

ще твого, твого – ти тепер не ти
не лицар не вояк не біль із болю
і твій домашній простір темноти
в якій зоря пульсує щоб рости
надовго оречевлений тобою)

ти на траві, а сонце вже зайшло
кудись за край непевної планети
лежиш навзнак, і піниться крило
у птаха, у кота, -і на чоло
лягає пил, немов питає – де ти?

 

 

***

і коли прийшло літо і настала пора
осягнути свободу
Господь Вирівняв воду Дністра
Вирівняв його сіру воду

і Сказав їй – тихіше будь не кипи
не старайся сягнути
ані хмар ані сонця, Сказав, – потерпи
хоч до часу осмути

Я Накреслив тебе між братів і сестер
Я Віддав тебе світу –
і лежав собі вирівняний Дністер
офірований літу

 

***

з моря тобі до ніг випливає одна і друга
мушля немов уламок кістки чи корабля

тому що вчора був друг а сьогодні немає друга
тому що прямо по курсу острів Суха Тортуга
острів Сухий Пісок і острів Суха Земля

що ти їм скажеш як ти поясниш рані
що годі боліти ховатися годі шукати мли?..

кажуть, душі над океаном – а попіл у океані
та – хоч піднялись із дна береги піщані –
як їм сушею бути, так і не осягли

 

***

ойкумена закінчується біля цієї води
обривається наче сувій iз письменами
ти розгортаєш його і просиш – порадь веди
а літери розсипаються між хвилями і пісками

от була собі ойкумена і все в ній було як слід
на обжитій землі фламінго і буґенвілій
а тепер ані птаха ні квітки в сієсті її, в імлі
а тепер вона – кістка твоя у сліпому тілі

а тепер вона – ти, але ти чомусь – не вона
і нема з тебе виходу – тільки печаль черлена
точить точить стіну (бо й сама вона теж стіна)
тужить тужить тобі (бо для неї ти ойкумена)

 

***

 

твоє лице не треба не дивись
твоє лице над морем бо для чогось
є всесвіт десь і є напевно логос
аби сказати щось комусь колись

твоє лице ні спалахів ні зір
ні краплі крові ні секунди тиші
не знає ніч де очі найчорніші
і де з них зір вистрибує мов звір

де повня моря де його луна
і де ця невимовна кривизна
мов половина яблука гіркого

читай читай на ньому письмена
а більше я тобі не дам нічого:
бо і в імен є інші імена

***

очі твої, волосся
голос твій, забуття –
просто життя вдалося
просто вдалось життя

світло на пів обличчя
на пів обличчя тінь
просто вона найближча
з далей і володінь

ця чорнота ненатла
ця німота різка –
що ти їм скажеш завтра
що ти їм скажеш ска-

Оксана ЛУЦИШИНА,  Остін, Тексас – для “Майдану”