* * *

Завяжи меня узелком на платке.

Подержи меня в крепкой руке.

Положи меня в темь, в тишину и в тень,

На худой конец и про черный день,

Я – ржавый гвоздь, что идет на гроба.

Я сгожусь судьбине, а не судьбе.

Покуда обильны твои хлеба,

Зачем я тебе?

 

* * *

Зав’яжи мене вузликом на хустині.

У міцній руці потримай.

Поклади у темряві, тиші й тіні

До години, лихої вкрай,

Я – іржавий цвях, саме враз труні я.

Наді мною недоля весь час кружля.

Але поки збіжжя твоє рясніє,

Хто для тебе я?

 

* * *

Золотую тишину Вселенной,

громкую, как негритянский джаз,

записали на обыкновенной

ленте. Много, много, много раз.

 

Сравниваю записи. Одна –

межпланетная тишина.

Если дальше глянуть по программе

тишина в заброшенном храме.

 

Эту тишину – погибший взвод,

ту – законсервированный завод

издают и излучают.

Впрочем, их почти не отличают.

 

* * *

Золотаву безгомінь космічну,

голосну, як в джазі свінг і спів,

записали на звичайну стрічку.

В незліченній кількості разів.

 

Записи порівнюю. Один –

міжпланетна безгомінь годин.

Далі подивився у програмі –

тиша у закинутому храмі.

 

Тишу цю – в бою полеглий взвод,

ту – законсервований завод

випромінюють і виявляють.

Зрештою, їх слабо відрізняють.

 

Моральный износ

Человек, как лист бумаги,

изнашивается на сгибе.

Человек, как склеенная чашка,

разбивается на изломе.

А моральный износ человека

означает, что человека

слишком долго сгибали, ломали,

колебали, шатали, мяли,

били, мучили, колотили,

попадая то в страх, то в совесть,

и мораль его прохудилась,

как его же пиджак и брюки.

 

Моральна зношеність

Людина, наче аркуш паперу,

стирається на загинці.

Людина, ніби чашка, яку склеїли,

розбивається на тріщині.

А моральна зношеність людини

означає, що людину

надто довго згинали, ламали,

коливали, хитали, м’яли,

били, мучили, лупцювали,

потрапляючи то в страх, то в совість,

і мораль її продірявилася,

як її ж піджак та штани.

 

Полюс

Где сходятся восток и запад,

сливаясь в север,

там юг везде, куда ни взглянешь,

там – полюс.

Когда-то – точка приложенья

надежд геройских,

а ныне – станция на льдине

с месткомом,

недолгим ожиданьем почты

и стенгазетой.

 

Там полюс, и командировку

туда дают, но неохотно,

поскольку он давно описан,

и даже слишком,

как посадки

тридцать седьмого года,

когда Папанин сидел на льдине,

на полюсе,

и думал:

сюда – не доберутся.

1968

Полюс

Де сходяться і схід, і захід,

з’єднавшись в північ,

там південь, де не кинеш оком,

там – полюс.

Колись-то – точка докладання

надій геройських,

а нині – станція на кризі

із місцевкомом,

стіннівкою і нетривалим

чеканням пошти.

 

Там полюс, отже відряджають

туди подеколи, нерадо,

оскільки весь вже описали,

і понад міру,

як посадки

у тридцять сьомому,

коли Папанін був на крижині,

на полюсі,

і думав:

сюди – не дістануться.

1968

 

* * *

В свободное от работы время

Желаю читать то, что желаю,

А то, что не желаю, – не буду.

Свобода чтения – в нашем возрасте

Самая лучшая свобода.

Она важнее свободы собраний,

Необходимой для молодежи,

И свободы шествий,

Необходимой для променада,

И даже свободы мысли,

Которую все равно не отнимешь

У всех, кто

способен мыслить.

 

* * *

У вільний від праці час

Бажаю читати те, що бажаю,

А те, чого не бажаю, – не буду.

Свобода читання – в нашому віці

Найкраща свобода.

Вона важливіша за свободу зібрань,

Яка необхідна для молоді,

І свободу ходи,

Необхідну для променаду,

І навіть свободу думки,

Яку все одно не відбереш

У всіх, хто

здатен мислити.

 

Причины одной любви

Вот за что люблю анкеты: за прямую

постановку не кривых вопросов.

За почти научное сведение

долгой жизни к кратким формулам.

За уверенность, что человека

можно разложить по полкам

и что полок требуется десять,

чтобы выдавали книги на дом,

или сорок, чтобы отпустили

в капстрану на две недели.

 

Равенство перед анкетой,

перед рыбьими глазами

всех ее вопросов —

все же равенство.

А я — за равенство.

Отвечать на все вопросы

точно, полно,

знаешь ли, не знаешь,— отвечать,

что-то в этом есть

от равенства и братства.

Чуть было не вымолвил:

свободы.

Причини однієї любові

Ось за що люблю анкети: за пряму

постановку не кривих питань.

За майже наукове зведення

довгого життя до коротких формул.

За впевненість, що людину

можна розкласти по поличках

і що поличок потрібно десять,

щоб видавали книжки додому,

або сорок, аби відпустили

до капкраїни на два тижні.

 

Рівність перед анкетою,

перед риб’ячими очима

всіх її питань –

все ж рівність.

А я – за рівність.

Відповідати на всі питання

точно, повно,

знаєш чи не знаєш, – відповідати,

щось у цьому є

від рівності та братерства.

Ледь не вимовив:

свободи.

Борис СЛУЦЬКИЙ

Переклади з російської Наталії БЕЛЬЧЕНКО (для «Майдану»

Біографія Слуцького тут.