ТИША
(Спроба вижити)

Хтось скаже: бовдуре, ти ж бо не маєш рації,
Хтось скаже: речі в житті є, повір, важливіші,
Та в будь-якій незрозумілій мені ситуації,
Коли мені добре, аж так, що рідно,
Коли мені гірко, аж так всесвітньо,
Волію мовчати й писати вірші.

Здивується хтось: овва, ти уник імітації?
Лишився собою і всто́яв, коли впали інші,
Як не згубився в незрозумілій ніким ситуації,
Коли було добре, аж так, що рідно-рідно,
Коли було гірко, аж так передкінцесвітньо?
«Просто мовчав і писав вам вірші».

Не спиниться хтось серед цих лементацій:
Та все ж поділися: коли́ не поможуть вже й вірші,
Якщо вже згубився в незрозумілій ніким ситуації,
Забув, як це добре, аж так, що рідно-рідно,
Коли було гірко, аж так передкінцесвітньо?
«Коли ві́рші не прийдуть. Отоді вже буде найгріше».

05.03.2019

 

КОРАБЕЛЬНЕ ТАНГО

а збери но мене докупи
ну ж бо – по скалці збери
ти упораєшся ти ж бо – супер
думаю тижнів за три

і доки я вірш цей заве́ршу
сеанс починай відно́ви
ти в цій справі безмежно перша
я ж лише початківець знову

віднови мою чисту музику
хай це буде ефект бумерангу:
розв’яжи в моїй пам’яті вузлики –
випускай на свободу танго

ми ж бо вільні тут ми не найняті, –
танго танець життя а не смерті
намалюй мене в своїй пам’яті
тільки так щоб ніколи не стерти

тільки так щоб ніколи не випасти
не втекти (як з підводного чо́вна)
отоді свою пісню випустим
отоді вона буде повна

головне не злякатись сутності
забобонного піруета
що всі наші з тобою присутності
на борту – це погана прикмета

тож відкинь цей дурний мораторій
без вагання без докору – сходу
розімкни моє коло історій
я в тебе вірю – спробуй

01.06.2016

 

ПОЧАТОК
(Що нас не вбиває – єднає)

ти сонячна дівчинка-свято
я часто німий наче будень
якщо нам з цього почати
як думаєш – що з того буде?

у спільний знаменник віри
поставимо вірність безкраю
чи ти у цю казку віриш:
все що не вбива нас – єднає?

що все що нас злить – нас гартує
а все перешкодне – минеться
чи скажеш: гаразд алілуя
й – прощай деформації серця?

візьме́м за основу ті миті
й чуття які будуть найкращі
можливо сюжет цей розмитий
однак не такі ми й пропащі

засіємо темряву світлом
(знаю – це може не кожен)
однак як просить щоб розквітла
то світло захоче і зможе…

ти сонячна дівчинка-свято
я часто німий наче будень
якщо нам з цього почати
як думаєш – що з того буде?

у спільний знаменник віри
поставимо чулість безкраю
якщо ти в цю казку повіриш
все що нас не вб’є – поєднає

17.03.2019

 

ОХОРОНИТЕЛЬ
Василеві Портяку

Меншає справжніх.
Є незамінність зусиль.
Березень травми.
В нім – неповторний Василь.

Тихий, нескорений,
як охоронець Романа*.
Повстанські корені,
стиль кривавить, як рана.

За́вжди був зайнятий,
їхні дороги сходив,
воїв у пам’яті
взяв і охоронив.

Бився з примарою
Явно, а ще – тайком.
Завше був Хмарою,
Завше – Білінчуком.

Все стає пам’яттю,
Всьо́го не видно відціль:
добре стріляв тоді, –
словом влучив у ціль.

__________
* У фільмі О. Янчука «Нескорений» за сценарієм В. Портяка останній зіграв роль охоронця Романа Шухевича, зокрема епізод влучної стрільби з пістолета по військах НКВД.

02.03.2019

 

(НЕ) ВІДПЛИВАЙ
(монолог невипра́вного корабля – кочівній корабеллі)

шкідливо вірити в житті в режим нон-стопу
і – в марево любові молоде –
ти Одіссейка. десь твій Пенелопа
тобі дорожчий вірно тебе жде

мене тримають ще невіри джгути
у те що ти зникаєш крадькома
твій корабель мені нелегко відштовхнути
тож – бон вояж – штовхай-пливи сама

я розумію: це дурна затія
з’єднати рух і статику в одне
вже стільки падав – падати ж не вмію
вже зарікався – а чуття – дурне

я вже із мрійництвом – повір – боровся всяко
наївно вірив що тобі миліш цей край
та мабуть там – не тут твоя Ітака
тому суши всі весла й відпливай

всі наші графіки – немов коса на камінь
усі маршрути наші – врізнобіч
любов – це найхимерніший екзамен
бракує дня. іще хоча би ніч…

хоч може ці всі бздури змиє злива
залишивши твої слова: це досвід…
а я не вірю в слово неможливо
а я не знаю значень слова досить

удатися б до хитрощів Сирени
втім її голосу у мене ні немає
тобі вже – вільний вітер у рамена
тебе ця пісня більше не тримає…

корисно вірити в житті в режим нон-стопу
і – в марево любові молоде –
ти Одіссейка. ТУТ твій Пенелопа
тебе мов пристань безнадійно жде

його тримають ще невіри джгути
у те що ти зникаєш з рідних меж
твій корабель йому так важко відштовхнути
він думає: ану ж – не відпливеш?..

25.03.2019

 

СХОЖІСТЬ

Одне не питай: про нюанси й деталі,
я сам не знаю, що буде далі,
але допоки схожість між нами ся,
хочу, щоб ти частіше всміхалася.

Хочу, щоб ти поборола втому,
собі відчуття повернувши дому,
щоб попри заздрощі світу злості,
ти все ж чекала мене у гості,

щоб абонент твій не був поза зоною,
чомусь в це вірю, й тебе переконую,
нехай тобі віра ця попід шкірою, –
коли ти віриш, я також вірую.

Хочу, щоб ти понад слів суєтою,
була сонцесильною (тобто собою),
як на отій фестивальній світлині,
хочу, щоб сяяла за́вжди і нині…

Але не питай про нюанси й деталі,
я сам не знаю, що з нами далі,
хочу лише, щоб між крику і галасу
ти ще частіше мені всміхалася.

Павло ЩИРИЦЯ – для “Майдану”

Довідка:

Павло Щириця народився 18 січня 1982 року в Києві. Поет, головний редактор видавництва «Ярославів Вал».

Закінчив Інститут журналістики столичногь національного університету імені Тараса Шевченка.

Очолював музичний гурт «(НЕ)ТУТЕШНІ».

Стипендіат програми міністра культури Республіки Польща “Gaude Polonia” в номінації “Література / Переклад” (2010).

Фіналіст літературного конкурсу «Молоде вино» (2003),

Переможець Всеукраїнського фестивалю поезії і авторської пісні «Відкриті небеса» (2006),

Лавреат Міжнародного літературного конкурсу «Гранослов-2006».

Лавреат другої премії фестивалю акустичної пісні та співаної поезії “Срібна Підкова” (2007)

Збірка поезій «Територія братства»  2008 року  відзначена літературною премією «Благовіст».

За поетичну книжку  «Місце Сили» Павло Щириця став лавреатом літературної премії імені Бориса Нечерди 2012 року.