До того ж у паспорті нагуєвицького музею радянські українські музейники так і приписували до 1989 року включно, що музей створено 1946 року, а ідею садиби реалізовано лише у 1981 році. Сьогодні навіть вийшла друком книга Романа Горака, де вкотре ці тези так чи інакше підтверджуються, і не заперечуються.

Врешті тривалий час пан Горак керував садибою Івана Франка в Нагуєвичах, яко філією Львівського національного музею Франка. У цьому плані залишається невідомим також і питання,чому саме радянська традиція домінує у його розвідках? Невже, відокремлюючи львівський музей від заповідника у 2001 році Роман Горак саме із цих мотивів перевіз з Нагуєвич до Львова навіть ті експонати , які не мали жодного стосунку до історії і культури Львова, а тим більше до Дому Франка (йдеться  про етнографічні та рукописні артефакти, зібрані Марією Оркуш та Марією Шутко під час карпатських експедицій у 70-х- 80-х роках з теренів Бойківщини). Внутрішня ревізія 2017 року це підтвердила, адже за усю історію свого існування музей Франка в Нагуєвичах станом на липень 2017 року мав у своїх фондах лише якихось три тисячі одиниць. Питання в іншому: куди поділися ще тисячі раніше зібраних експонатів від 1946-1989 років? Дякувати Богу, що сьогодні у Домі Франка працює команда Богдана Тихолоза, яка залюбки співпрацює у напрямку депозитів артефактів, тому нагуєвицькі скарби зможуть колись експонуватися і надалі.

Отже, у Незалежній Українській державі, у часі війни із Російською федерацією, а тим більше у часі відродження історичної пам’яті про Івана Франка, та врашеті-решт, декомунізацією, ДІКЗ “Нагуєвичі” вирішив провести глибоке історичне дослідження, адже до останнього мені не вірилося, що музей в Нагуєвичах придумали ті чи інші “освободітєлі”.

До Міжнародного дня музеїв, на ґрунті багатьох джерельних свідчень сміливо повідомляю, про зміну історичної традиції музейної справи в Нагуєвичах, яку ДІКЗ “Нагуєвичі” відтепер розпочинає від часу створення ідеї, програмних положень і статуту “ДИТЯЧОЇ ОСЕЛІ, ЗАХИСТУ І МУЗЕЮ ПАМ’ЯТОК ІВАНА ФРАНКА В НАГУЄВИЧАХ” 1935 р., який придумала та реалізовувала українська національна громада силами Товариства “Робітнича громада” в Дрогобичі.
І це не випадково, адже на теренах Дрогобиччини була своя тяглість музейної справи (у Дрогобичі у 1936 році перший музей було відкрито у приміщенні гімназії, де й навчався Франко, врешті природничий музей у Трускавці та ін.). Також існувала і традиція відкриття установ на честь Франка, наприклад у 1926 р. в Дрогобичі створено український театр ім. І. Франка, а в липні цього року паперовий базар ім. І. Франка та Бібліотеку ім. І. Франка, які були чи не першою книжковою толокою. Усе це ініціювала “Робітнича громада ім. І. Франка” в Дрогобичі, яка створивши ідею пам’ятника Франка у 1934 р. почала реалізовувати й ідею створення першого окремого музею в Нагуєвичах. Серед головних організаторів справи був доктор Іван Кобилецький, який і розробляв цей статут музею і оселі до 25-ї річниці від дня смерті Каменяра (див.у: Chwila. Wydanie wieczorne, №541,02.06.1936, а також статтю Заклик до українського громадянства в справі вшанування пам’яти І. Франка //Вільне слово, № 7. 1942 р. ).

12 жовтня 1935 р. статут було подано до затвердженняв польській уряди староства та сейму. Фінансово у зборі кошторису на відкриття музею серйозно допомагали “Робітничій громаді” Ощадно-кредитна спілка “Згода” ,які діяла в Нагуєвичах у 1930-1937 рр., а також господарчо-споживча спілка “Поступ”, яка на честь гасла Франка діяла в Нагуєвичах впродовж 1922-1939 рр. Архіви цих спілок сьогодні вдалося віднайти у фондах Бібілотеки Народової у Варшаві. Вістки про це зустрічаємо також у самбірській та львівській періодиці, зокрема у газеті “Голос Самбірсько-Бориславсько-Дрогобицький” та “Хвиля” за 1936 рік.

22 січня 1936 р. Рудольф Скибінський у газеті Діло публікує інформацію про потребу “Живого пам’ятника Франкові” докладно описуючи перші кроки до створення музею, цитую:

“у Львові переведено 12. жовтня 1935. р. публичну збірку і закуплено від родини Ів. Франка у Нагуєвичах площу з будинками, на якій колись стояла хата, де народився Іван Франко. Контракт купного списано 2-го листопада 1935. р. Таким чином у Нагуєвичах, родинному селі Ів. Франка, який змалював прегарно у своїх творах життя й визиск бориславських робітників та злидні селянства 80-х-90-их років минулого віку, повстане Дитяча оселя, Захист і Музей пам’яток. Це буде живий пам’ятник великого Сина України…”

І хоча Друга світова війна не дала можливості реалізувати цю ідею до кінця, музейний статут був все ж таки розроблений та поданий на ствердження.

Наступний етап розвитку ідеї створення музею Франка в Нагуєвичах пов’язаний із радянською, проте ще епохою сина Каменяра, героя УГА та винахідника Петра Франка, який єдиний з дітей І. Франка народився у тій же нагуєвицькій садибі , де і його батько. Добре відомо, що саме Петро Франко властиво за свої патріотичні позиції, в тому числі і музейницькі, був розстріляний за підпису чекіста Микити Хрущова у липні 1941 р.

Так, у 1939-40 рр., очолюючи музей Франка у Львові, Петро Франко організовує спільно із академією наук та інститутом етнографії кілька експедицій в Нагуєвичі і околиці, які дали фантастичні знахідки. Після цього саме він ініціює ідею про створення окремого від Львова, музею і заповідника Івана Франка в Нагуєвичах, який би мав республіканський (сьогодні національний) статус і мав за мету оберігати унікальний культурний простір Нагуєвич, яко сакрального місця пов’язаного із спадщиною його батька Івана Франка.

Робота стала більш актуальною ще й тому, що у 1941 р. наближався новий ювілей вшанування Титана Праці – Івана Франка. Так, 30 січня 1940 р. під час засідання Українського ювілейного комітету Петро Франко виступив із особливим зверненням до академічної громади: “вказавши на потребу організувати музей Ів. Франка в с. Нагуєвичі, де народився його батько. Цей музеї за своїм значенням має бути аналогічний шевченківському музею в Канові…” (див. протоколи засідань Ювілейного комітету).

15 лютого 1940 р. Петро Франко пише листа в наркомат освіти в Київ із обгрунтованим текстом тепер вже про створення окремого заповідника в Нагуєвичах
. Цей текст публікуємо за матеріалами київського партійного архіву в оригіналі:

“Директор Меморіально-літературного музею Івана Франка у Львові П.І.Франко 15.2.1940 р. направив лист до НКОсвіти:

«Музей Івана Франка звертається до Вас з проханням утворити в ювілейному році в Нагуєвичах, рідному селі Івана Франка – заповідник.
1. Тому, що зараз нема там ні батьківської хати, ні забудовань, вказане було б відворити хату і садибу батька Івана Франка після опису його самого “Моя батьківська хата” та після устних вказівок декількох старих нагуєвицьких людей, що добре пам’ятають ту хату. Вона майже 40 років тому була перенесена до сусіднього села Попелів і зовсім там перебудована.
2. Просимо забезпечити ліси в Нагуєвичах перед вирубом і знищенням, а саме лісок Радичів, Панчужну і Діл, куди залюбки від наймолодших років ходив Іван Франко, і які так тісно зв’язані з його творчістю».
Джерело: ЦДАВОВУ. Ф. 166. Оп. 11. Спр. 476. Арк. 2.

Зауважимо, що у цей час інспектором Управління музеїв НКО УРСРС працював І. Гезель, який і підготував усю документацію для республіканського заповідника-музею Івана Франка в Нагуєвичах.

Напад німців на СРСР у 1941 р. перешкодив справі! Щоправда знайдено достовірні відомості про намагання доктора Івана Кобилецького відродити заповідник за часів німецької окупації. Адже саме він до 1944 р. очолював дитячий сирітський будинок в Нагуєвичах – “Дитячу оселю Івана Франка”, яка навідміну від музею все ж була створена і діє до сьогодні, як школа-інтернат (див. Вільне слово, № 7. 1942 р.).

Як бачимо усе розпочалося не з “освободітєлєй” у 1946 р., а з 1935 р.з українців “робітничої громади” Дрогобича, після чого продовжилося справами заповідника силами Петра Франка у 1940-1941 р.

 

Отже, сьогодні справа ДІКЗ “Нагуєвичі” повинна нести свою історичну тяглість від українців Дрогобиччини, які у 1935 р., не тільки придумали ідею створення музею в Нагуєвичах, але й розвинули її до рівня статуту, закупівлі землі і зборів коштів.
Далі ми повинні з гордістю пам’ятати, що саме син Івана Франка – Петро Франко є автором ідеї створення незалежного національного заповідника, яку він так само розвинув до рівня міністерства, але Друга світова війна перервала цей шлях.
Натомість теперішній ДІКЗ “Нагуєвичі” – є відродженням саме цих українських хранителів спадщини Івана Франка, а не радянської комуністичної епохи позбавленої ключового гасла Івана Кобилецького про те, що “Нагуєвицький музей має бути живим пам’ятником Івану Франку”.

Нам трохи більше літ.

– – –
На завершення із радістю повідомляю, що від імені колективу музею-садиби Івана Франка в Нагуєвичах і, властиво, рідному колективу, щиро бажаю залишатися титанами своєї праці, сміливо боронити історико-культурну спадщину України та історичну правду про Івана Франка, а також залишатися у здоров’ї, мирі і злагоді надійними побратимами у справі поступу українського музейництва.

Многая і благая літа від Нагуєвицького музею-заповідника Франка!

Так тримати!

P. S. Наукових співробітників сердечно прошу (вже від понеділка) терміново розіслати цю інформацію в усі офіційні музейні та медійні установи України і готувати проект нового статуту заповідника із датами вказаними вище, зокрема поряд із іменем Петра Франка і гаслом “До джерел!”